Месяц: Август 2013

Нещодавно у Польщі відбувся міжнародний молодіжний українсько-польсько-німецький проект «Через історію в майбутнє», організований за підтримки польської організації «Фундація імені ксьондза Сємашкі», української «Молодий Рух» та німецької «Німецько-польська молодь». Його проведення планувалось ще рік тому, однак випадково зійшлося у часі зі скандалом навколо «Волинської різанини».

Історичні рани наших націй досі не загоїлись. Не зважаючи на те, що вони у нас різної глибини і по-різному лікувались.

Але почну із вражень про саму країну.

Перше, що помітно – дороги незрівнянно кращі (хоча нам вдалось відшукати і дорогу «нашого рівня»). Вздовж траси в населених пунктах – висока загорожа. У селах всі приватні будинки 2-х, 3-х, а то й 4-х поверхові. У всіх без винятків дворах – ландшафтний дизайн. В Україні таке побачиш лише в елітних районах.

Поцікавився, хто там живе. Виявилось – звичайні вчителі, водії, службовці, робітники, фермери, дрібні підприємці… середній клас, одним словом. До будинків їхньої еліти мене на екскурсію не водили, але припускаю, що вони не набагато кращі. Тобто, там немає разючого контрасту між «багатими і бідними».

Зарплати значно вищі, ніж в Україні, у той час, як ціни часто навіть нижчі, ніж у нас (це не стосується алкоголю і тютюну, які в рази дорожчі). Відповідно, якість і рівень життя набагато вищий, ніж в Україні. Хоча їхні бомжі від наших нічим не відрізняються.

Архітектура така ж, як і у містах західної України. Радянські будинки контрастують на фоні стареньких кварталів, збудованих, наприклад, ще за часів Австро-угорської імперії.

Кидається в очі надзвичайна релігійність поляків. Комуністи не встигли знищити католицьку церкву та зробити з них «безбожників». Мало не кожен будиночок прикрашає капличка з дівою Марією. Більшість скульптур та монументів присвячені релігійній тематиці. Велика кількість костьолів постійно відвідуються численними громадами.

Жити довелось на території приватного ліцею.

Саме такими і хотілося би бачити українські школи. Навколо будівлі самого ліцею – двоповерхові охайні будиночки – гуртожитки. Кімнати готельного типу – з новими меблями, окремими санвузлами і душовими. Поруч із приміщенням самого ліцею – басейн, тренажерний, гімнастичний зали, футбольне та баскетбольне поля, тир…

Але мова на справді не про Польщу, вірніше, не лише про неї.

На захід мене запросили, щоб прочитати лекцію про тоталітаризм у східній Європі. Мається на увазі радянський комуністичнийрежим в СРСР.Про нацистів у гітлерівській Німеччині і про окупацію Польщі обома режимами говорили окремо.

Поляки і німці були вражені масштабами репресій та кількістю жертв, яких зазнала Україна внаслідок 70-річної радянської окупації.

Учасники проекту відвідали «табори смерті» в Освенцимі, комуністичне «місто майбутнього» Нову Гуту, музей соцреалізму і музей 2-ї світової війни «Фабрика Шиндлера».

Окрім мене, лекції читали польський професор Марек Вільчинські який говорив про українсько-польсько-німецькі стереотипи, та відомий український журналіст Олександр Зінченко, що розповів про зв’язок між популяцією оленів у польських лісах, виборами американського президента Обами та колективною пам’яттю українців. Під такою назвою крилась лекція про історичні міфи.

Чому ж поляки, прибалти, чехи і інші країни колишнього соцтабору, маючи значно менший економічний потенціал, меншу територію, не маючи таких географічних та природніх переваг, які має наша держава, встигли вийти на інший рівень розвитку, вступити до Євросоюзу, підвищити рівень життя своїх громадян?

Вони скинули Леніна і пішли далі.

А ми ніяк не можемо поставити крапку в історичних суперечках, постійно оглядаючись на минуле.

