Месяц: Май 2016

Знаете, какая самая опасная мирная профессия? Нет, не пожарный и не патрульный. Мэр! Он же городской голова. Их заочно оскорбляют в маршрутках и клеймят на митингах. Поливают грязью в социальных сетях. Им хамят в глаза на сессиях и в кабинетах. Плюют в лицо и хватают за грудки. Их вынуждают прятаться за охрану и бежать за границу. Им поджигают дома и машины. В них, случается, стреляют. В любой момент их могут задержать и посадить в СИЗО. По делу и без. И это не Колумбия или Эфиопия. Это сегодняшняя Украина.

17 мая Военная прокуратура Южного региона Украины задержала городского голову Гайворона 40-летнего Романа Волуйко во время получения взятки. Прокуроры утверждают, что Волуйко требовал 5 тыс. баксов у некоего предпринимателя за содействие в выделении земельного участка и получил «первый транш» в размере 2 тыс. долларов. За «получение неправомерной выгоды» ему «светит» от 5 до 10 лет тюрьмы с конфискацией имущества.

Подобного рода сообщения (зачастую с гораздо большими суммами) появляются в наших СМИ практически ежедневно, и писать о них можно, как говорится, через запятую. Но есть нюансы. Во-первых, Гайворон — моя родина, и меня волнует все, что там происходит. А во-вторых, беспокоит непроходящее ощущение дежа вю.

История давняя: в феврале 2001 года сотрудники столичного УБОПа задержали мэра Кировограда 46-летнего Александра Никулина во время получения взятки в размере 5 тыс. долл. Через 2 года он был освобожден из-под стражи — суд приговорил его к 5 годам лишения свободы и освободил от отбывания наказания с испытательным сроком в 3 года. А еще через 7 лет суд снял с Никулина обвинения во взяточничестве. Осталось только обвинение по статье, касающейся «злоупотребления властью в интересах третьих лиц». В данном случае «третьим лицом» была созданная им же команда бейсболистов, которой Никулин регулярно помогал средствами для заграничных поездок. Как помогал многим другим — обычным людям, попавшим в беду, спортсменам, старикам, СМИ, командам КВН…

Два немаловажных момента. За пару месяцев до ареста Никулин вошел в открытый политический конфликт с властью — от губернатора Кальченко до президента Кучмы. Впрочем, врагов у него и без политики хватало, конкурентная борьба в те годы была особенно жесткой. Очень скоро стало известно, что человек, провоцировавший Никулина на взятку под контролем милиции, — весьма известная в узких кругах личность. «Кидала» всеукраинского масштаба, «взяткодатель» отсидел за свои многомиллионные аферы несколько лет, но, по слухам, уже вышел.

В истории Волуйко много схожего с «делом Никулина», но как-то так да не так. Все гораздо мельче, что ли. Он тоже из бизнесменов, владел сетью киосков по продаже сигарет и прочих не менее важных товаров. Кстати, сам не курит и не пьет. Ему же злые языки приписывают непосредственное отношение к местным валютным пунктам. Да уж, валютный бизнес в Гайвороне — это круто! Как и Никулина, Волуйко можно отнести к оппозиционерам, правда, только теперь, после задержания. На выборах его активно поддержала тогда еще часть демкоалиции — «Батькивщина» в лице своих областных лидеров. По словам гайворонцев, их мэр тоже много помогает людям и работает на родной город, но и недоброжелателей с обширной аргументацией у Волуйко предостаточно. Мне удалось пообщаться с представителем военной прокуратуры Южного округа, как и в случае с Никулиным, правоохранители уверены в железобетонности собранной доказательной базы.

