Месяц: Февраль 2014

В  сверхнапряженном противоборстве в Киеве кировоградская команда «Елисавет-Баскет» отыграла у соперниц из «ТИМ-СКУФа» гандикап в 19 очков и одержала победу -69:64(8:22, 20:14, 26:14,15:14). Подробности противостояния здесь :www.sportreporter.com.ua/index.php/component/k2/item/488-neveroyatnyj-kievskij-kambek

Как сообщил сегодня президент БК «Елисавет-Баскет» Руслан Згривец, Федерация баскетбола Украины приняла решение о проведении 4 марта в Кировограде женского Матча Всех Звезд. Все лучшие баскетболистки, играющие в Украине, продемонстрируют свое мастерство именно в нашем городе. Подробнее здесь: http://sportreporter.com.ua/index.php/basketbol/item/479-match-vsekh-zvezd-v-kirovograde

З січня 2014 року ОБФ «Повернення до життя» продовжує реалізацію  проекту «Права та здоров’я уразливих груп населення: заповнюючи прогалини», який розпочато в нашому місті з лютого 2012р. за підтримки МБФ  «СНІД Фонд Схід-Захід».

Даний проект направлений на профілактику ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді 14-25 років. Головна мета проекту – зменшення негативних наслідків серед молоді  від немедичного вживання психоактивних речовин.

Проектом передбачається соціальний супровід таких людей: а саме: консультації психолога, юриста, лікарів, комплексна медико-соціальна допомога та підтримка у вирішенні життєво-важливих проблем.

В проекті на 2014 рік передбачений новий напрямок, а саме — робота з сім’ями молодих людей, які опинились в складних умовах. Заплановано проведення 6 сімейних конференцій з залученням національних фахівців.

Одним з напрямків  роботи є створення організованого волонтерського руху серед учнів ПТУ з метою – запобігання наркоманії та інфікування ВІЛ/СНІД серед студентської молоді за принципом рівний-рівному. Формування безпечної поведінки.

Проект виконується разом з партнерськими профільними організаціями.

Наші контакти: соціальне бюро «Лілія» з 10-00 до 16-00. тел.: 27-54-30  моб.: 095-771-75-24.

E-mail: lyly32@ukr.net

Група  vkontakte:   http://vk.com/public37406069

Коли Женя готувала свій фільм, мені на очі потрапили фотографії онкологічного диспансеру, старої будівлі. Ще тої, що до появи ООД на вулиці Ялтинській. Чесно сказати, я вражений. Я зараз бачив скандали навколо фотографій з умовами в колишній 1 м/лікарні. Я багато чув, як піклувалися про медицину в СРСР. І, чесно кажучи, я реально здивувався. Ось така вона неоднозначна, історія… Принаймні, я вважаю потрібним поділитися і з вами цими фото.

В гостях програми «Сімейний лікар» 5 лютого була Євгенія Ткаченко — автор та творець фільму «Рятуючи життя», фільму про діяльність онкологічного диспансеру та про боротьбу з раком. Боротьбу в диспансері та боротьбу в родині: Женя розповіла свою історію як родича пацієнта диспансеру та виклала своє бачення про лікування раку.

В програмі — враження Євгенії, цитати з фільму. Прослухати її можна тут:

http://yadi.sk/d/eQmSzQloHRtjf

«Лихо України в тому, що нею правлять ті, кому вона не потрібна» (М.Грушевський) І з цим твердженням, з огляду на персоналії і вчинки керманичів незалежної України важко не погодитись.

Але чому так? Багато разів задавав собі це питання і досі не можу на нього дати собі відповідь… Якщо відійти від патріотичного популізму і розмовляти мовою цифр, все рівно виходить, що ми живемо в великій країні з гарними стартовими умовами для подальшого розвитку. Я не буду перелічувати чому і в чому саме Україна багата, всі хто бере на себе клопіт і читає пости не розважальної тематики, мислячі люди, які і так прекрасно знають в якій країні вони живуть.

Та і ті, хто приходить до влади, з будь яким політичним забарвленням не є нерозумною людиною – інакше б не пройшов на самий верх! Тоді чому не цікаво зробити з України країну-сад? Чому смокчуть і смокчуть фінанси (кров) і тут же виводять все закордон. А після того, як відбувається болісний процес відрізання «рила від корита» особа, яка накралась грошей тут виїжджає до своїх (вкрадених у нас з вами) грошенят і живе собі, горя не знає.

