Учитель – це не професія, це доля, що чекала на молодого, сповненого сил та надій Федора Мушинського, який пропрацював 28 років директором школи в селі Могильне Гайворонського району Одеської (Кіровоградської) області після закінчення війни.
Федір Андрійович Мушинський народився 25 серпня 1918 року в сім’ї робітника в селі Салькове Гайворонського району Одеської області. До вступу в Одеський державний університет працював учителем 1-4 класів у Сальківській середній школі. З перших днів війни студентом п’ятого курсу був зачислений в ряди червоноармійців, а з15 жовтня 1941 року став курсантом Краснодарського зенітного училища. Закінчив училище 14 травня 1942 року, отримав звання молодшого лейтенанта й був призначений командиром взвода. Першу нагороду, орден Вітчизняної війни І ступеня, отримав 26 липня 1944 року за успішне виконання завдання по форсуванню Західної Двіни, взяття міста Вітебська. Наступну – орден Вітчизняної війни ІІ ступеня – Федір Андрійович отримав після операції по виведенню з оточення матеріальної частини полку в районі міста Елгава, Латвія. 18 лютого 1945 року за успішне виконання завдання – розгром німців на Земпанському півострові у Східній Прусії – Ф. А. Мушинського було нагороджено орденом Червоного Прапора. В ході цієї операції Федора Андрійовича було поранено в голову, незважаючи на це, батарея оборонялася протягом суток, це допомогло нашій армії просунути лінію зіткнення на захід, до Берліна. Мушинський Ф. А. був нагороджений багатьма медалями за успішно виконані завдання. Війну закінчив у Північній Німеччині, будучи командиром 6 батареї 118 Армійського ордена Червоного Прапора Демидовського мінометного полку, а з травня 1945 по серпень 1946 року керував школою молодих командирів (сержантів) при Північній групі військ, якою командував маршал К. К.Рокосовський. Після закінчення війни, з 1946 по 1947 рік, закінчив Одеський університет, а з червня 1947 року був призначений директором Могильненської середньої школи. Одружився, виростив та виховав разом з дружиною двох доньок – Надію та Аллу, які теж продовжили справу своїх батьків – стали вчителями.
«У нас вдома була строга дисципліна. Батько встигав наводити лад в школі й контролювати нас, адже було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке мало вмістити 600 учнів», – згадує донька Алла Федорівна.
Рівно сорок років минуло потому, як у 1975 році було закінчено будівництво нового приміщення школи й в жовтні цього ж року діти переступили поріг новобудови. Радісні очі дітей, вдячність батьків та жителів села – що могло бути кращою вдячністю для Федора Андрійовича? Він виконав усі заповіді: посадив не одне дерево, сьогодні буяє парк на подвір’ї школи, побудував дім, який вже багато десятиліть приймає своїх господарів, виховав чудових доньок, які радували батька.
Федір Андрійович Мушинський відійшов у вічність, але його справи живуть досі. У наших успіхах, у наших звершеннях – частина його душі.
Долібська Ірина Вікторівна, село Могильне.