«Держава – неефективний власник!» Цю тезу доводилось почути кожному студенту економічних дисциплін не лише нашої країни, а і всіх держав, що мають або бажають мати ринкову економіку. Це твердження використовували всі політики, коли «законно» грабували все державне майно під час піку виконання сумно відомої програми «прихватизації». З цією думкою виховане все молоде покоління незалежної України. Вона не ставиться під сумнів і вважається аксіомою.
Однак чому це так? Економіка на це питання не дає чіткої відповіді, тому її доводиться шукати в науці менеджменту.
Якщо оцінювати ефективність управління державою Україна, то складається враження, що наше керівництво ніколи не вивчало такої науки. Наші керівники абсолютно не виконують жодної функції управління.
Ще з перших лекцій курсу «Основи менеджменту» поважні професори-викладачі вчать нас функціям управління. Їх виділяють чотири: планування, організація, мотивація та контроль. Вони є універсальними для керівництва будь-якою структурою, у тому числі і державною. Розглянемо і прослідкуємо виконання цих функцій керівництвом нашої України.
Отже, планування. Найперша функція менеджменту. З її виконання все починається і від правильності напланованого, чіткості мети та завдань все залежить. Що ж ми тут маємо? Програму уряду цілий рік не може затвердити Верховна Рада. Цільові комплексні програми міністерств не виконуються. Про обіцянки політичних сил, що пройшли до парламенту, можна взагалі не згадувати – більшість депутатського корпусу про них навіть нічого не знає, і свої ж програми ніколи не читала… тобто з плануванням у влади «не дуже». Чому так? Тому, що не визначено мети існування держави, не відомо, навіщо працює ця влада, немає жодної стратегії, якої б дотримувалась Україна!
«Хто не знає мети – той не зможе знайти дороги!» — це гасло корпусу Українських Січових Стрільців досі, як ніколи, актуальне! Відсутність загальної високої мети змушує кожного високо посадовця самостійно планувати свою діяльність. Тому всі ці плани ідуть в різнобій і всупереч один одному. Тому вони є настільки низькими і примітивними, та полягають лише в тому, аби перетягнути собі якомога більше владних повноважень. Тому вперед рухаються лише самі владоможці, залишаючи державу тупцювати на місці.
Далі розглянемо організацію. Що ж, з цим, начебто, проблем не так багато, адже організацію ми маємо. Але виконання чого організовує керівництво держави? Звісно, тих планів, які забезпечують їм задоволення особистих потреб.
Але навіть якби якимось дивом до влади дісталась якась унікальна особистість, яка, щиро бажаючи своїй державі процвітання та величі, затвердить дійсно грамотний стратегічний план його досягнення, він би все одно лишився без реалізації. Адже виконавці цього плану не достатньо вмотивовані на його досягнення. Ось так непомітно, але впевнено, ми підійшли до третьої функції управління.
Транснаціональні компанії використовують гнучку систему мотивації своїх працівників. Вони визначають заробітну плату індивідуально для кожного управлінця. Спершу – залежно від освіти та досвіду роботи працівника, а далі – залежно від його внеску у розвиток компанії та ефективності виконання своїх посадових обов’язків.
Ця ефективність досить легко визначається шляхом порівняння поставленої задачі та отриманих результатів. Залежно від результатів оцінки, яку, зазвичай, проводить контролюючий орган – «наглядова рада» — управлінець може отримати винагороду (% від прибутку) або стягнення, аж до ганебного звільнення і поширення інформації про цей випадок серед інших компаній. Використовуються і інші види заохочень та стягнень, однак головне – що така система працює ефективно саме тому, що в ній виконуються всі функції менеджменту.
В Україні ж не створено жодного контролюючого органу на зразок «Наглядової ради». Тобто функція «контролю» так само не виконується. Контролювати просто нікому. Навіть передвиборчі програми політичних сил – суцільна «водичка», і проконтролювати її виконання майже не можливо. Розмежування влади на три гілки є нонсенсом для науки управління. Відповідальність не може бути розділеною в принципі. Там, де відповідає більше одного – не відповідає ніхто! Отже, наша влада контролює сама себе, і в той же час відповідального за події в державі знайти не можливо… хіба що випадкових «стрілочників».
Напевне, наші керівники таки не винні в тому, що вони не вміють керувати державою. Вони просто не компетентні в цьому питанні. Одиниці з них мають дипломи магістрів державного управління або адміністративного менеджменту, і жоден з них не присвятив цьому предмету свого життя. Жоден з них не розпочинав своїх студентських років з вивчення управлінських наук.
«Добре управління залежить не стільки від законів, стільки від особистих якостей правлячих. Механізм управління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Отже, найважливіший елемент управління — це метод добору лідерів» (Френк Герберт).
При владі не може і не повинно бути людей, які не вміють і не знають як керувати. Займатись необхідно тою справою, яка в тебе добре виходить, і на тому рівні – на якому тобі комфортно. Якщо ти гарний пасічник, не обов’язково йти в президенти. Якщо ти гарний водій – це не означає, що в тебе вийде написати гарний законопроект. Якщо ти гарний акушер-гінеколог – навряд чи тобі буде під силу відповідати за всю державну безпеку та оборонний комплекс…
Україна – це не вулик, не автомобіль, не вагітна жінка, не банк, не газета, не ринг, не «зона», не бордель, не кондитерська фабрика і навіть не ларьок з шаурмою… для того, щоб нею керувати, необхідна спеціальна підготовка, природжений талант і відповідний світогляд.
«Всі мислячі істоти народжуються нерівними. Досконале суспільство дає кожному рівну можливість плавати на його власній глибині». (Френк Герберт)
Держава може бути і буде ефективним власником лише тоді, коли буде ефективним державне управління, коли буде ефективною сама держава!