Цю особливість постійно використовують політики, які розігрують протистояння між різними регіонами на ґрунті мови чи національних героїв.

На думку Олександра Зінченка, нам, українцям, бракує довіри. Коли повертаєшся з Європи в Україну, помічаєш, що в нас значно менше усміхнених людей. А посмішка і довіра – речі взаємопов’язані. Рівно як і Обама з оленями. Адже людині, яка посміхається, ми довіряємо на рівні підсвідомості.

Не погоджусь, що лише одна посмішка виправить ситуацію. В радянській тоталітарній системі взаємна недовіра була необхідною захисною системою людської психіки. Вона передавалась нам генетично від батьків, які вижили завдяки тому, що нікому не довіряли. І ностальгію пострадянської людини ми також нікуди не подінемо. А саме вона не дозволяє нам скинути Леніна.

Тому люди пенсійного віку, які наразі є найдисциплінованішими виборцями, продовжуватимуть ходити на виборчі дільниці і не дозволятимуть нашій державі перегорнути сторінку радянської ери.

Єдиним виходом із ситуації могла би стати перереєстрація громадян, після якої всі, хто не знає української мови і справжньої історії, втратив би право голосу. Адже навіть для того, аби керувати транспортним засобом, ми здаємо певні тести і іспити. Право на управління державою також необхідно заробити. Але чи погодяться на це виборці?…

В одному ж я повністю підтримую Олександра: посміхаймось, і жити буде краще! J

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»

ОДА сьогодні в ударі, продовжує віджигати. На сайті єйному ось що прочитав: «Особлива вимога від Віктора Рєзніка – святковий дрес-код для держслужбовців – вишиванка, тим більше, що серед керівників територій, а також серед очільників структурних підрозділів ОДА проводитиметься неформальний конкурс на краще стилізоване українське вбрання.»

Маячня, звичайно, рідкісна, а «особлива вимога» — взагалі no comments. :wacko: Ніколи не вважав вишиванку мірилом патріотизму і ніколи не носив. Ну, просто не подобається мені цей одяг і все тут. Але пан Рєзнік робить усе, щоб вишиванка стала для мене ще й символом тупої влади.

Цікаво, чи знайдуться сміливці, які заб»ють на начальственну забаганку і яке покарання чекає на таких від грізного пана Рєзніка?

Цікаво, що один місцевий новинний сайт вже вдруге за сьогодні робить ведмежу послугу владі, своїми заголовками акцентуючи увагу на її і без того ідіотських ініціативах.

Богдан Бондаренко — чемпион мира в прыжках в высоту, а Ольга Саладуха обладательница бронзы в тройном прыжке. Богдан трижды штурмовал рекорд мира и во второй попытке был очень близок к тому, чтобы взлететь выше достижения Хавьера Сотомайора. Интервью с Богданом и Ольгой в свежем номере «УЦ», а сегодня всех с большим украинским днем в Москве. Ради этого стоило сюда приехать. Всем удачи.

Сьогодні, разом з двома своїми друзями, мав нагоду, по суті вперше зійснити покупки у гіпермаркеті «Епіцетр». Скажу чесно, сам свій час працював у одному з найбільших маказинів будівельних матеріалів у Кіровограді, то ж маю з чим порівнювати)))))

Так от. Перше, що треба зробити у цьому мега магазині, це спробувати знайти необхідний тобі товар. Я не знаю хто планував дизайнерське оформлення Кіровоградського «Епіцентру», але, як на мене, у магазинах з такими площами має бути: а) біля входу карта з детальним позначенням місьць де розміщені ті чи інші групи товарів; б) людина до якої можна звернутися за порадою. Ні першого ні друго в цьому магазині немає. При чому коли ми спробували використати варіан «б» людина у формі охоронця (схожий на охоронця супермаркету в одному з сезонів «Сватів») подивився на нас як на олігофренів не сказавши у відповідь ні слова.