А теперь об отличиях. Никулин два года отсидел-отболел в СИЗО, Волуйко быстренько выпустили под залог в 413 тыс. грн (прокуроры просили 2 млн), который был внесен мгновенно. Из неофициальных источников уже известно, что со взяткой Волуйко «подставил» человек из его близкого окружения. А еще в Интернете есть видео ночной встречи Волуйко, отпущенного под залог. Мэра, которому, возможно, предстоит отсидка в тюрьме, встречают несколько десятков гайворонцев, поющих… гимн Украины. Человек, сильно похожий на секретаря горсовета, разливает шампанское. Картина, скажем так, сюрреалистическая…

Честно говоря, в отличие от «дела Никулина», о котором знаю, наверное, почти все, сегодня я понятия не имею, сколько в истории гайворонского мэра Волуйко его личной вины, а сколько «подставы». Я, собственно, о другом. Человек, осознанно идущий в Украине во власть, должен уже на старте понимать, чем его поход может закончиться. Не сломаться, не вляпаться в какое-то дерьмо умудряются только единицы. Остальные имеют кучу проблем, причем разрушенная карьера — это еще не самая большая беда. Меня же более всего огорчает в этой истории большое пятно на репутации родного Гайворона. Опыт Кировограда показывает, что отмываются подобные пятна очень долго, с большим трудом и не всегда. И у людей, и у городов…

Ефим Мармер, «УЦ».

Итак, акция «Кировоград в пеленках» в этом году состоится. Седьмая традиционная акция, проводимая редакцией «УЦ» и ее друзьями, пройдет 1 июня, в День защиты детей.

О деталях. Собираемся в Ковалевском парке, на летней площадке. Ровно в 10.00 начинаем подготовку к традиционной мегафотосессии — выстраиваемся для группового фото. В ходе праздника — индивидуальная фотосъемка нашими фотографами. Мы решили повторить парад колясок. Мамы и папы, бабушки и дедушки, украшайте средства передвижения ваших малышей. Обещаем призы за самую красивую коляску. Решили ввести новшество: объявляем конкурс на самый стильный горшок. Эту необходимую вещицу тоже можно креативно украсить. Попробуйте! И да, будут сюрпризы.

Наш праздник проведет лучшая ведущая всех времен и народов Елена Ферман. Отозвались на призыв поучаствовать в акции наши давние друзья, имена которых будут названы как со сцены, так и на страницах газеты. Приглашаем новых друзей, для которых «пеленки» станут дебютом меценатства. Единственное и неизменное наше условие — никакой политики!

Меценатами могут стать и маленькие участники нашего действа: если вы хотите поделиться одеждой, игрушками и прочими нужными вещами с малышами из Дома малютки, с детками-сиротами, крохотными переселенцами,  мы готовы принять ваши подарки и передать по назначению.

А еще мы решили пригласить на наш праздник новых полицейских города, но не для наведения порядка. Пусть просто поучаствуют в нашем общем празднике.

Как и прежде, главный групповой снимок и целая галерея ваших малышей будут опубликованы в «УЦ». Все, кто себя узнает, получат фото бесплатно. Ждем новорожденных кировоградцев в возрасте от 0 до 2-х лет. Будем рады и нашим выпускникам, «пеленкам со стажем». И, конечно же, всем жителям города.

Привозите своего самого любимого и самого красивого малыша в коляске на летнюю эстраду Ковалевского парка. Ваши дети — наша общая надежда!

Редакция «УЦ».

Цього чоловіка впізнає, мабуть, більшість українців. Автор і ведучий «Експрес-уроків української мови» на каналі «1+1» Олександр Авраменко зовні зовсім не схожий ані на вчителя української літератури, ані на науковця та автора підручників. Більше – на шоумена: стильний, харизматичний, з чудовим почуттям гумору, взагалі дуже приємний у спілкуванні молодий чоловік. Проте саме до нього особисто звертаються політики, актори, телеведучі для того, щоб вдосконалити свою мову або навіть вивчити її з нуля. Останній зірковий учень Авраменка – Володимир Зеленський.

Навіть якщо ви не впізнали Олександра в обличчя, то, напевне, знаєте його голос, вже дванадцять років 9 листопада він читає по радіо (а тепер і по телебаченню, і в онлайн-трансляції) диктант національної єдності. В минулому році його писали не тільки в Україні, але й в Китаї, Таїланді, Польщі. «Це такий гарний масовий психоз, – каже мовознавець. – Мені дуже подобається. В Азії люди вставали о четвертій ранку та приходили під посольства, щоб разом з нами писати диктант. Якби я його не читав, то мені й самому було б цікаво його написати, просто згадати шкільні роки, згадати, як ручка скрипить».

