На межі старого і нового року заведено підводити певні підсумки роботи, проведеної за рік. От і в Кіровоградській області влада вирішила відзвітувати про результати своїх програм.
Назва нашої програми, відповідно до корпоративного стилю синьої влади, «Центральний регіон 2015″. Тож чи вдалося владі виконати свою програму, і що говорять з цього приводу її представники?
Перш за все варто відзначити, що дії «молодої команди» очільника області Сергія Ларіна суттєво відрізняються не тільки від кроків його попередників, але і від роботи губернаторів інших областей. Головною відмінністю виявилась інформаційна політика обласного керівництва.
Гасло «хліба і видовищ!» наша влада зрозуміла дуже буквально. Тому, не маючи вдосталь хліба, видовищ нам дають з лихвою. Для цього використовуються не лише державні та комунальні ЗМІ (фінансування яких значно збільшилось), а абсолютно всі наявні.
Контроль над мас-медіа регіону став першочерговою задачею нової влади. І засоби, на відміну від національного рівня, були обрані переважно гуманні – «пряники». Комусь дали гроші, комусь – посади, когось просто тихенько «пішли». Незалежних ЗМІ в регіоні майже не залишилось.
«Я тоже магу гаваріть о цифрах і називать разниє дакумєнти, но я етава дєлать нє буду!» – заявив представник обласної влади Олександр Шаталов під час запису ток-шоу «МИ» на місцевому телеканалі.
Навіщо ж? У мові цифр влада слабка, натомість має шанс перемогти на словах. Адже, якщо гарно організувати пропаганду, будь-яку поразку можна подати як перемогу.
Проблема висвітлюється, дискусія відбувається, опозиція запрошується, чути альтернативні думки, дарма, що ведучий кожним своїм коментарем відверто підводить до необхідного висновку.
Відбувається безпрецендентна імітація відкритості. Саме імітація. Адже справжні рішення приймаються кулуарно, як і раніше. А корупційні схеми нікуди не зникли, однак вони відбуваються менш помітно для загалу.
«Павєсьтє адін фанарь – і ви тоже пріблізітєсь к рєалізаціі праграми!» – заявив вже згаданий Шаталов опозиційній депутатці райради.
І в цій фразі захований ще один «успіх» нової команди. Він полягає у впорядкуванні та налагодженні процесу збору «данини» з місцевого бізнесу. Сьогодні це відбувається через певні фонди, на які кожен повинен добровільно-примусово здати свою частку.
Ось так і виходить, що ми платимо податки, віддаючи більшу частину свого доходу державі, а на решту – вирішуйте свої проблеми самі – чіпляйте ліхтарі… ось така логіка нинішньої влади.
Хоча, будучи в опозиції, вони її чомусь не дотримувались… Та ж навіщо тоді платити гроші державному «посереднику», якщо проблеми доведеться все одно вирішувати самим?
Отже, «фандрейзингова кампанія» партії влади відбувається доволі успішно. Гроші на вибори вже зібрали. І про успіхи встигли відзвітувати. Але чим звітувати?
Програма складається з понад тисячі проектів. Модним словом «проекти» названо і відкриття туалету, і ремонт конкретного ліфта, і будівництво заводів. Тобто те, чим мали би займатись або комунальні господарства, або підприємства.
Стратегії як не було, так і немає. Роздуті бюджети, завищені показники – все як завжди. Але інколи доходить до абсурду – відкривають туалет у сільській школі, яку завтра мають закрити…
Та найгучніші проекти влади, без сумніву, відомі кожному кіровоградцю. Їх також варто було би проаналізувати.
Танцювальне шоу «Майданс». Кіровоград здобув звання танцювальної столиці. Молодіжка регіонів – політичні дивіденди. А влада випробувала застосування на практиці технології впливу на свідомість мас. Навіть моя мама, яка ніколи не брала участі у жодних шоу і в жодних смс-голосуваннях, відправила 10 смсок за Кіровоград.
Танцювальна тема була головною і чи не єдиною темою для розмов у всьому місті. Владній пропаганді вдалось мобілізувати і маніпулювати діями і думками електорату.
Програма «Купуй кіровоградське». Благими намірами вистелена дорога до пекла. Бажаючи показати громаді турботу про власного виробника, влада створила передумови для позаконкурентної боротьби.
В той же час проблеми – низьку конкурентноздатність товарів місцевих виробників – ніхто не вирішив. І законно вирішити її на місцевому рівні неможливо. Однак обласній владі важливим є не вирішення проблеми, а створення відповідної громадської думки.
«Статський радник». Телевізійний проект мав на меті показати відкритість обласної влади до нових ідей та прозорість її кадрової політики. Натомість назва проекту не відповідала її суті, адже в Російській імперії даний чин відповідав посаді віце-губернатора (відповідно – заступника голови ОДА). В той час як переможцю проекту пропонувалась лише посада радника.
Та навіть на таку незначну посаду Ларін так і не зміг знайти достойника. Отже, цей проект можна сміливо називати невдалим.
Реставрація театру корифеїв. З цим питанням у влади взагалі не склалось. Театр імені Кропивницького реставрують вже десяток років, і ніяк не можуть завершити. У новому році на ремонт має надійти чергова субвенція. Її навряд чи вистачить на повне завершення ремонтних робіт, однак це все одно чимала сума, яку треба вміло «освоїти», тобто розділити між «своїми».
З цим пов’язаний і останній конфлікт, який виник довкола усунення з посади багаторічного керівника театру – Ілляшенка.
«Єлисаветградський книговорот». Цю без сумніву корисну ініціативу спробував «приватизувати» заступник голови обласної ради Олександр Шаталов, який у своєму блозі заявив про те, що він «вперше» ініціює буккросинг у Кіровограді.
Але чомусь місцеві регіонали не дослідили «історію питання», поспішивши назвати себе першопроходцями. Насправді ж вперше появу буккросингу в місті ініціювали активісти організації «Не Будь Байдужим!».
Проект «Єлисаветград». Це багатоходова комбінація влади, яка включає в себе як перейменування кіровоградських вулиць, опитування громадської думки, збір підписів за перейменування міста на Єлисаветград, так і інші ініціативи (зокрема вже згадані).
Кінцевою метою має стати перейменування самого міста. Ця подія, якщо вона відбудеться, може стати в один ряд зі встановленням пам’ятників цариці Катерині 2-й, Сталіну, переписуванням історії, здачею Севастополя російському флоту та іншими проявами проросійської політики державної влади.
Головний успіх – інформаційна політика та грамотний піар. Головне не те, що зроблено, а як це подано. Пріоритет форми над якістю.
Які причини феномену кіровоградської влади? Все просто.
По-перше, бажання фінансово закріпитись в області. За інформацією з різних джерел, особами, наближеними до кіровоградського губернатора, взято під контроль левову частку місцевого бізнесу.
По-друге, наближаються вибори, і партії влади необхідно показати гарний результат – обрати потрібних кандидатів від всіх округів (ну і, звісно, забезпечити потрібний відсоток для самої партії).
По-третє, схоже на те, що Ларін має великі амбіції на загальноукраїнському рівні, тож намагається показати гарні результати своєї роботи самому президенту.
Однак невідомо, чи стане його успіх у цій справі успіхом всієї країни…
Дмитро Сінченко, голова виконкому Кіровоградської облорганізації політичної партії «УДАР», для інтернет-видання «Українська Правда»
Не знаю, как вам, а мне обе стороны кажутся несимпатичными…
