Такая близкая Польша

Эту милую девушку зовут Яна, Яна Приступа. Она — львовянка, но уже 4 года живет и учится во Вроцлаве. Приехала сюда с родителями — их пригласили по контракту преподавать во Вроцлавском университете. Яна — будущий политолог, учится на факультете социальных наук и, в свете своей будущей профессии, активно участвует в молодежном политическом движении. Свою ближайшую курсовую работу Яна планирует посвятить работе польских и украинских СМИ по освещению оранжевой революции. В общем, это как раз тот случай, когда собеседники оказались в равной мере интересны друг другу.

— Яна, здається, Вроцлав — це студентське мiсто…

— Так-так. Тут понад 20 вищих навчальних закладiв, 12 — державнi, решта — приватнi. В них навчається понад 140 тисяч студентiв, а загальна кiлькiсть населення у Вроцлавi складає десь 600 тисяч, так що майже одна четверта — це є студентство.

— Якi найбiльш вiдомi тут навчальнi заклади?

— По-перше, це Вроцлавський унiверситет, по-друге, Вроцлавська полiтехнiка, тобто полiтехнiчний унiверситет, навчання якого базується на науковiй школi Львова, адже всi професори приїхали сюди у Вроцлав зi Львова пiсля закiнчення вiйни. Наступний вуз — це сiльськогосподарська академiя, яка є дуже популярною. Потiм — медична академiя, академiя фiзичного виховання. Фактично — це провiднi вузи.

— Завжди приємно зустрiти на чужинi землякiв. Скажiть, як сформована мiсцева українська дiаспора?

— Що стосується української дiаспори, то на державному рiвнi дiє товариство українцiв в Польщi i в кожному регiонi є фiлiя, можна так сказати. Офiцiйно вони повиннi отримувати якiсь дотацiї вiд держави, але загалом це досить складно. Товариство в основному об’єднує українцiв, якi приїхали сюди пiсля вiйни…

— А друга хвиля українцiв — тi, якi приїхали в часи незалежностi?

— Їх, в принципi, не можна назвати дiаспорою, адже вони не мають громадянства, є тут i багато нелегальних працiвникiв. Вони дуже пасивнi. Навiть пiд час революцiї вони боялися їхати голосувати.

— Чи багато студентiв з України?

— Дуже багато. Менi здається, що їх тут сотнi…

— Чи важко навчатися українцям у польських вузах, перш за все фiнансово?

— Фiнансово — нi, тому що українськi студенти, якi задокументують своє польське походження, навiть отримують стипендiю в розмiрi 800 злотих…

— I не платять за навчання?

— Вони не платять за навчання. Вони платять тiльки за гуртожиток.

— А тi, хто приїжджає навчатися за свiй кошт?

— А немає практично таких людей. Тут домiнують студенти з України, Казахстану, Бiлорусiї, якi є поляками в другому колiнi.

— Будь ласка, розкажiть, як ви узнали про подiї помаранчевої революцiї в Українi i як ви реагували особисто?

— Фактично про подiї революцiї можна сказати так: я постiйно слiдкувала в пресi, в Iнтернетi, по телебаченню за ситуацiєю в Українi. Ще будучи в Українi влiтку, я готувалась до якихось бурхливих подiй в Українi, вже тодi знала, що будуть фальсифiкацiї, я збирала пiдписи в пiдтримку Ющенка в серпнi. Тобто я у Львовi була задiяна в штабi, але недовгий перiод, бо я там не мала можливостi довго перебувати. I приїхавши сюди, я вiдразу почала узнавати в консульствi про вибори, як це буде перебiгати. Потiм активно дiяла, щоб органiзути автобус для мешканцiв Нижньої Силезiї, адже у нас тут не було виборчого округу i ми змушенi були їхати в Кракiв. Але не кожен може себi це дозволити, тому треба було органiзувати автобус. I на перший тур консульство нам дало автобус, фiнансувало. А потiм на другий тур вони побачили результати виборiв, всi мешканцi Нижньої Силезiї голосували за Ющенка, i вони вiдмовилися давати нам автобус ще раз. В зв’язку з цим ми зробили негативну для консульства кампанiю, тобто ми їх дуже сильно критикували в медiа, зробили прес-конференцiю, i пiсля цього консул наступного дня сказав, що вiн дасть нам грошi на наступний автобус.

Першу демонстрацiю, присвячену Українi, ми провели 30 жовтня — перед першим туром виборiв. На цiй демонстрацiї зiбралось бiля 60 людей. Ми роздавали перехожим помаранчевi iнформатори про ситуацiю в Українi, роздавали помаранчевi стрiчки. Це була державна акцiя, тобто в кожному великому мiстi Польщi вiдбулася подiбна акцiя. В багатьох мiстах члени «Молодого центру» (молодiжна органiзацiя, яка спiвпрацює з Партiєю лiбералiв — авт.) роздавали помаранчі та мандарини, щоб показати, що завтра в Українi вiдбудеться перший тур виборiв, який може бути сфальсифiкований. В iнформаторах ми описували ситуацiю i давали характеристику кучмiзму… Ну а пiсля першого туру на вроцлавському майданi збиралися вже тисячi людей…

— Там були не тiльки українцi?

— Поляки перш за все. Тобто поляки дуже сильно нас пiдтримали, натомiсть, що мене здивувало, українцi, якi тут живуть, досить пасивнi, якщо йдеться про полiтичнi справи.

— Чи вiдчули ви на собi, як змiнилося вiдношення полякiв до українцiв?

— Коли я тiльки приїхала в Польщу, в мене постiйно виникало таке враження, що перехожi знають, що я українка. На менi вiдбився типовий комплекс меншевартостi, тобто вiдчувалося, що я з якоїсь там другорядної держави. Потiм, коли вже формувалася нацiональна свiдомiсть, то, можна сказати, цей комплекс зникав.

Зараз вже кожен з нас, українцiв, гордиться тим, що він українець, що він представник української нацiї. Змiнилося також вiдношення полякiв. Навiть по процентах видно. Якщо 2-3 роки тому, може, десь 30% населення Польщi не мало нiяких негативних емоцiй щодо України, то зараз позитивне ставлення до України має понад 60 вiдсоткiв…

Такая близкая Польша: 5 комментариев

  1. Jakby kozen z nas, hocha b na 1/100 zrobyv dla Ukrainy stilky skilky zrobyla cia divchyna, to vsi my b zyly nabagato schaslyvishe I bagatshe! Nam vsim treba braty pryklad z Yany

  2. Ефим Леонидович, спасибо за интервью!
    Больше у нас было бы таких людей как эта девушка -жили бы сейчас совсем в другом государстве.

  3. Да точно , не все. А жаль. Но уже больше людей — это точно. Так что есть надежда.

  4. Зараз вже кожен з нас, українцiв, гордиться тим, що він українець, що він представник української нацiї. :)))

    Наiвна дuтuна…

Добавить комментарий