Якщо замислитися, то і диктант національної єдності, і експрес-уроки на телебаченні – речі безпрецедентні: дорослі люди, яким це не потрібно для роботи, завдяки Олександру Авраменку із задоволенням беруться до навчання.

Минулого тижня найголовніший популяризатор української мови побував у Кіровограді, зустрівся з вчителями української мови, з учнями школи № 6, представив свій посібник для дорослих «Українська за 20 уроків» і дав невелике інтерв’ю «УЦ». Чесно кажучи, після спілкування з Олександром Авраменком мені самій дуже захотілося в нього повчитися.

Друга рідна мова

— Ви із Запоріжжя, тож виникає питання: українська – це ваша рідна мова чи друга?

— В мене тато – селянин, а в селі панує українська мова в Запорізькій області, як, мабуть, і у вас в Кіровоградській. А мама – городянка, і вона російськомовна. Тож у мені поєдналися дві культури та дві мови. Зараз мені, звичайно, хочеться сказати, що моя рідна – українська. Але насправді російська теж рідна.

Старшокласники питали Олександра Миколайовича, чи любив він українську мову в школі та чому взагалі пішов на філфак.

— Мабуть, я повинен сказати: «Змалку любив калинову, солов’їну». Але ні. Мені більше подобалася російська література. А вступати я збирався на фізмат. Моя дівчина йшла на філфак, і я пішов з нею. Мама до третього курсу не знала, що я навчаюся на філологічному факультеті. Якось приходжу додому, а вона плаче: «Ти! Ти!» Я не розумію, що я такого зробив. А їй на заводі люди розповіли, що я дуже добре навчаюся, і сказали де. Я їй залікову показую, там тільки п’ятірки, кажу: «Мені дуже подобається». А вона сльози витирає: «Що ж це тепер буде?..»

— А що з дівчиною? – питають школярі.

— З якою? – не відразу зрозумів Олександр. – А, з нею все гаразд, після першого курсу ми одружилися, і в цьому році нашому синочку виповнюється 25 років.

Після закінчення педагогічного університету Олександр Авраменко кілька років працював у школі, а потім вступив до Українського вільного університету у Мюнхені. Він пояснює:

— Я вже був сформованим спеціалістом, мав досвід. Я поїхав, щоб здобути європейський диплом і мати право викладати по всьому світі (у нас дуже багато шкіл, де викладають українську, у Сполучених Штатах, у Канаді, у Бразилії, в Іспанії – 90 шкіл, у Празі). У них є факультет слов’янської філології, там я за два роки здобув вищу освіту. Але потім я зрозумів, що тут більше можу зробити, ніж там. Там зовсім інший рівень викладання, потреби інші: там – мінімальні, а тут все по-серйозному.

Проте, здається, саме цей вихід у світ дав Олександру змогу стати тим, ким він є. Незашореність, відсутність страху відійти від програми, бажання не стільки передавати знан­ня, скільки зацікавити своїм предметом – це перше, що впало у вічі під час його спілкування з вчителями (спочатку я написала «кинулося у вічі», а потім випадково натрапила на експрес-урок Олександра Авраменка «Кидатися в вічі може лише люте кошеня» і виправила помилку). Навіть не віриться, що наше міносвіти дозволило цій людині писати підручники та складати програми для ЗНО.

