Скоростная электричка соединит Киев и Кировоград
(міська передвиборча побрехенька)
Так сталося, що три останніх робочих днів тижня провів у відрядженні в столиці. Коли буду вільним у п»ятницю і гадки не мав (підозрював, що пізно), а тому про зворотній квиток заздалегідь не потурбувався. Завершив близько п»ятої. Проблеми з дорогою були цілком очікуваними. Зрештою, так і відбулося.
Контрольний дзвінок на Видубичі підтвердив — треба шукати інші варіанти. Подався в район залізничного вокзалу, по ходу завітавши до всім відомого майдану нелегальних та напівлегальних автобусних відправлень, розташованого неподалік. В очікуванні рейсу на Кіровоград, який мав бути о 18-ій, кучкувалося чоловік 5, причому з числа тих, хто, як і я, не був попередньо записаний. Тверезо зваживши на свої шанси бути відправленим цим способом, поплентався таки на залізничний вокзал, відкинувши по дорозі штук 5 нав»язливих пропозицій відправитись у Вінницю, Хмельницький або Умань. Чомусь саме ці напрямки були набагато більш популярними серед перевізників, аніж серед пасажирів.
На вокзалі, коротко окинувши оком табло відправлень, і не знайшовши там нічого несподіваного, пішов до каси. Попередньо вибір видавався не дуже багатим — або поїзд до Кіровограда, або шлях до Знам»янки, а там вже як вийде. Насправді ж, вибір виявився ще меншим. Квитків на кіровоградський рейс не було, а пропозиції по Знам»янці обмежилися чи то одним, чи то двома квитками на поїзд Київ-Адлер. Оскільки ночувати у столиці втретє, причому цього разу за власний кошт, у мої плани не входило, придбав рятівний квиток. Спроба зробити це за допомогою картки була зупинена касиркою — «только наличка». Ну так, то й так. В принципі, нічого дивного. Навпаки, цілком логічно, що державна компанія «Укрзалізниця» срати чхати хотіла на усілякі там інструкції і постанови у сфері розрахунків, які ця сама держава і продукує.
Коротше кажучи, прибув у Знам»янку близько півтретьої ночі, традиційно, для зручності, на найостаннішу колію. Хвилин через 10 вже був у приміщенні вокзалу. Оскільки попутників на таксі до Кіровограда не було, а платити суму, співставну з вартістю квитка до Києва, одноосібно не хотілося, пішов до каси. Там, чи не вперше з початку транспортної епопеї, мав привід порадіти — чекати до п»ятої або шостої години не доведеться, тому що буквально о 3:17 мене мав підібрати потяг «Москва-Одеса». Супер!
Втім, вийшовши на платформу, обіцяного 30-го вагону у прибулому поїзді не знайшов. Хвилин через 5 підійшов станційний робітник і пояснив, що 30-й та 31-й вагони зараз підчеплять і поїдемо. Моя радість, що останню годину дороги проведу у порожньому вагоні, а не будитиму пасажирів серед ночі, була передчасною. А реальність виявилася і зовсім забавною — 30-й та 31-й вагони виявилися так званим «поїздом Київ-Кіровоград». Тепер стало зрозумілим, що ці два вагони валандались, немов якийсь непотріб, за якимось поїздом, який не мав наміру заїзджати у Кіровоград, і були відчеплені у Знам»янці певний час тому, в очікуванні московського поїзду, який мав таки їх затягти у наше портове місто.
Не знаю, як кому, а мені сумно. Звичайно, я і сам мав би більш завбачливо планувати зворотній шлях, але справа, зрозуміло, не у цьому.
Ні, я, звісно, не претендую на те, щоб як на зорі своїх студентських років раз чи навіть два на місяць літати додому за 9 карбованців. Я усвідомлюю, що за нинішнього суспільного ладу про це можна навіть не мріяти. Більше того, я чудово проникаюся проблемами, пов»язаними з тим, що Кіровоград і справді історично знаходиться у залізничній «кишені» і організувати ефективне сполучення не так то і просто. І все ж, і все ж… Те, що ми маємо зараз — це просто вселенська ганьба і пздц.