Та бог з ним. за кілька хвилин пошуків, нам нарешті вдалося знайти першу (!!!!!) позицію нашого списку. (OSB — плита товщиною 18 мм.) Далі, для того щоб зробити покупку нам довелося виконувати мега-квест «Знайди продавця». В радіусі двадцяти метрів від стосу потрібної нам плити жодного(!!!!!) працівника магазину!

Далі намагаємось все ж таки знайти продавця. Вісім працівників магазину яких нам вдалося зловити і попросити продати нам плиту відповідали дуже коротко «Я не з цього відділу, шукайте».

Таким чином ми дісталися до однієї з кас, потім до іншої, звідти з нами сходив «продавець» і нарешті видав невідомої назви папірець на якому власне було правильно зазначено назву та кількість такого необхідного нам товару. Далі цікавіше, для того щоб купити плиту треба:

— на вході у відділ взяти спеціальний транспортний засіб;

— самотужки завантажити  плити на нього (вага кожної близько двадцяти кг.);

— самотужки транспортувати до відповідної каси (цікаво як я дізнаюся, що це саме такаса яка мені потрібна);

— оплатити;

— знову транспортувати до транспортного засобу;

І ніхто(!) не запропонує тобі допомогу!!!!!

А якщо я тендітна жіночка  25-ти років, а за кермом вантажного автомобіля  моя мама? Спасибі тобі «Епіцентр» за сервіс і турботу про моє здоров`я!

Потім історія повторюється при спробі купити гіпсокартон. Але найцікавіша заява від продавця чекала на нас коли ми спробували купити чотирьохметровий профіль CD: «Вам доведеться зачекати 30 (!!!!!!) хвилин, бо раніше Вам зі складу ніхто не видасть». Зашибісь, я напевно прийшов на прогулянку в суперовий супермаркет щоб 30 хвилин чекати десяток профілів. скажу відверто на моєму язику вже крутилися нецензурні вислові а в серці горіло бажання поспілкуватися з директором магазину. Напевно це все дуже яскраво намалювалося на моєму обличчі, бо Андрій дуже швидко сказав»Ок візьмемо трьохметровий»

Потім нас чекало 20-ти хвилинне очікування коло пустої каси, оплата придбаного товару…

В мене от питання, нас за бидло тримають що дозволяють собі так поводитися з людьми, які по суті забезпечують «благосостояние» власників магазину?

Для себе зробив висновок: ніколи не купуватиму в «Епіцентрі», краще переплачу, але такого ставлення не терпітиму.

Спешу порадовать всех своих друзей и расстроить недругов, которые надеялись на то, что я загнулся на дистанции 800 метров в журналистском забеге на чемпионате мира в Москве. Мне удалось добежать до финиша и даже не стать последним в этих масштабных состязаниях. Судите сами, если было 14 забегов, из которых 3 женских, по 8-9 человек в каждом — много это или мало. Если, кого интересуют ощущения, то их, как и все что происходило во время этого маленького праздника масс-медиа, опишу в ближайшем номере «УЦ».

Скажу, что я был единственным украинцем и в своем забеге  финишировал пятым из 9-ти участников(два сошли) и показал результат 3 минуты о7.80 сек. Ну до победителя из Чехии, у которого 2 минуты ровно, мне конечно далековато, но не это главное. Главное, что приобрел новые впечатления,  сфотографировался с стрелявшим из стартового пистолета  и награждавшим лучших  — бывшим чемпионом мира на стометровке Иоханом Блейком, который выиграл из-за дисквалификации Болта на прошлом мировом первенстве. А еще попросил расписаться олимпийского чемпиона в эстафете прямо на номере и футболке, в которой преодолел дистанцию, а также получил  памятную футболку, как участник состязаний. А что получили победители и призеры читайте в «УЦ». Фото с медиа-забега смотрите здесь:https://www.facebook.com/photo.php?fbid=522623674479072&set=a.522623644479075.1073741829.100001943321551&type=3&theater

А сейчас возвращайтесь в мою предыдущую запись и следите онлайн за финалом состязаний в прыжках в высоту у мужчин и тройном прыжке у женщин, где мы надеемся на награды. ВПЕРЕД, УКРАИНА.