Не про калину та малину

У минулому році Олександр Авраменко видав підручник для восьмого класу з української мови. Зовні підручник більше схожий на глянцевий журнал – яскравий, великого формату. До підручника додається диск, проте автор наголошує, що це вже данина минулому, – крім диску, в кожному уроці посилання на його канал в YouTube, щоб кожен учень на уроці чи вдома міг в телефоні подивитися ролик. Ролики – про мовні помилки Потапа, Каті Осадчої і т.п. Цікаво восьмикласникам? Безумовно. В підручнику – інтерв’ю Кузьми Скрябіна та Святослава Вакарчука, висловлення Коко Шанель та розповідь про замки України. В цих текстах восьмикласники шукають звертання та роблять синтаксичний розбір речення, вивчають правила оформлення прямої мови і т.п.

— Ці теми викликають в учнів бажання говорити, – пояснює автор підручника. – Якщо я відкриваю підручник і читаю «обрізали крила народу-орлу», «козаченько зажурився» чи там «калина-малина», я відразу розумію: це нудно. Теми про українську історію, традиції, звичайно, повинні бути, але не тільки вони! Щоб в учнів не складалося враження, що українська мова задовольняє потреби минувшини. Коли «калина-малина», то дітям нема про що говорити.

Підручник для 8-го класу вийшов тільки минулого року, але його вже обрали для своїх учнів 15% вчителів-предметників – це дуже багато для консервативного освітянського середовища. Мабуть, відіграла роль і репутація Авраменка як автора цікавих і доступних підручників з літератури (за ними сьогодні навчаються 70% школярів).

— Якщо дитина відкриває підручник Степанишина й бачить «Котляревський», а далі 32 сторінки (32!) чорно-білого суцільного тексту, що вона відчуває? Мені, до речі, як філологу дуже подобається підручник Степанишина. Як філологу. А ми ж не готуємо філологів і літературознавців, ми готуємо читачів. А на уроках мови – людей, які зможуть грамотно висловити свою думку. Це найголовніше, а не «відмінювання іменників на -єр, -їр». Принципи науковості та доступності, звичайно, рівні. Але якщо підручник дитині недоступний, то, який би науковий він не був, він мертвий!

За тим самим принципом «не про калину і малину» створено посібник «Українська за 20 уроків», який, на думку автора, стане при нагоді і старшокласникам, і дорослим людям, які хочуть вдосконалити свою мову. Він і складений на основі занять з дорослими – політиками та зірками, які зверталися до Авраменка, телеведучими, для яких він проводить курси.

І в телевізійних експрес-уроках, і в підручниках велику увагу педагог приділяє фразеологізмам, українським прислів’ям і приказкам. Якщо замислитися, то люди, для яких українська мова друга, навіть ті, хто говорить нею легко та грамотно, такі конструкції вживають рідко (я це з особистого досвіду знаю). Але ж саме фразеологізми та прислів’я роблять мову яскравою та соковитою! Говорячи про суржик, Авраменко, наприклад, каже «Укусна конфєта «Бєлочка»» – і всім відразу зрозуміло, про що мова.

Так сталося, що за кілька днів до Авраменка в Кіровоград приїздив професор Колумбійського університету Юрій Шевчук. Він теж зустрічався з вчителями та говорив про те, що, на його думку, треба відмовитися від усього, що було привнесено в українську мову з російської. Вчителі запитали думку Авраменка з цього приводу.

— Так, українська мова була зрусифікована. Цього не заперечиш, – каже філолог. – Мабуть, в чомусь треба повертатися до суто української мови. Але я ніколи не скажу, наприклад, «гобі» – воно для мене неприродно звучить. В мене був експрес-урок про рибалку й риболовлю, де я казав, що якщо чоловік каже: «Я люблю рибалку», то він, мабуть, нетрадиційної орієнтації, тому що рибалка – то російською «рыбак». І я вживав слово «хобі»». «Знавці» мене ледь не четвертували: тільки «гобі»! Але якщо у власних назвах (Гельсинки, Гемінгвей) – це ще якось сприймається, то у широковживаних словах типу «хобі» це дуже дратує.

«Укусна конфєта «Бєлочка»»

Розмовляючи зі старшокласниками, Олександр Авраменко наголошував: сьогодні в Україні не можна стати успішною людиною, не володіючи українською мовою:

— Звичайно, важливі професійні якості, але якщо ви хочете стати харизматичною особистістю, вести за собою людей, то мова дуже важлива. Подумайте самі: якщо навіть Зеленський – заможний чоловік, дуже популярний, дуже зайнятий, не шкодує часу на те, щоб вдосконалювати свою мову, то, мабуть, це потрібно.

