Большой футбол вернулся

Сегодня, двумя матчами 1/8 финала Лиги чемпионов в наши дома возвратилось настоящее футбольное действо. Хотя, если честно, то поединки «Селтик»-«Ювентус» и «Валенсия» — ПСЖ — немного разочаровали. Нет, качество игры было приличным и желания у игроков доставало. А вот в плане конкуренции гости превосходили хозяев. Правда, класс футболистов «Юве» и регбистов «Селтика» не сопоставим. Подопечные Антонио Конте игрались с шотландцами, как с детьми. А «кельты», которые, после того, как «Рейнджерс» отправили в третий дивизион, абсолютно не имеют конкуренции на внутренней арене, еще и подарили туринцам быстрый гол. Этого чемпионам Италии было только и нужно. После этого туринцы спокойно отбивали прямолинейные наскоки шотландцев и ждали их ошибки. В конце концов, хозяева дрогнули и пропустили еще дважды. Второй гол стал следствием отличной комбинации, когда Пирло и автор первого гола Матри в две передачи вывели к воротам Маркизио, а тот убрал финтом защитника и хладнокровно поразил ближний угол. Третий мяч опять привез себе новоиспеченный чемпион Африки Эфе Эмброуз, потерявший мяч на подступах к штрафной, а Вучинич после передачи в штрафную в одно касание отправил мяч в сетку. Вот так борьба в этой паре завершилась практически при отсутствии оной. «Селтик», во многом за счет фарта, обыгравший на групповом этапе «Барселону», потерял все шансы на продолжение борьбы, по моему мнению, когда позволил гостям отличиться уже на 3-й минуте. Дальше, кроме старания и желания, подопечные Нила Ленона ничего не показали и проиграли абсолютно по делу. Теперь через три недели визит в Турин становится для «кельтов» больше экскурсионным.

Выиграли гости и во втором матче. И здесь очень многое решил быстрый гол Лавесси, который отправил «Валенсию» в глубокий нокдаун. Игра валенсийцев была неорганизованной и сумбурной. Они очень хотели отыграться, но их атакующие действия смотрелись убого. Подопечные Карла Анчелотти, как умелый контрпанчер, дождались своего шанса и в концовке первого тайма нанесли еще один сокрушительный удар. Теперь уже Пасторе после передачи от лицевой расстрелял голкипера хозяев, пустившего мяч между ног.

После перерыва наставник «Валенсии» бросил в бой весь имевшийся в наличии кадровый резерв. Хозяева вновь пошли в атаку большими силами, но французы оборонялись ещё более внимательно, чем в первом тайме. Испанцы быстро подали несколько угловых у ворот соперника, не добившись ровным счётом ничего. Команда Анчелотти цепко держала ниточки, к которым была привязана «Валенсия» — игра складывалась практически идеально для «ПСЖ». К тому же, во втором тайме левантийцы стали чаще использовать фланги, а вот в центре поля борьбу проигрывали. Характерно, что контратаки «ПСЖ» были опаснее, чем попытки «Валенсии» отыграться. Довести дело до разгрома могли и Ибрагимович (причём неоднократно), и Лавесси. Гуаита старался своей игрой оправдаться за то, что не выручил команду в эпизодах с пропущенными мячами, но и сами футболисты французского клуба транжирили моменты. Конечно, были шансы и у испанцев. Например, на 78-й минуте Вальдес дождался передачи в чужой штрафной, развернулся и пальнул… в сетку ворот с внешней стороны! К чести хозяев, они бились до самого конца и смогли сократить отставание в счёте. Незадолго до финального свистка Рами замкнул подачу Косты со штрафного- 1:2.

В Париже у «Валенсии» будет ещё девяносто минут для того, чтобы склонить удачу на свою сторону. Вопрос в другом: хватит ли команде сил? Преимуществом левантийцев будет то, что в ответной встрече не сыграет Златан Ибрагимович, проявивший не лучшую черту своего характера и получивший красную карточку на последних секундах.

