Месяц: Июль 2012

Коль начали обсуждать  тут uc.kr.ua/маразм-крепчал/

Давайте продолжим в этой теме рассуждения о встрече блогеров

Вот недавно снесли старые треш-киоски между гостиницей «Киев» и магазином «Мурай». В голове закралась мысль: «Ну неужели приводят центр города в порядок..»

Ах как был неправ. Очередной строительный маразм сооружается на ступеньках некогда ресторана гостиницы «Киев».

Я люблю свой город. Меня бесят подобные забегаловки.

Бабло  в который раз побеждает зло здравый смысл и строительный бред процветает.

Сьогодні знайшла свідчення очевидця повині в Росії…

Нижняя Баканка. Исповедь очевидца. Пусть все знают, что действительно случилось в эту страшную ночь.

На Кировоградском форуме выложили интересный фоторепортаж: один из пользователей покатался вокруг взлетных полос нашего аэропорта, пофотографировал и с комментариями выложил.

Предлагаю посмотреть и высказать насчет целесообразности/нецелесообразности выделения денег на реконструкцию полосы.

Пытался зайти в Википедию, а обнаружил на ее месте страницу с нижеследующим текстом.. :wacko:

Представьте себе мир без свободных знаний

Сегодня, 10 июля, в Думе идут слушания о внесении поправок в Закон об информации, которые могут привести к созданию внесудебной цензуры всего интернета на русском языке, в том числе к закрытию доступа к Википедии на русском языке.

Сообщество Википедии протестует против введения цензуры, опасной для свободных знаний, открытых для всего человечества. Мы просим у вас поддержки в противодействии этому законопроекту.

Однако… :negative:

Сегодня утром в городе дождливо

и громом затрещали небеса.

Хоть зябко, всё же так красиво,

Когда под утро летняя гроза…

Очередной и, пожалуй самый престижный теннисный  турнир серии «Большого Шлема» стал историей. А победить на «Уимблдоне» и у женщин, и у мужчин смогли те, кто уже давно сами вписали свои имена в историю мирового тенниса. Триумфаторами стали потрясающая Серена Уильямс и фантастический Роджер Федерер.

В женской одиночной сетке турнира уже после четвертьфиналов среди участниц, пожалуй, остался лишь одна явная претендентка на победу. Большая специалистка по травяным покрытиям — американка Серена Уильямс. В четвертьфинале она убрала со своего пути одну из главных конкуренток — высокорослую чешку Петру Квитову. А в полуфинале в упорной борьбе Уильямс оставила за бортом финала второй номер посева Викторию Азаренко из Беларуси.

К слову, Азаренко этому поражению вряд ли сильно расстроилась, ведь уже с новой недели она вновь сможет красоваться на вершине рейтинга WTA. Мария Шарапова вылетела на пару раундов раньше, а, значит, недосчиталась приличного количества рейтинговых баллов. У соперницы Уильямс по финальному матчу — полячки Агнешки Радваньски путь к главному поединку турнира получился гораздо более простым. Уверенно продвигаясь по турнирной лестнице, она смогла миновать встреч с высокими номерами посева — даже в полуфинале ей досталась всего лишь 8-я сеяная немка Анжелика Кербер, которую Радваньска обыграла без видимых проблем.

Финал полностью прошел под диктовку Серены Уильямс. Даже интригу, появившуюся по итогам второго сета, американка создала по сути своими же руками. В стартовом сете Уильямс здорово играла на своей подаче, а вот Радваньска в «своих» геймах испытывала большие проблемы. Достаточно сказать, что первый гейм в матче польская теннисистка выиграла лишь при счёте 0:5, да и то ей пришлось отыгрывать двойной брейк-пойнт. Разумеется Уильямс легко взяла верх — 6:1.

Не слишком много шансов было бы у Агнешки и в следующем сете, но Уильямс, сделав быстрый брейк при счёте 3:1 чуть ослабила хватку. Радваньска провела пару уверенных геймов на своей подаче, а вскоре сподобилась на обратный брейк. Правда, удалось ей это только благодаря участившимся ошибкам соперницы. Такая же ситуация повторилась и в 12-м гейме. Уильямс ошиблась несколько раз подряд, а счёт к тому времени был 6:5 не в её пользу. Удар в сетку стал последним во второй партии — Радваньска выиграла сет 7:5.