— А російською мовою ви спілкуєтеся? – питають учні.

— В Україні – ні. Намагаюся не спілкуватися. Не тому, що не знаю її чи не люблю. А тому, що я маю виконувати певну місію, не тільки гроші заробляти, але й бути дороговказом, демонструвати те, що пропагую. Але за кордоном – так. Якщо персонал готелю розуміє російську та не розуміє української, то навіщо мені їм мозок ламати?

Проте нам в інтерв’ю Авраменко розповів, що якщо мова не йде про публічних людей, то й «укусна конфєта» – це не страшно.

— Зараз багато людей переходять на українську, але говорять при цьому жахливо, іноді це звучить навіть комічно…

— Коли я вчився грати в боулінг, то перші кроки теж були досить комічними. Мабуть, в будь-якій справі перший млинець нанівець. Є люди, які схильні до вивчення мов, а іншим опанувати мову дуже складно. Взагалі це дуже добра тенденція, позитивна. І я всіма руками і ногами «за».

— Що б ви порадили читати, слухати, щоб швидше й краще опанувати мову?

— Українські переклади зарубіжної літератури. Це найкраще, що може бути для вивчення мови. У нас дуже потужна перекладацька школа. Беріть класику, Золя, наприклад, або із сучасних авторів Муракамі. Перекладачі настільки ретельно шукають слова, щоб передати, настільки майстерно, що мені іноді здається, що вони перевершують оригінал.

Але не переклади з російської! Переклади російських авторів іноді бувають не дуже вдалі. Наприклад, «У лукомор’я дуб зелений», звідки те лукомор’я, що воно таке? Але частіше враження неприємне просто тому, що ми з вами добре відчуваємо російську мову і переклад наче спотворює її, правда? Я вважаю, що якщо ми добре знаємо російську мову, то навіщо читати її в перекладі? Це ж дурниці.

— Як ви вважаєте, те, що сьогодні в школах не викладається російська мова, покращує знання української мови чи навпаки?

— Трохи покращує. Коли було дві мови, діти дуже часто плутали «е» і «є», «и» та «і» українські і російські. Зараз цього майже немає. Але сказати, що значно грамотніше стали, то ні.

Я скажу крамолу одну, мабуть, комусь не сподобається. Чим більше мов вивчаєш, знаєш, тим краще. Зараз, може, не модно говорити про російську мову. Але чи російська, чи чеська, чи англійська – неважливо, будь-яка мова зайвою не буде. Якщо є можливість її вивчати, то навіщо від неї відмовлятися?

Звичайно, всі люди, які живуть в Україні, мають знати українську мову. Але я реаліст. В Україні завжди говоритимуть російською мовою. Ми народилися і з молоком матері її взяли. Я вважаю, що не треба зраджувати свою маму. Не можна називати російську «мовою окупантів», що, мама – окупантка? Звичайно, коли Путін сказав «Ми пришли защищать русскоязычное население», то він дуже нашкодив цьому населенню. Але треба ж мати здоровий глузд! Я український філолог, я веду передачу на «1+1» про чистоту мови, найрейтинговіша програма, до речі. Але навколо мене теж багато отих «патріотів», які тобі очі видеруть і які мене звинувачують у недостатності патріотизму…

Тож читайте хороші переклади, дивіться «Експрес-уроки української мови» на каналі «1+1» або на YouTube – вони коротенькі (2 хвилини) і дійсно дуже цікаві, намагайтеся запам’ятовувати фразеологічні звороти та не соромтеся говорити українською, навіть якщо ваша мова поки що недосконала.

— Людей, які говорять грамотно, насправді дуже мало – в будь-якій країні, – каже Авраменко. – Хто повинен говорити бездоганно? Телеведучі, журналісти, актори, вчителі, письменники. А для всіх інших це, мабуть, і не обов’язково.

