Що видно з «Вежі»?

«Небо округ здіймалося вгору блакитними вежами» — саме цей рядок знаменитого роману Юрія Яновського дав назву літературному часописові «Вежа», який уже майже два десятки років виходить у Кіровограді. Ідея видання літературно-мистецького часопису існувала завжди, повнокровно втілити її вдалося письменницькому осередку нашого краю у 1995 році. Перший редактор журналу — добре відомий краянам Володимир Панченко. Після його відбуття до столиці редакторські обов’язки перейшли до голови обласної організації Національної спілки письменників Василя Бондаря.

Часопис із самого початку не був суто містечковим, а прагнув відображати всеукраїнський літературний процес. Слід зазначити, що попри скромні (фінансові й кадрові — журнал твориться виключно на громадських засадах) можливості, «Вежі» вдається уникати провінційності, обмеженості, тенденцій до графоманії. Навпаки — саме тут з’явилися друком невідомі доти п’єси Володимира Винниченка, неопублікована досі збірка «Чорні вірші» Евгена Маланюка, загублена в часі єдина книга Юрія Дарагана «Сагайдак», мала проза Леоніда Чернова-Малошийченка. Окрім загубленої і призабутої класики, журнал не забуває і про авторів-сучасників, публікуючи їхні нові твори. У номері, який от-от вийде з друку, — цикл поезій добре відомого кіровоградцям поета Петра Селецького «Історія моїх літератур».

Наш степ — своєрідна драматургічна столиця. Саме тут народилися й творили І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький, В.Винниченко, Ю.Яновський, І.Микитенко. Отож, «Вежа» намагається тримати марку — щономера публікує сучасну українську п’єсу. Нині готується до виходу у світ 31-ий номер «Вежі», який пропонує читачам п’єсу кіровоградського автора Олександра Кердіваренка «Американський спадок».

Краєзнавство — постійна тема, що присутня у «Вежі». Саме тут вперше опубліковано досі майже невідому працю славетного історика Наталі Полонської-Василенко «Заселення Південної України в половині ХVІІІ століття». В останньому номері «Вежі» — початок великої літературно-краєзнавчої розвідки Володимира Могилюка «Лицедії степових Афін». Журнал також публікує ряд спогадів, частину листування українського новеліста Миколи Кравчука з поетом Іваном Гнатюком, які нещодавно пішли з життя, літературознавчі статті Тетяни Андрушко та Василя Марка. Іван Задоя — упорядник книги спогадів про Леоніда Куценка — розповідає, як готувалася до друку ця книга.

«Вежа» позиціонує себе як літературно-мистецьке видання, подаючи з номера у номер розповіді про художників, а на кольорових вклейках — репродукції їхніх картин. Цього разу до уваги читачів — нарис Василя Бондаря про художника Григорія Гнатюка, який наприкінці минулого року за таємничих обставин пішов з життя. Таємничими залишаються й особистість художника, й ті символи, які він зашифрував у своїй творчості.

Журнал постійно публікує гумор та хроніку культурно-мистецького життя краю.

На жаль, існує стереотип, що наша рідна література загумінкова, нецікава, безперспективна. Подивіться на неї з кіровоградської «Вежі», і небайдужому читачеві відкриється простір і свіжий, і цікавий, і напоєний рідним запахом степового різнотрав’я.