Если же подводить итоги дня сегодняшнего, то только конец света помешает «Ювентусу» пройти в четветьфинал, да и ПСЖ нужно будет даже без Ибрагимовича очень «постараться», чтобы проиграть на своем поле такой «Валенсии». Рискну предположить, что в среду все будет гораздо интересней. Ну, во — первых играет «Шахтер», наделавший шороху во всех смыслах на групповой стадии, с дортмундской «Боруссией», где шансы команд пока абсолютно равны. А во-вторых, и это еще интереснее, сразятся «Реал» и «МЮ». Думаю, что во всем мире болельщики будут смотреть именно это противоборство. И только мы, в виду национальной привязанности, вынуждены будем включать два телевизора или лихорадочно щелкать с канала «Украина» на канал «Футбол» (хуже тем у кого он не показывает) в надежде не пропустить все интересное. Но думаю, что болельщиков «Шахтера» и «Реала» очень тревожит сегодняшняя тенденция, когда гости одержали достаточно уверенные победы. И, рискну накликнуть на себя гнев, но скажу, что в случае с «Шахтером» повторение сегодняшнего возможно, а вот в Мадриде точно будут сверхконкурентная борьбы. Любите футбол, болейте за своих и будьте здоровы.

«Маршірен, маршірен….»

Пам’ятаєте старі документальні, радянські фільми, де бадьоро марширують німці, в цей час зазвичай йдуть похмурі коментарі. йдуть вони під марш, який ми переводили потім як: дойчен зольдатен хирен офіцирен….. Багато хто навіть вважав і зараз напевно вважає його фашистським гімном.Якось на дозвіллі вирішив по гугліть і знайшов таки навіть переклад сього маршу російською мовою.

Виявилось, що це старовинна німецька народна пісня, нічого спільного що не має з нацизмом і сенс її такий же, як в радянській стройовій «Ідєт солдат по городу…»

Співається вона так:
«Вен ді зольдатен
дурш ді штадт марширен
Офнен ді медхен
Ді фенстер унд ді тюрен….»

І дослівне переведення російською:

«Если солдаты
По городу шагают
Девушки окна
И двери открывают

Припев:
Эй, почему? Да потому!
Эй, почему? Да потому!
Заслышав только
Schingderassa,
Bumderassasa!
Заслышав только
Schingderassa,
Bumderassasa!

Звёзды в кокардах,
Лица бородаты.
В танце целуют
Девушек солдаты.

Припев

Эй, винца покрепче,
Да кусок жаркого.
Девушки встречают
Гостя дорогого.

Припев

А на фронте рвутся
Бомбы и гранаты.
Девушки плачут
О своих солдатах!

Припев

Если солдаты
Домой с войны приходят,
Все их невесты
Давно в замужних ходят…» 🙂

І оригінал

Nemeckie-voennye-marshi-Wenn-die-Soldaten(muzofon.com)

Та аналогічні.

Nemeckie-voennye-marshi-Au-mine-liebe-Augustin(muzofon.com)

Nemeckie-voennye-marshi-Gr252ne-Teufel(muzofon.com)

Nemeckie-voennye-marshi-Lore-Lore-Lore(muzofon.com)

Приємного прослуховування :bye:

Умер Геннадий Удовенко

Мне нравился этот политик.

О причинах смерти не сообщают. 81-летний Удовенко лечился в клинике Феофания.

Геннадий Удовенко родился 22 июня в 1931 году. Возглавлял МИД в 1994-1998 годы, президент 52-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН в 1997 -1998 годы.

С 1999 года — член Народного Руха Украины, председатель подкомитета по вопросам прав человека Комитета Верховной Рады по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений (с июля 2006 года), член фракции блока Наша Украина (с апреля 2006 года). Возглавлял Совет по вопросам этнонациональной политики (с мая 2006 года). Почетный председатель Всеукраинской ассоциации содействия ООН.