Ольга Степанова, фото Олени Карпенко, «УЦ».

Очередная сессия Кировоградского областного совета, состоявшаяся в прошлую пятницу, ознаменовалась грандиозным скандалом: депутатов публично уличили в «кнопкодавстве». Карточки отсутствовавших в зале депутатов голосовали, в том числе за согласование специального разрешения на пользование недрами с целью геологического изучения, в том числе опытно-промышленной разработкой, уникального месторождения литиевых руд для предприятия, в возможностях которого есть обоснованные сомнения. Решение набрало нужное количество голосов только со второго раза, наиболее активное участие в его продавливании приняли представители партии «Батьківщина».

До и после

На заседании был рассмотрен также ряд других, в том числе — вполне резонансных вопросов. Так, в очередной раз поднималась тема многострадального общежития на проспекте Университетском в Кировограде. По факту мошеннических действий, совершенных сегодняшним владельцем, полицией открыто уголовное производство. К слову, 21 апреля коллегия апелляционного суда области во главе с судьей Деревинским оставила в силе решение Кировского районного суда, отказавшего следователю полиции в наложении запрета на продажу и отчуждение расположенных в здании квартир. Таким образом, местная Фемида фактически отказала жильцам в защите их права на приватизацию жилья.

Также в пятницу областной совет в очередной раз отложил вопрос о внесении изменений в перспективный план объединения общин области в рамках децентрализации — пока не время.

Отчет прокурора области Анатолия Коваленко о состоянии с соблюдением законности в регионе приняли без заслушивания. На вопросы, заданные депутатами в зале — о резонансном убийстве, совершенном больше месяца назад в Светловодске, например, или о разворовывании взлетно-посадочной полосы Кировоградского аэропорта, откуда около 2,5 месяцев назад было вывезено более 100 бетонных плит, — информативного ответа прокурор дать не смог.

Зато озвучил тревожную статистику так называемого Закона Савченко, согласно которому день в СИЗО приравнивается к двум в заключении. По данным Коваленко, в результате его вступления в силу из пенитенциарных заведений области освобождено 215 заключенных, двое из которых уже совершили новые преступления.

Горячие дебаты вызвал вопрос о внесении изменений в одну из областных программ. В частности, предлагалось заменить в ее тексте слова «Великая Отечественная война» на «Вторая мировая война 1939-1945 годов». Особой активностью в ходе дискуссии отличилась Людмила Давыденко из «Оппозиционного блока» — по ее мнению, вместо того, чтобы править старую программу, областной власти стоило бы принять новую. Депутат озвучила целый ряд неоднозначных заявлений, к примеру, что «Вторая мировая началась гораздо раньше», «9 Мая для нас — не день скорби» и так далее. Правая во всех смыслах часть сессионного зала сопроводила выступление Давыденко криками «Ганьба!».

Среди хозяйственных решений, принятых в ходе сессии, наиболее заметным стало присоединение смолинского водоканала к областному коммунальному предприятию «Водовод Днепр-Кировоград». Такая необходимость возникла в связи с тем, что после сворачивания работ на ряде горнодобывающих предприятий Маловисковского района, расходы по обслуживанию предприятия легли на плечи местного самоуправления и оказались для них неподъемными. Себестоимость кубометра воды в Смолино сегодня достигает 60 грн. Присоединение к областной структуре выравняет цену — она станет ниже для жителей Смолино, но дороже для остальных населенных пунк­тов Кировоградщины. Согласно озвученным расчетам, цена для их жителей вырастет в среднем на 3-6 гривен в месяц.

На старые грабли?

Главным вопросом стало согласование ходатайства ООО «Українські рідкісні метали» о предоставлении специального разрешения на пользование недрами с целью геологического изучения, в том числе опытно-промышленной разработкой, Полоховского месторождения литиевых руд, стоимость которого оценивают в десятки миллиардов гривен. Проект решения, поданный представителем «Батьківщини» Юрием Кайдашом, уже ставился на голосование на одном из предыдущих заседаний и был отклонен сессией.