Впрочем, после перерыва зрители вновь увидели грозную Уильямс, которая не давала шансов сопернице. Достаточно сказать, что в четвертом гейме третьего сета американка выполнила 4 подачи навылет подряд, выиграв гейм за каких-то 48 секунд. После такого Радваньска, видимо, уже не верила в итоговый успех. Следующие 4 гейма достались американке, которая после выигрыша победного очка радостно упала на корт, а уже через минуту «купалась» в объятиях сестры и прочих лиц из своей команды. Этот «Большой Шлем» стал двенадцатым для Уильямс, причем 5 из них Серена заработала именно на кортах Уимблдона.

У мужчин в финальной встрече сошлись швейцарец Роджер Федерер и шотландец Энди Маррей. Федерер в полуфинале в блестящем стиле просто «вынес» с корта первую ракетку мира Новака Джоковича. А вот в четвретьфинале швейцарец стал обидчиком россиянина Михаила Южного, который в своём последнем матче на Уимблдоне не имел не единого шанса на победу. Маррей на пути к финалу провёл два четырёхсетовых поединка. Сперва ему оказал яростное сопротивление испанец Давид Ферер, а затем, в чуть более простом поединке, шотландец переиграл француза Жо-Уилфрида Тсонга. А дальше был решающий бой, в котором, проиграв первую партию и взяв три последующих сета,

Роджер Федерер выиграл 17-й титул «Большого шлема» и снова стал №1 в мире.

Роджеру 30, он более двух лет не выигрывал турниров «Большого шлема», всего один раз был в финале, два года подряд проигрывал с матчболов в полуфинале Открытого первенства США, а на «Уимблдоне» и вовсе не проходил дальше четвертьфинала, проиграв в 2011-м году Жо-Вильфреду Тсонге с 2:0 по сетам. Сам Федерер заявлял, что все еще способен выиграть «Шлем» и даже вернуть себе первую строчку рейтинга, но верилось в это с трудом – возраст, пятисетовый формат и Новак Джокович с Рафаэлем Надалем, выигравшие последние девять мэйджоров, казались непреодолимой преградой.

По ходу этого «Уимблдона» становилось понятно, что и не в этот раз. В третьем круге Роджер был вынужден отыгрываться с 0:2 по сетам против Жюльена Беннето, а в матче с Ксавье Малиссом испытывал проблемы со спиной. Но в полуфинале была одержана неожиданная великолепная победа над Новаком Джоковичем. Роджер в восьмой раз вышел в финал «Уимблдона», в случае победы в котором обновил бы свой рекорд по количеству выигранных мэйджоров, сравнялся с Питом Сампрасом по титулам на травяном мэйджоре (7) и вернулся на вершину рейтинга. Уступив два года назад звание первой ракетки мира Надалю, швейцарец не досчитался всего двух недель до рекорда по количеству недель во главе рейтинга. Плюс ко всему Роджер стал бы первым с 1975-го года теннисистом старше 30-ти лет, выигравшим «Уимблдон». К его сопернику по финалу статистика была куда нещаднее.

74 года британский теннисист не выигрывал «Уимблдон». С момента появления Энди Маррея в туре Британия ждет и верит в его победу. Последние три года Энди проигрывал в полуфиналах – один раз в ранге явного фаворита Энди Роддику и дважды Рафаэлю Надалю. После поражения испанца во втором круге английская пресса безостановочно писала о том, что вот он – лучший шанс. То, что Маррей не показывал качественной игры чуть ли не с самой Австралии, видимо, мало кого волновало. Но по ходу «Уимблдона» Энди прибавлял, а в первых двух сетах полуфинала против Тсонги и вовсе показал очень качественный агрессивный теннис – именно тот, что нужен для победы на «Уимблдоне». Выход Маррея в финал окончательно свел с ума британскую прессу и общественность – накануне титульного матча чуть ли не все газеты вышли с фото Маррея на первой полосе и заголовком «Наконец-то», над домом премьер-министра Британии подняли шотландский флаг, а билеты на финал продавались по 40 000 фунтов.

