Студентство – найкраща пора у жатті кожної людини. Ми вперше пізнаємо присмак свободи і вперше пізнаємо світлі почуття по дорослому. По справжньому. Батьки дають нам кошти на прожиття – тож жити можна безтурботно. Свобода дуже часто запаморочує нам голову, а вільну енергію нікуди подіти.
Перші два тижні студент втягується у навчання, знайомиться із новим оточенням. Ми відчуваємо себе напівбогами, оскільки змогли поступити до вузу. При цьому ніхто не задумується, що буде після його закінчення – зміг поступити – зможу знайти роботу. Та й рано ще про це думати. У вузі говорять, що, перш за все, зараз потрібно дбати про навчання. Отримаєте диплом — буде і робота.
Після перших занять виявляється, що після них є купа вільного часу, оскільки не завжди потрібно готуватись на кожні пари – бо інколи можуть і не спитати. В кишені похрускують батьківські гроші, які так і напрошуються, щоб їх витратили. Свобода дає можливість вживати алкоголь у необмеженій кількості. І перший семестр цікавий тим , що декого виганяють за пияцтво (вночі захотілось подвигів і понесло у сусідній блок до дівчат).
Проходить перша сесія. І ти раптом дізнаєшся, що не потрібно так напрягатись. Інколи достатньо написати модуль хоча б на чотири, потім гарно вивчити все і один раз здати – і ти на коні. Відмінні оцінки не потрібні – все одно їх деканат спускає обмежену кількість, а на стипендію достатньо і четвірки. З комерційниками все набагато простіше. Отримав трійку – і тебе не вигнали. Навіщо сидіти в бібліотеці – там сидять одні «ботани». Є «Великий Гугл», який і курсову напише і реферат, і взагалі може все. І студенти починають ніби грати у гру, яка називається «Хто протягом семестру не вчився і отримав стипендію, або не вилетів із вузу». І починається змагання, яке перетворюється у життя від сесії до сесії. Ми змагаємося у тому хто краще погуляв, хто більше випив. І якщо ти напився так, що тебе несли в кімнату – ти справжній студент. Та за цими «змаганнями» ми часто не бачимо, що батьки віддають нам останню копійку, що за навчання їм дуже важко платити. А нам потрібно погуляти – тож ми просимо все більше і більше, мотивуючи тим, що там потрібно дати – бо не буде стипендії. І всі батьки хочуть, щоб їх діти були не гіршими – тож дають.
Нас намагаються залучити до громадської діяльності у вузі. Але ми гордо відповідаємо, що при йшли сюди вчитись, а не на сцені гоцати. Краще хай дурніший це робить. А я прийду з друзями на це подивитись і покритикувати за непрофесіоналізм і відсутність таланту.
Так швидко пролітають ці роки. І от у тебе у руках диплом. А ти не знаєш, що робити. Роботу виявляється потрібно шукати самому. Тобі не завжди це вдається. І ти починаєш винити батьків, що вони не можуть тебе працевлаштувати, вуз за те, що там тебе не навчили знайти роботу, і владу, яка думає лише про себе. І ніхто не думає, що в цьому є і моя вина.
Та й система освіти в цьому частково винна. Нас навчають вчитися і мати диплом. От і стикається першокурсник із дуже великою проблемою — невмінням розпланувати свій час. До того ж нас вчать «зубрити», а не бути спеціалістом, який знайде роботу. Внаслідок невміння розпланувати свій час у студента багато вільного часу, і молода людина почина шукати де б себе подіти. Але у вузі наставляють на те, що основне у студента навчання і він повинен займатись тільки цим. Свобода, батьківські кошти і вільний час породжують гучні гулянки в яких наша молодь спивається. Такий симбіоз породжує у самому активному прошарку суспільства апатію. До того ж не слід забувати, що саме у цей період людина остаточно формується, як особистість. Тож і виходить, що наша система освіти виховує суспільство «апатичного планктону». Дана система придатна лише для режиму, де всі випускники будуть працевлаштовані, і де потрібен лише вигляд демократії. Тож можна зробити висновок, що причиною апатичних настроях нашого суспільства і низької соціальної активності громадян є наша система освіти, яка не пристосована до сучасних умов. Які від цього наслідки? Подивіться на економічний і політичний стан нашої країни.
