Відома дискусія відбулася, не хочу зараз розставляти крапки над «і», але на е-mail надійшов відгук колеги, кореспондента «Дзеркала тижня» Світлани Орел, який є певною мірою підсумковим. За розміром завеликий, щоб ставити у коменти, тому дозволю собі винести її відгук в окремий пост. Просив би не повторюватись тих, хто висловився у моїй і Дмитра Кобця темах. Все всім зрозуміло. Я залишився при своїй думці, В.В. — при своїй, але після телеефіру ми не вийшли із студії ворогами. Це — головне!
Наразі — думки Світлани Орел ( вона не є блогером «УЦ»)
КОЛОНКА НЕРЕДАКТОРА
Дискусія, яка розгорілась на сторінках «Народного слова» та в ток-шоу «Ми» Кіровоградської ОДТРК навколо сіті-лайтів ВО «Свобода», де були процитовані відомі слова із Шевченкового «Заповіту», породжує багато думок та асоціацій. Реакція Валентини Бажан, редактора «Народного слова», стала для мене і неприємною, і несподіваною, та навіть дещо шокуючою: як можна заперечувати, відкидати рядки генія, національного пророка, бо там сказано «…вражою злою кров’ю волю окропіте»? Поява цих рядків на сіті-лайтах – це провокація? Але ж ці та інші рядки поета – у книгах, у підручниках, їх десятиліттями вивчають діти у школі, студенти гуманітарних вищих навчальних закладів, аналізують науковці, пишуть статті і книги! То що – у нас півкраїни – провокатори?!
Спеціально не підшукувала цитати, але впевнена – у поетичній класиці кожного народу є подібні рядки, і якби комусь там прийшло в голову піддавати їх сумніву, ця людина не те що не займала б якихось посад і не користувалася авторитетом, а була б хіба що глибоким соціальним маргіналом. Чи можна собі уявити, що у Польщі, наприклад, освічені люди, інтелігенція публічно дискутують, чи є провокацією якийсь гострий рядок Міцкевича, винесений на сіті-лайти у дні пам’яті поета? Просто маячня!
Але є над чим замислитись. Уявімо, що ті рядки написав не Шевченко, а просто – хтось. Який би гвалт зчинили подібні пильнувальники? Ким би назвали автора? Як мінімум теророристом, з усіма наслідками, які з цього випливають. А чому ж і через століття ми пишемо ці рядки, знаємо їх і навіть так гостро реагуємо на них? Бо Шевченко писав ПРАВДУ, на той час іншого щляху визволення українців не було. Правда творить націю і народ підняв своєю любов’ю і шаною і Шевченка, і ці та інші його рядки на високий п’єдестал. Не чиновники, не влада ні минула (вона боялася його, як вогню і цензурувала «Кобзар»), ні теперішня, — а народ. І ці любов і шана випробувані і часом, і величезними злигоднями української нації, а ви, шановні пильнувальники, якщо живете серед цього народу, то, будьте добрі, поважайте святині його душі!
Геть абсурдні побоювання, висловлені в обговоренні теми, що ВО «Свобода» словами Шевченка закликає пускати кров росіянам. І Шевченко, і всі нормальні українці ненавиділи і ненавидять не росіян, а загарбницьку, агресивну політику Російської імперії, яка, справді, завдала Україні зла більше, ніж будь-хто на світі. Шевченко своєю правдивою полум’яною поезією руйнував її основи. Ось чому його так ненавиділи і ненавидять продовжувачі цієї політики. Звідси і відомий сюжет Оренбурзького телебачення, за який російським колегам довелося вибачатись.
Дивно й сумно мені, що і Валентині Бажан, і Вірі Жижко, які є освічені люди, вчулася в Шевченкових рядках загроза росіянам, чи мало не їм особисто. Чому ж не вчулася загроза тим, хто сьогодні нищить Україну, хто за останні три роки вивів в офшори 56 мільярдів доларів, хто краде не те що мільйонами чи сотнями мільйонів – цілими галузями? Матеріалами про це з аргументами, з документами повняться справді незалежні видання, а розумні і освічені люди не бачать і не помічають цього? Та саме ж тому ми з вами, і росіяни, і українці, отримуємо однаково жебрацькі зарплати, яких не вистачає на те, щоб дозволити собі помандрувати хоча б і по Пушкінських місцях?
Чому ж ми не можемо об’єднатися, аби протистояти цьому? І Валентина Василівна, і Віра Олександрівна, і багато інших розумних, творчих людей, які тонко відчувають літературу, поезію, знають усі злигодні, біль і втрати української мови та культури залишаються чомусь абсолютно глухими до них. А найменші спроби захистити українське сприймають як напад на російське. Чому? У мене відповідь одна: бо Російська імперія наскільки зуміла накинути свої стереотипи тим, хто був вихований в її культурі, що їм просто не під силу мислити інакше. Шевченкові рядки руйнують ці стереотипи, і вони підсвідомо відчувають неспокій.
Та якби ж тільки справа була у кількох людях! Цей стереотип отруїв не лише етнічних росіян (серед них є багато вільних від нього!), а й безліч українців, які не можуть об’єднатися, аби здобутися на державну гідність, впевненість і добробут. Український чинник слабкий, і у цьому – найбільша загроза і для росіян, і для євреїв, і для греків, і для всіх, хто живе на цій землі. Бо доки він не стане сильним, її будуть грабувати, нищити, зневажати. Та мають вирости інші покоління, в яких ця отрута, сподіваємось, діятиме слабше. Шевченкове слово має стати для них еліксиром відродження.
Тож в рядках Шевченка не загроза, а порятунок!
Світлана Орел
таблички з такими написами можна побачити на дверях деяких крамниць, аптек та кафе в Англії.
Проект был презентован на встрече с активными и заинтересованными кировоградцами и уже в ближайшее время войдёт в активную стадию. Его цель – сделать город понятным, интересным и привлекательным для туристов. Однако, рассчитывают его авторы, сами кировоградцы благодаря новому начинанию увидят свой город совсем в ином свете.