Видно, щось не дуже зростається у обласної влади з необережно закинутою ідеєю попереднього очільника  ощасливити Кіровоград електричкою до Києва.

Тому доводиться займатися фантазіями і прожекторством. Так, за матеріалами сусіднього сайту, «влада області прохатиме профільного віце-прем’єра, аби швидкісний потяг підвищеного комфорту «Інтерсіті», окрім Олександрії, у якості експерименту зупинявся ще й у Кіровограді.»

Цікаво, чи хтось здогадався перед цим показати голові ОДА карту залізничних шляхів ? Переконаний, що швидкісний поїзд «Інтерсіті-плюс» Дніпропетровськ-Київ  не буде заради Кіровограда залазити у 50-ти кілометрову кишеню, до того ж, вилазячи з неї потім іншим боком. Я вже мовчу про те, що залізнична ділянка Чорноліська-Кіровоград на сьогоднішній день жодним чином не пристосована для швидкісного руху.

Мене повідомили, що на під’їздах багатоквартирних будинків з’явились повідомлення. Зміст їх полягає у тому,  що 24.07.2013 року Головним управлінням житлово – комунального господарства було проведено конкурс з визначення виконавця послуг зі збирання та перевезення побутових відходів з території м. Кіровограда. За його результатами переможцем визначено ТОВ «РАФ-ПЛЮС» в особі Кіровоградської філії № 2. Нарахування оплати за послуги із вивезення твердих побутових відходів буде здійснюватись згідно тарифів, що затверджені рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 1662 від 28.10.2008 року. Для мешканців багатоквартирних будинків вартість послуги з вивезення відходів складає 5,80 грн/місяць з людини.

Одночасно з  розміщенням таких повідомлень до мешканців від імені ТОВ «РАФ – ПЛЮС» були надіслані квитанції  на оплату послуг зі збирання та перевезення побутових відходів.

Вважаю, що такі дії ТОВ «РАФ – ПЛЮС», а саме надсилання квитанції на оплату послуг зі збирання та вивезення побутових відходів за відсутності укладеного зі споживачем письмового договору є прямим порушенням   ст. ст. 19, 20, 21 Закону України «Про житлово — комунальні послуги» та пункту 13 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1070.

Направив відповідне звернення до прокуратури міста, побачимо яка буде реакція.

Друзья мои, продолжаю работу после вчерашней автобусной прогулке по Москве и содержательной экскурсии на английском языке. Фото здесь:https://www.facebook.com/ilucek/media_set?set=a.522475974493842.1073741828.100001943321551&type=3

Что характерно: многое из того, что рассказывал экскурсовод иностранцам я понял.

Но вернемся на арену «Лужники», где сегодняшний день для украинцев может стать медальным. Вечером состоятся состязания в прыжках в высоту у мужчин и в тройном прыжке у женщин, где небезосновательно одними из главных претендентов на победу являются украинцы Богдан Бондаренко и Ольга Саладуха. А еще нас ждут интересные финалы в беге на 3000 метров с препятствиями у мужчин, а женщины разыграют награды на дистанциях 400 метров с барьерами и 1500 метров. Так что следите за обновлениями в этой записи или в комментариях.

Утро же для нас также оказалось удачным, поскольку в беге на 200 метров все три украинки Елизавета Брызгина, Кристина Стуй и Мария Ремень вышли в полуфинал. При этом Мария показала второй результат в квалификации(22.63), уступив только Элисон Феликс из США -22.59сек. В полуфинале на дистанции 800 метров выступит и Наталья Лупу, пробежавшая два круга со своим лучшим результатом в сезоне -1.59.59. В метании копья пробился в 12-ть лучших Роман Авраменко, отправивший снаряд на 80 метров 39 сантиметров. К сожалению, успех товарищей по сборной Украины не смогла повторить Оксана Окунева в прыжках в длину, которая закончила квалификацию 15-й. А в толкании ядра у мужчин, которое еще недавно считалось нашим видом, украинцев не было.