Як любити Україну у Москві,чи в Пітері, або алаверди біля скирди

(навіяно http://old.uc.kr.ua/ur_pat/)

Так чи інакше політичні маніпуляції на етнічному ґрунті у різні часи знаходили своїх прихильників. Знаходяться і свого роду вчителі патріотизму. Не рідко від таких ідейних пропагандистів можна почути слова про те, що в нашій країні щось погано, а от них, у братніх славян, росіян та білорусів все добре. Вони їдуть на заробітки закордон – в Росію, а потім вчать як правильно всіх інших, бо досвіду набралися. Вчать, як любити Україну але , тепер вони живуть в Москві, та Пітері. Вони, чи їхні пращури давно покинули територію сучасної України з тих, чи інших причин. Сьогодні з білокаменої, вони хочуть навчити нас, як нам будувати власну державу і знаходять таких самих недолугих послідовників. Багато вчителів патріотизму бувших партпрацівників СРСР. Вони вважають саме що , радянське тлумачення історії Украни є єдиновірне, а Українська мова- це діалект російської, і теж знаходять своїх послідовників, які через власну неповноцінність хочуть долучитися до того сакрального «радянсько-славянського патріотизму», єдиновірного і правильного, щоб не виглядати в очах у своїх московських учителів варварами – «бандерівцями».

Постає ряд критичних, але слушних запитань. Чому рускоязичні ура-патріоти чи їх батьки виїжджають на заробітки у Росію, , замысть того, щоб пыднымати Украънську економыку. Чому учителі патріотизму з Москви не повертаються жити в незалежну Україну. Чому ті, хто кричить на все горло про «патріотизм» нічого не роблять для своєї держави, натомість лише збільшують соціальне напруження і при першій ліпшій нагоді виїжджають закордон. Чому навіть так-званий патріотизм який насаджують деякі політичні сили правого спрямування лише спричиняє в суспільстві дисгармонію і конфлікт цінностей. В кінці-кінців, чому до цих пір ті називають себе поборниками « панславяської ідеї», так і не змогли її сформулювати. Більше того, замість пошуку універсальних цінносте, які б змогли об’єднати українське суспільство зі сходу на захід, з півдня на північ горе-ідеологи регіонального руху дезінтегрують суспільство за рахунок розгортання конфлікту на історичному і міжрегіональному ґрунті.

Мабуть, все-таки, «ура-патріотам» легше любити Україну у Москві та Пітері. Легше кричати на все горло про любов до українського, послуговуючись діалектом окремої місцевості і хаючи літературну. Набагато легше розгортати конфлікт на історичному, ціннісному та регіональному ґрунті ніж любити свою країну і поважати своїх співвітчизників. Бо будувати – набагато складніше ніж руйнувати. Тож, я закликаю усіх громадян України, незалежно від етнічної чи релігійної приналежності бути добрішими один-до одного і розбудовувати нашу державу на благо усіх її громадян, послуговуючись нормами моралі і здорового глузду, зі своєю головою на плечах!

Любов до України має об’єднувати!

Что подарить на 23-е февраля?

Помня анекдот о линейке, хочется супругу подарить хороший презент. Но ума не приложу, что это может быть. Должно быть что-то особенное. Требуется совет.

П.С. Мыльно-рыльное не предлагать )

Об общественных инициативах

Прочитала недавно об инициативе жителей немецкого города Магдебурга.

В этом городе жителям очень недоставало культурного центра, а также общественной библиотеки. Жители города под руководством инициативной группы собрались, и построили на пустыре библиотеку из пустых ящиков (тару предоставила местная компания-производитель напитков).

