В Україні не можливі системні зміни через участь у виборах. Саме це лідер Громадського руху «Спільна Справа» Олександр Данилюк означив причиною того, що він не йде до жодної політичної партії. Він не вважає за можливе працювати ані з партією влади, ані з опозиційними силами, які, по-суті, є її дзеркальним відображенням. Про це громадський активіст розповів під час свого візиту до Кіровограду.
Але, після відзначання Дня Конституції, актуальними є його слова про наш основний закон. На думку Данилюка, нинішня Конституція потребує не змін, а виконання. В той же час, вона втратила свою легітимність у зв’язку з її фактичним скасуванням Конституційним судом (рівно як і сам суд, який перевищив свої повноваження, і інші органи влади). Нині ж влада готується до ухвалення нового основного закону шляхом проведення всеукраїнського референдуму.
Про можливість проведення маніпулятивних референдумів за допомогою нового Закону «Про референдум» неодноразово говорили експерти, політики та громадські діячі. Розкритикували його і у Венеціанській комісії. Нагадаю, що основною небезпекою документу є метод формування комісій з підрахунку голосів. Згідно закону, рахуватиме голоси влада без участі політичних партій, громадських організацій і інших зацікавлених сторін. Тобто це дає можливість «малювати» потрібний результат.
Тому, у разі необхідності, можливо навіть цього року, буде проведений референдум, на якому народ «підтримає» рішення, скажімо, обирати Президента у стінах парламенту. Хоча, чи буде така необхідність? Чи створить наша приручена «опозиція» бодай якусь небезпеку Януковичу? Поведінка опозиційної трійки свідчить про зворотне. Вони впевнено грають відведену їм роль.
Візьмемо хоча би акцію «Вставай, Україна!». Навіщо вони її роблять? Організовують всенародне повстання? Тоді чому ж слова розходяться з ділом? Чому вони не підтримали того ж таки Данилюка при спробі організації безстрокової акції. Вони закликали до повстання, яке на справді не збирались проводити. Така історія вже була у 2002 році. Ми всі знаємо, чим тоді все закінчилось. Нічим.
Отже, опозиція не зможе загрожувати владі. Конкуренція в середовищі опозиції для них важливіша, ніж конкуренція з правлячою партією. Вони вважають, що будь-який представник опозиції, який вийде у другий тур з Януковичем, переможе його. Сьогодні, після перегляду результатів соцопитувань, здається, що це так. Однак на ділі нас напевне чекає ситуація 2009-го року, коли опозиціонери під час першого туру вилили один на одного стільки бруду, що не змогли домовитись про взаємну підтримку у другому турі. В результаті ми отримали значну кількість голосів «проти всіх» і президента Януковича.
Не зважаючи на те, що опозиційні лідери звинувачують у своїй поразці т.зв. «противсіхів», вважаю, що останні, разом з тими, хто не прийшов на виборчі дільниці, також висловлювали свою громадянську позицію. Вони були опозиційно налаштованими виборцями, і те, що вони не підтримали опозиційних лідерів, це не їх вина. Це вина опозиційних лідерів, які не викликали до себе довіри. Сьогодні ми бачимо, що вони так і не навчились на власних помилках…
Але припустимо, що опозиція домовиться у другому турі і підтримає будь-якого опонента діючого президента (а в тому, що Янукович буде у другому турі – жодних сумнівів). Чи проголосують за такого «єдиного» всі опозиційно налаштовані виборці? Навряд. В політиці «1+1» далеко не завжди дорівнює «2».
Та і взагалі, який сенс виборцю міняти шило на мило, голосуючи за принципом «хоч би гірше, аби інше»? Адже чим кращий Кличко або Яценюк від Януковича (про Тягнибока я взагалі не згадую, бо його потрапляння до другого туру є мрією партії влади)? Їхні популістичні передвиборчі програми тотожні. Жоден з них не пропонує ніяких свіжих ідей, ніяких системних змін, окрім заміни одного прізвища на інше.
Майбутня передвиборча боротьба скидається на черговий конкурс недолугих фотомоделей, яких не взяли на обкладинки модних журналів, і тому вони влаштували щось накшталт політичних параолімпійських ігор…
Доки передвиборча боротьба складатиметься з боротьби рекламних слоганів, а не з полеміки навколо розділів передвиборчих програм, доти для думаючого виборця буде вигідніше або повне відсторонення від політичного процесу, або збереження «статусу кво».
Під час зустрічі у Кіровограді Данилюк згадав про досвід боротьби ОУН на теренах окупованої Польщею Українських земель у 20-30-х рр. минулого століття. Остання вважала участь українців у виборах до польського сейму колаборацією з окупаційним режимом. Якщо вважати, що радикальні заяви опозиціонерів про окупаційний режим Януковича – це правда, тоді чому наші опозиційні колаборанти не висять на високих гілках дерев?
Спільна справа готується захистити Україну від можливого проведення референдуму про внесення змін до Конституції. Але діючій владі навряд чи знадобиться здійснювати такі кроки. Доки існує нинішня опозиція, доти правлячий режим може почуватись у безпеці.
Ненасильницька революція, за словами Данилюка – єдиний вихід. Але вона можлива лише в тому разі, якщо її не намагатимуться очолити «три богатирі» — герої популярного мультфільму «Сказочная Русь»… Справжні зміни можливі лише за ініціативи самого суспільства.
Важко з ним не погодитись…