Представить то давление, которое испытывал на себе Маррей в последние дни, очень сложно. Энди говорил, что старается не думать об этом, оградить себя от газет, телевидения и слушать лишь близких людей, но ведь это «только» давление извне. А есть еще и сам Маррей, со своей хрупкой психикой, тремя финалами ТБШ, 0:9 по сетам в них и сомнительным титулом «самого талантливого игрока, никогда не выигрывавшего мэйджор». На церемонии награждения Энди сквозь слезы попытался пошутить, сказав, что он «подобрался ближе». Правда. В этот раз у Маррея наконец-то были шансы в финале «Шлема».

Энди играл так как умеет… он играл удивительно …может быть так он не играл никогда.  Он играл с гениальным соперником и очень хотел победить, но победил Роджер. Энди плакал после игры, правда сначала плакал Роджер… плакал от счастья…

Бедный Энди — у него то был серьёзный повод для плача…он опять проиграл…Господи… вся Англия не могла сдержать слёз…так было жалко Энди, который играл как никогда в своей жизни и бился за победу с первой минуты до последней ,как обещал Англии.

Англия знала, что шотландец Энди сделал всё,что мог и  ей не в чем упрекнуть своего Энди. Но  когда Роджер упал на потрёпанную в битвах траву Уимблдона , в этот миг — Энди было реально жалко, а за Роджера было нереально радостно.

Президент України Віктор Янукович роздав державні нагороди з нагоди завершення фінальної частини Євро-2012, у тому числі й журналістам. Відповідний указ № 435/2012 від 5 липня оприлюднено на сайті глави держави.

Зокрема, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено:

Громницького Юрія Вікторовича, який є прес-секретарем віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова (офіційна посада — помічник міністра відділу аналітичного забезпечення роботи віце-прем’єр-міністра України — міністра інфраструктури та колегії, упровадження економічних реформ Міністерства інфраструктури України);

Франкова Артема Вадимовича — головного редактора журналу «Футбол» ТОВ «Видавничий дім УМХ», м. Київ.

Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня нагороджено:

Готовкіну Марину Сергіївну — завідувача сектору департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, яка є помічницею Юрія Громницького.

Почесне звання «Заслужений журналіст України» присуджено:

Вацку Віктору Володимировичу — коментаторові служби департаменту телеканалу «Футбол» ТОВ «ТРК «Україна»» (коментатор матчів збірної України на Євро-2012);

Денисову Олександру Анатолійовичу — ведучому програми, директорові департаменту телеканалу «Футбол» ТОВ «ТРК «Україна»» (ведучий програми «Великий футбол»);

Павловій Яні Миколаївні — ведучій програм творчого об’єднання «Спорт» Національної телекомпанії України (ведуча програми «Наше Євро»);

Пазенко Юлії Миколаївні — випусковому редакторові творчого об’єднання «Спорт» Національної телекомпанії України;

Хорозову Микиті Олеговичу — директорові творчого об’єднання «Спорт» Національної телекомпанії України.

Нагороди присуджено «за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм».

Блог — це такий собі щоденник. Вирішив викласти свою думку по мовному питанню, яке партія влади вирішила зробити знову надактуальним, можливо, на пару з опозіційними силами. Дійсно, цим хлопцям вигідно збурити суспільство. І, маю визнати, їм це вдалося… Не хочу тут продовження тупої дискусії на тему, яка мова краща та чи вартий шани «русский язык». Вартий. Вартий належної шани. Не планую приймати участь в безплідній суперечці. Але оприлюдню свій же лист, адресований людині, яка близька мені за поглядами та по життю. Яка також більше російськомовна. І їй важче стати україномовною, бо продовжує жити в Луганську, де українську мову почути можна хіба що з радіоприймача або з телевізора (якщо це не кабельне або супутникове російське ТБ). Це я написав. Так я думаю. І це вирішив викласти сюди. Можливо, щось це зробить корисне. (Передбачаю, що ті, хто плюється при згадуванні української мови як такої — одразу напишуть, що тут нічого корисного немає. Я вже знаю вашу думку, панове, не витрачайте зусиль та пошкодуйте свої пальці. Знайдіть більш цікаву тему).