Чому всі, коли при владі тут, так люблять розмірковувати на тему векторності і шляхів подальшого розвитку держави Україна, але жодного з «колишніх» не бачать на пенсії в Сибіру? Чомусь їдуть у Відень! Навіть не зважаючи на «страшні» загрози Єврозони…

Дуже хочеться, щоб після чергової зміни «у верхах» там з’явились люди, яким би була потрібна Україна, щоб вони саме з цією країною пов’язували своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Адже Україна прекрасна саме в тому територіально-етнічному різноманітті в якому ми її зараз бачимо. Можна ж жити і заробляти тут, так це нелегко, але ж можна і головне треба! Ми варті того, щоб залишитись Україною, без будь яких приставок до назви країни.

Почнемо з того, що по своїй суті, я абсолютно миролюбна людина. Був. На початку Євромайдану, коли я ще з затамованим подихом слухав виступи лідерів нашої «опозиції», то приклад Ганді викликав в мене захоплення. Але з часом приходило розуміння, що то трохи не наш шлях.

Знаєте, дуже легко розмірковувати про мирний протест, сидячи у теплій квартирі перед телевізором.

Але спробуйте лишитися з такими поглядами, проживши хоча б 10 діб  на майдані у наметі. На протягах, у постійно вогкому одязі, коли тебе облили з водомета і ти не можеш висушитися та обігрітися. Коли вночі в наметі третю ніч підряд 5 градусів тепла (бо для однієї буржуйки скінчилося пальне) тебе трусить і тіпає, а м’язи зводить корч від постійного переохолодження. Кашель душить до ригачки, горло болить що голос майже пропав. На вулиці -21, і тобі треба йти охороняти барикади. Мився ти вже й сам не пам’ятаєш коли. Може тижня з 2 тому. В пам’яті спливає випадок як пропали 2 хлопця з намету, хтось запросив їх до себе прийняти душ і вже 5 днів їх немає. Їх речі вже склали в кут намету. Та тішиш себе думкою що вони просто вирішили раптово поїхати додому. Не відчуваючи ні смаку, ні запаху механічно жуєш шмат сала з часником, перед цим спробувавши хоч трохи відтерти чорні руки снігом хоча кому ти брешеш, тебе так злякав холод в онімілих пальцях, що ти без сумнівів забиваєш на гігієну і рук не мив вже кілька днів. Холод фізично відчувається як біль, болить усе тіло і уся шкіра.

І тут на екрані чи сцені з’являються випещені пики, які розповідають про чергові «перемовини». Пики, які чомусь вирішили жити у тепленьких хатках, а не у наметі на майдані. Які мали можливість побритися і прийняти душ. Які штучно створили між типовим мешканцем майдану і собою прірву. Прірву у сприйняті та відчутті ситуації.

Для мене основним пунктом стало те що в Україні не тропічний клімат як у Індії. І кожна доба морозу спустошує наші ряди. Гей, лідери опозиції, ви знаєте скільки за минулий  тиждень  на майдані людей захворіло бронхітом, пневмонією… чи отримали банальне переохолодження???

Я пишу щоб стало зрозуміло, якщо ви, великі опозиціонери, вже вирішили домовлятися – то домовляйтеся швидше і розпустіть людей. Кожну добу очікування паляться автомобілі громадян України. Кожну добу хтось безслідно зникає. Кожну добу когось заарештовують. З кожною добою ми стаємо слабшими. До нас звикають перехожі та перестають помічати. Ми зникаємо.

Наталі, ти мене покритикувала, а в мене є якраз випуск ток-шоу «Ми», на який би я хотів звернути увагу. Редакція ток-шоу звернула увагу на профогляди. І, як на мене, це дуже корисно. І може декому й життя врятувати. Саме тому, хочу поділитися і з блогерами посиланням на цей випуск. І вважаю, що кожному його варто подивитися.

http://youtu.be/EVvS92iP25w

Уважаемые блоггеры, читатели.

12 февраля на сайте http://novosti.kr.ua/index.php состоится онлайн-конференция с известной бизнес-леди, предпринимателем и меценатом Людмилой Шубиной.