А через 2 с половиной часа посчастливиться выйти на беговую дорожку «Лужников» и автору этих строк. Бежать предстоит 800 метров и следующая запись появится, если добегу… Так что не будем загадывать, но, все таки,:  До встречи

Медовый спас или Маковый, чем он пахнет?

Лично для меня скошенной сухой травой, от которой идет горячий воздух. И сколько намешано всего в том горячем запахе J

Была возле Преорбаженки вчера ночью. И поверите — запах сушеных трав слышен за пару кварталов!!! Будто и не центр города, а сенокос рядом 🙂 очень приятно.
А еще уже с полуночи все места на тротуаре заняты коробками, подставками — делятся места для торговли. И машины стоят с сумками сушеного разнотравья. Много травы упаковано тюками. Видно, что заготовки шли планомерно к праздникам. И за три Спаса надо все продать.

Еще в 7 утра сходила к церкви купила травок разных: мелисса, материнка, чебрец – можно чаи делать, зверобой и бессмертник – пойдут на всякие косметические заморочки типа масочек, примочек J. С утра еще нет толкучки и можно выбрать что хочется, не спешить. Кстати и смотриться все так красиво. Пучки разобраны, травки разноцветные разложены, бабульки улыбаются, рассказывают, что делать с травками. Заметила, что им приятно, когда знаешь хоть название травы или минимальное ее применение. Моя мама чебрец назвает чепчик-жеребчик J)) будто ребенка

Кстати удивила меня девченка одна, подросток, с бабкой букеты мотала. Спрашиваю есть зверобой. Она – да, да, он лечит это, это, а вот если к нему добавить вот это – то можно сделать выкидыш. !!! У меня и речь отобрало. Настраиваюсь на духовное, планирую как в обеденный перерыв таки до церкви добраться и тут на тебе. Такие «земные» вещи. Иду назад и думаю: но ведь если кто в травах разбирается и вот выходит знание такое передает, то наверное и спрос на такие услуги есть. А вроде бы и 21 век на дворе, и медицина. Немного конечно в шоке.

На работу взяла корзинку, коллеги сложили свои маковые булочки, баночку меда и пошли делегацией в церковь J. На тротуаре шум, гам, в магазине булок с маком не хватает J))))). Таки я умница, что заставила коллег еще вчера булки купить J)).

В дворе Преображенки священник всех щедро поливает водой, все смеются, еще просят. В такую жару любой капле радуешься. И в церковь зашли – а там такой запах трав невероятный, смешанный с запахом ладана, и прохлада!!!!!… Будто в другой мир попадаешь. И на молитву настроиться легче, и просить хочется о чем-то хорошем и близким и себе… Ну это дело очень личное… Вышли из церкви в хорошем настроении, и давай на работу. Священник сказал передать благословение и хорошие пожелания тем, кто не смог в храм прийти. Пришли, булочки раздали, благословение передали. Эх, хороший день!!!!

Все таки как хорошо пахнет Спас и маковой булкой, и сладким медом, и душистым чебрецом … И хорошим настроение тоже. И сделать что-то хорошее хочется

С праздником вас всех! J

Переглянув фільм Долгая счастливая жизнь. Правдива і життєва стрічка, про російську буденність, але ментальність у нас десь однакова, особливо в плані повиступати проти влади… Отак і в фільмі, хтось захотів захапати земельку, за це крупним власникам пообіцяли кредити позакривати та ще й компенсацію. А селяни почали того власника запевнювати, що кістьми ляжуть, а його і тим більш землю, не віддадуть. Повірила людина громаді, пішла проти влади… Як ви думаєте, що сталось з цим героєм? Нагадую – фільм реалістичний, головного актора грав не Брюс Вілліс…