Отже, текст листа:

Нас перервали, тому я не досказав те, що збирався.
Головне. В законопроекті про засади мовної політики (який, сподіваюся, не стане таки законом, якщо несподівано в Президента з’явиться хоч тимчасово мудрість, та він не підпише цей «закон» і відправить його на доопрацювання) — є одна неписана та невидима стаття. Ось, про що вона каже:

Кожен громадянин України та громадяни інших країн, які вважають себе українцями, в разі, якщо їм не байдужа доля української мови, якщо вони вболівають за її розвиток — зобов’язані в побуті та тим більше в суспільному житті користуватися ВИКЛЮЧНО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Особи, які номінально є громадянами України, але яким байдужа доля державної мови — можуть і надалі користуватися регіональними чи будь-якими іншими мовами для спілкування з оточуючими, демонструючи неактуальність та непопулярність української мови в Україні.   Громадяни України, які висловлюють свою підтримку державній мові беруть на себе зобов’язання звертатися до органів місцевого самоврядування, до закладів освіти, охорони здоров’я саме державною мовою та вимагати від посадових та службових осіб відповіді саме державною мовою, згідно з вимогами Закону України про засади мовної політики. Тим самим демонструючи наявність україномовного населення в Україні, в тому числі в регіонах, де панує зовсім інша мова.

Згідно з положеннями цієї невидимої статті я сьогодні роблю спробу збільшити відсоток української мови в своєму спілкуванні на роботі. На жаль, не все так легко, та не повністю в мене виходить перейти повністю на українську. Але перші кроки я роблю. Сьогодні з більшістю пацієнтів я спілкувався українською мовою. Планую в подальшому розширяти свою україномовність в розмовах, не залежно від того, яка мова мене оточуватиме. Зараз це викликає певне здивування. Мед. сестричка вже питала мене, чого це я раптом став говорити українською. Я відповів, що мені це ПОДОБАЄТЬСЯ, я ХОЧУ навчитися розмовляти українською, а для цього ТРЕБА НЕЮ РОЗМОВЛЯТИ. Тим більше, що згідно з прийнятим (хоч і ідіотським) законом — всі, хто поважає українську мову, має відтепер розмовляти саме українською мовою.

Тобі вирішувати, з ким якою мовою спілкуватися. Для мене правило таке:
Якщо я спілкуюся з тим, хто народився в Україні — користуюся українською мовою. Навіть Ірина з Німеччини (яка жила тільки в Луганську та в Німеччині) не писала, що мене не розуміє. Чесно сказала, що писати мені українською не зможе, але жодних претензій до моєї мови. Якщо спілкуюся з громадянином Росії, чи іншої країни, який російську знає, а українську — ні — то здебільшого спілкуюся російською. Інколи можу написати декілька слів українською, вихваляючись красою нашої мови. Але не часто, так, щоб мене можна було зрозуміти. Свої ім’я та прізвище зараз стараюся писати саме в українському варіанті. Навіть на радіо «Эхо Москвы» я зареєструвався як «Андрій Гардашніков». І в мережі «Врачи РФ».

Якщо я спілкуюся публічно (на форумах, блогах тощо) — то пишу, в залежності від походження сайту. Якщо сайт є українським — пишу українською мовою. Якщо російським, та там багато росіян — пишу російською. Якщо коментую відео в Ютубі — також зважаю на те, яка моя цільова аудиторія.
Ось така в мене мовна політика відпрацювалася. Якщо я пишу українською, значить демонструю, що в Україні стало на одну україномовну людину більше. Це небагато.

Але те, що я можу — роблю. І це, як на мене — не дуже мало. Не дуже скромно зазначу, що можливо є частина моєї заслуги, що ще 2-3 людини в Україні стали україномовними. В мене є певна гордість з цього приводу. Гордість в доброму розумінні цього слова. Вважаю, що варто демонструвати свою шану українській мові. Глядиш, це принесе свої плоди, і українська не загубиться в часі та в історії. А людей, які ігноруватимуть її та бажатимуть їй знищення — їх вистачить і без нас. Тож, я краще стану в ряди тих, хто її пропагує.