На найближчих президентських виборах повинен перемогти кандидат, який зможе зробити державу ефективною. Кандидат, що матиме відповідну освіту та талант. Кандидат, що відкриє нову сторінку в історії нашої держави.
Якщо оцінювати ефективність управління державою Україна, то складається враження, що наше керівництво ніколи не вивчало такої науки. Наші керівники абсолютно не виконують жодної функції управління.
Ще з перших лекцій курсу «Основи менеджменту» поважні професори-викладачі вчать нас функціям управління. Їх виділяють чотири: планування, організація, мотивація та контроль. Вони є універсальними для керівництва будь-якою структурою, у тому числі і державною. Розглянемо і прослідкуємо виконання цих функцій керівництвом нашої України.
Отже, планування. Найперша функція менеджменту. З її виконання все починається і від правильності напланованого, чіткості мети та завдань все залежить. Що ж ми тут маємо? Програму уряду цілий рік не може затвердити Верховна Рада. Цільові комплексні програми міністерств не виконуються. Про обіцянки політичних сил, що пройшли до парламенту, можна взагалі не згадувати – більшість депутатського корпусу про них навіть нічого не знає, і свої ж програми ніколи не читала… тобто з плануванням у влади «не дуже». Чому так? Тому, що не визначено мети існування держави, не відомо, навіщо працює ця влада, немає жодної стратегії, якої б дотримувалась Україна!
«Хто не знає мети – той не зможе знайти дороги!» — це гасло корпусу Українських Січових Стрільців досі, як ніколи, актуальне! Відсутність загальної високої мети змушує кожного високо посадовця самостійно планувати свою діяльність. Тому всі ці плани ідуть в різнобій і всупереч один одному. Тому вони є настільки низькими і примітивними, та полягають лише в тому, аби перетягнути собі якомога більше владних повноважень. Тому вперед рухаються лише самі владоможці, залишаючи державу тупцювати на місці.
Далі розглянемо організацію. Що ж, з цим, начебто, проблем не так багато, адже організацію ми маємо. Але виконання чого організовує керівництво держави? Звісно, тих планів, які забезпечують їм задоволення особистих потреб.
Але навіть якби якимось дивом до влади дісталась якась унікальна особистість, яка, щиро бажаючи своїй державі процвітання та величі, затвердить дійсно грамотний стратегічний план його досягнення, він би все одно лишився без реалізації. Адже виконавці цього плану не достатньо вмотивовані на його досягнення. Ось так непомітно, але впевнено, ми підійшли до третьої функції управління.
Транснаціональні компанії використовують гнучку систему мотивації своїх працівників. Вони визначають заробітну плату індивідуально для кожного управлінця. Спершу – залежно від освіти та досвіду роботи працівника, а далі – залежно від його внеску у розвиток компанії та ефективності виконання своїх посадових обов’язків.
Ця ефективність досить легко визначається шляхом порівняння поставленої задачі та отриманих результатів. Залежно від результатів оцінки, яку, зазвичай, проводить контролюючий орган – «наглядова рада» — управлінець може отримати винагороду (% від прибутку) або стягнення, аж до ганебного звільнення і поширення інформації про цей випадок серед інших компаній. Використовуються і інші види заохочень та стягнень, однак головне – що така система працює ефективно саме тому, що в ній виконуються всі функції менеджменту.
В Україні ж не створено жодного контролюючого органу на зразок «Наглядової ради». Тобто функція «контролю» так само не виконується. Контролювати просто нікому. Навіть передвиборчі програми політичних сил – суцільна «водичка», і проконтролювати її виконання майже не можливо. Розмежування влади на три гілки є нонсенсом для науки управління. Відповідальність не може бути розділеною в принципі. Там, де відповідає більше одного – не відповідає ніхто! Отже, наша влада контролює сама себе, і в той же час відповідального за події в державі знайти не можливо… хіба що випадкових «стрілочників».
Напевне, наші керівники таки не винні в тому, що вони не вміють керувати державою. Вони просто не компетентні в цьому питанні. Одиниці з них мають дипломи магістрів державного управління або адміністративного менеджменту, і жоден з них не присвятив цьому предмету свого життя. Жоден з них не розпочинав своїх студентських років з вивчення управлінських наук.
«Добре управління залежить не стільки від законів, стільки від особистих якостей правлячих. Механізм управління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Отже, найважливіший елемент управління — це метод добору лідерів» (Френк Герберт).
При владі не може і не повинно бути людей, які не вміють і не знають як керувати. Займатись необхідно тою справою, яка в тебе добре виходить, і на тому рівні – на якому тобі комфортно. Якщо ти гарний пасічник, не обов’язково йти в президенти. Якщо ти гарний водій – це не означає, що в тебе вийде написати гарний законопроект. Якщо ти гарний акушер-гінеколог – навряд чи тобі буде під силу відповідати за всю державну безпеку та оборонний комплекс…
Україна – це не вулик, не автомобіль, не вагітна жінка, не банк, не газета, не ринг, не «зона», не бордель, не кондитерська фабрика і навіть не ларьок з шаурмою… для того, щоб нею керувати, необхідна спеціальна підготовка, природжений талант і відповідний світогляд.
«Всі мислячі істоти народжуються нерівними. Досконале суспільство дає кожному рівну можливість плавати на його власній глибині». (Френк Герберт)
Держава може бути і буде ефективним власником лише тоді, коли буде ефективним державне управління, коли буде ефективною сама держава!
На найближчих президентських виборах повинен перемогти кандидат, який зможе зробити державу ефективною. Кандидат, що матиме відповідну освіту та талант. Кандидат, що відкриє нову сторінку в історії нашої держави.