Вопросы можно оставлять в комментариях к этому посту, а также перейдя по этой ссылке. О времени начала чата сообщу позже. Будьте активны, господа:)

П.С. А пока можно почитать интервью с Людмилой Шубиной, опубликованное в УЦ 25.06.2013.

Українці, як один, ще не можуть сказати чого вони прагнуть. Хтось обирає легкий і зрозумілий крок назад, в обійми «російського брата», дії якого вже давно довели, що не дуже то він і брат… Але молоде покоління вже давно усвідомило, що подальший шлях України, як вільної і незалежної держави можливий лише серед таких самих вільних і незалежних країн: «Рівна – серед рівних», тобто в Європейській родині. Адже саме Європа довела, що її стандарти і закони діють однаково до всіх членів Єврозони: велика Німеччина і сучасна Литва живуть і працюють в однакових умовах. Мені здається, що цього прагнемо і ми! Нам не треба якихось подарунків і особливого ставлення. Ми прагнемо жити і працювати за єдиними і зрозумілими для всіх стандартами. Ми бажаємо бути українськими європейцями!

Притаманно, в молодій країні є багато проблем. І однією з головних проблем є не бажання владних еліт змінювати політичну ситуацію в країні. Я не маю на увазі просту зміну партій при владі. Я кажу про саме баченні політичного життя і культури нашими політиками. «Рибку зручно ловити у каламутній воді», — саме за цим принципом і працюють представники найбільших політичних сил. На словах декларуючи прозорість і відкритість, натомість не допускаючи громадське суспільство та громадські організації до механізмів прийняття рішень.

Саме тому, з кожним роком, роль громадських організацій стає більшою. Люди, які розчарувались в однакових політиках шукають нові методи і шляхи самоорганізації. І саме в різноманітних громадських організаціях вони знаходять прийнятний для себе варіант самореалізації. Адже саме громадського контролю бояться ті, хто звик на питання громадян «А чому так?», давати відповідь «Бо!». Нічого не пояснюючи і прикриваючись нормами законів, які були прийняті ще за часів СРСР.

Наведу живий приклад. В Кіровограді було затіяно і проведено так звану Транспортну реформу, яка мала на меті прибрати маршрутки малої місткості замінивши їх автобусами великої місткості. Начебто блага і світла мета. Але завжди, в Українських реаліях, є але… Не зважаючи на громадське збурення, було проведено два етапи (з трьох), після цього місті зникли маршрутні таксі, які користувались найбільшим попитом у населення №50, №9а і №1, через оптимальність маршруту і кількість транспортних засобів на лінії. Варто додати, що маршрути належали різним власникам. Натомість автобуси, які мали б їх замінити №100, №101 та №150 належать одному власнику?! При цьому кількісний склад рухомого парку не було збільшено, що кожного дня викликає масове громадське збурення. Транспортне сполучення між Кіровським і Ленінським районами міста виявилось фактично розірваним, коли зникли маршрутні таксі, а автобуси просто не в змозі їздити з потрібними інтервалами в 5 хвилин. Все це призвело до проведення громадянами не політичної акції Панихида за маршрутками.

Але чиновники не зупиняються на досягнутому і хочуть просто добити кіровоградців проведенням третього етапу антинародної реформи.

І з цього наочно стає видно ще одну з проблем сучасної України – корупцію. Це та хвороба, яка просякла всі галузі економіки, на неї хворіє майже кожен з чиновників – представників держави в очах суспільства. І попри майже нездоланність корупційної хвороби, надія у нас є. І це видно з діяльності європейських політиків, з того як вони живуть, як відпочивають, а головне з рівня відкритості перед громадянами своєї країни і ЗМІ. Погодьтесь, що різниця між депутатами Бундестагу і Верховної ради України величезна і полягає вона не в інтелектуальній площині, дякувати Богу розумом українці не обділені, а у напрямках використання свого розуму. Коли переважну більшість європейських політиків можна сміливо називати – державними діячами, то переважна більшість сучасного парламенту України не витримує жодного суду моралі…

Я вірю, що впровадження в Україні європейських стандартів у всіх сферах нашого життя зможе докорінно змінити нашу країну. Так, мільйонерами водночас ми не станемо. Але це дасть нам надію побудувати європейську Україну – вільну і заможну!