В частности, сомнения тогда вызвал сам субъект хозяйствования, которому предлагается отдать в разработку уникальное месторождение. Ранее местными журналистами сообщалось, что предприятие зарегистрировано менее года назад в селе Копанки Маловисковского района с уставным капиталом в 25 тысяч гривен. Среди его учредителей — полтавчанин Роман Дружбин. Указывалось, что он является соучредителем также ООО «Центральная нефтегазотранспортная компания» вместе с другим полтавским бизнесменом Александром Павлюченко, которому приписывают уголовные связи, а также харковчанином Александром Настенко, которого отдельные журналисты-расследователи называют Сашей Харьковским и неким Виталием Якименко. Последние двое — также соучредители «Українських рідкісних металів».

В прошлую пятницу, как и в последний раз, когда поднимался вопрос, депутаты разных фракций в очередной раз подчеркивали, что месторождение хорошо бы отдать компании с историей, напоминали печальную судьбу предприятий александрийского буроугольного бассейна, фактически разрушенных недобросовестным инвестором, озвучивали другие здравые опасения по поводу.

В пользу сомнительного инвестора высказывались преимущественно представители «Батьківщини». Мол, чтобы понять, сколько стоит месторождение, нужно начать его разрабатывать, кое-кто намекал на интересы местных бизнесменов, не уточняя, каких именно. В худших традициях нашего времени в качестве «группы поддержки» к облсовету была доставлена делегация мужчин из села Копанки, в том числе — инвалид-колясочник. Местные журналисты, ссылаясь на собственные источники, писали о сумме в 5000 долларов, якобы предлагавшейся в обмен на голос «за».

Впрочем, с первого раза вопрос голосов все равно не набрал. Уже в начале перерыва его инициатор — тот же Юрий Кайдаш, выступил с места и предупредил депутатов о возможных беспорядках, которые ожидающие у выхода сельчане могут устроить, если проект не будет поддержан. Вопрос был поставлен на повторное голосование, в ходе которого голосов «за» стало больше, — как раз достаточно для принятия решения.

Позже Александр Чудный, глава депутатской комиссии облсовета по вопросам собственности, заявил, что в личном участии всех поддержавших есть сомнения. А еще позже один из интернет-сайтов опубликовал фотографию пустого депутатского места Петра Петрушевского из той же «Батьківщини» рядом с фото информационного табло системы «Віче», где напротив его фамилии стоит отметка «за».

— Я подал запрос на предоставление мне информации, а именно — данных поименного голосования областного совета по данному вопросу, а также видеофиксации с начала работы до обеденного перерыва, - говорит Чудный. - Вопрос в том, что не все депутаты были в зале, но голоса за них, по моему мнению, прозвучали «за». Поэтому я хочу увидеть, сопоставить. Мы имеем уже проблемный вопрос по «Александрияуголь», где есть 28 миллионов задолженности в связи с тем, что инвестор оказался не очень добросовестным, а имущества его не хватило на покрытие долгов. Была информация, что у них («Українських рідкісних металів». - Авт.) есть инвестор из Гонконга, который уже осуществлял вложения в Харьковскую область. Я предоставил распечатку — было проведено журналистское расследование, есть официальный ответ Харьковской областной государственной администрации, а также управления статистики Харьковской области, что данное предприятие не вкладывало никаких средств. На что мне представитель ответил, что «мы этой ситуацией не владеем, давайте мне вопросы», в присутствии всех членов комиссии, и получил обещание, что до начала сессии я ответ получу. Ответа, а также никаких звонков и обращений ко мне как к депутату больше не поступало. Поэтому у меня было опасение: если на начальном этапе у нас происходит такая манипуляция фактами, что будет потом? Не получим ли мы еще одну Александрию, или еще одну проблему Смолино, когда предприятие поработает, а потом бросит людей на произвол судьбы?

Андрей Трубачев, фото Елены Карпенко, «УЦ».