Она сразу стала местом притяжения и культурного досуга всего района, что привлекло внимание властей. И через несколько лет на месте самодельной библиотеки была построен настоящий культурный центр, со сценой, кафе, библиотекой и многочисленными зелеными насаждениями. В «Открытой библиотеке» сняты многие ограничения: она работает в любое время суток, в ней не нужно оформлять членство, и даже не обязательно возвращать книги. Но, тем не менее, она используется по назначению и постоянно пополняется. Жители называют ее «Библиотекой доверия».

Библиотека из ящиков —

Стало —

Больше о самом проекте — http://urbanurban.ru/2013/02/12/magdeburg-open-air/

Общественные инициативы действуют и могут развиваться.

По-крайней мере, это работает в Европе, это, в какой-то мере, работает в Киеве и других крупных городах Украины. Всё решают люди. Город не может развиваться без людей, они — его кровь, его дыхание. Идеи и предложения идут снизу и, в случае общественной пользы,  поддерживаются дальше, по восходящей.

Каждый из нас — сам кузнец собственного счастья и творец своего города. Давайте не забывать об этом.

Обережно маршрутка! Або стрітресінг по кіровоградськи.

Час пік. Кожен мешканець нашого міста потрапляв у його лабети і мучився у тісній, маленькій маршрутці. Всі ми хочемо доїхати на роботу вчасно, а вийти з дому пізніше. Та в нас є маршрути яких слід остерігатися. Це славнозвісні маршрути під номером 50, 1 і 9а. Сідаючи в них ще не відомо, чи доїдеш ти до місця. Водії цих маршрутів фактично влаштовують між собою перегони. Буквально вчора я їхав на маршруті №1. Був не так званий «час пік», але вільного місця не знайшлося.  Довелося стояти. І тут почалося саме цікаве. Водій похапцем вихопив дві гривні і помчав як Шумахер до фінішу. На кожному світлофорі я відчував себе Гагаріним, літаючи в невагомості з однієї точки салону до іншої. І навіть поручні не допомагають встояти на місці.  Чолов’яга поспішав «набити» салон, щоб побільше взяти виручки. Він гнав кілометрів шістдесят на годину, при тому, наскільки я знаю, максимальна швидкість по місту для них допускається лише сорок кілометрів. І де наше славне ДАІ, коли воно так потрібне?  На проспекті Правди за АТБ вуличні ліхтарі не горіли. Водій з матами похвалив за це комунальників, але швидкості не зменшив підвищивши загрозу не тільки для себе, а й для пасажирів. От нарешті звільнилось місце і я присів. Та легше від цього не стало. Знову довелось міцно триматись, щоб не зіткнутись, під час чергового світлофора, на зустрічних курсах з спинкою крісла попереду. Тож виходить, щоб отримати травму не обов’язково ходити в криміногенному районі, або мати небезпечну професію – достатньо сісти по своїй необачності у вищезгадані маршрути. За моїми спостереженнями лише в цих маршрутах відсутній чіткий графік і всі вони летять, як радянські пожежники на пожежу.  На інших маршрутах такої тенденції  не спостерігається і я намагався не їздити п’ятдесяткою, копійкою і дев’ять а, коли там не було вільних місць. Та й найбільш хамських водіїв ніж на цих маршрутах мабуть нема, бо на них найбільш машин. До цього я не схвалював місцеву транспортну реформу, але після останніх поїздок я подивився на неї з іншої сторони.

«Мне плевать на всех, я паркуюсь где хочу»

http://www.youtube.com/watch?v=vB8vpxq_tDo

http://www.youtube.com/watch?v=4Gg0ZWRDCnI

Не знаю як вам, а я вважаю,що це круто! Молодці хлопці! Хоч і москалі, але зухвалі!

Хамство і не повага на дорогах ідентична  для всіх стран колишнього срср

Може тележурналісти ОДТРК теж розпочали б щось подібне?

Чи пороху  у вас вистачає тільки жарити п,яти пеніонеру Кальченко?

Зробити виклик автобидлу слабо?