Одразу декілька подій стали приводом візиту до Кіровограда заступника голови Національної спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв Миколи Кіщука. Яка з причин стала пріоритетнішою – складно сказати. Але Микола Миколайович побував на відкритті виставки одеситів Анатолія і Галини Кравченків у галереї «Єлисаветград», відвідав бібліотеку імені Чижевського, музей льотної академії, взяв участь у звітно-виборчій конференції обласної спілки НСХУ.
А ще він привіз квиток почесного члена спілки художників галеристу Миколі Цуканову. Там, в галереї, ми з ним і поспілкувалися.
– Микола Миколайович, у різноманітних спілках – художників, архітекторів, письменників, журналістів – сьогодні спостерігається певна криза. Принаймні, на Кіровоградщині. А як в інших регіонах, в Україні в цілому?
– Для початку я скажу, що у нас сьогодні 34 регіональні спілки, одна з них Коломийська, що створилася нещодавно. Криза, про яку ви говорите, у нас, на щастя, не спостерігається. Час сьогодні складний, він давно складний. Катастрофічно не вистачає грошей на утримання нашого майна. Чому? Страшенно підвищилися ціни на електроенергію, опалення: якщо минулого року було 250 гривень за гігакалорію, то зараз 1500. Тоді ми були прирівняні до релігійних організацій, а зараз до підприємств. У зв’язку з цим ситуація катастрофічна – у фінансовому плані, але не кризова.
Приміщення спілки розташоване у центрі Києва, це дев’ятиповерхова будівля, яку треба опалювати. І нам потрібно на опалення півтора мільйона гривень. Як ми будемо зимувати? Треба правильно управляти майном. Ми завжди намагалися співпрацювати з державними органами, але на даному етапі треба навчитися виживати самому. Раніше на усі творчі спілки було передбачено бюджетне фінансування. У цьому році якась сума є, а в наступному (це моя суб’єктивна думка), напевно, не буде. Воно й зрозуміло – у країні війна.
Добре те, що в нас багато майна. Збережено все, крім Криму, Донецька, Луганська. Може ви не знаєте, але вже є «Луганська народна спілка художників». Донецьк поки же тримається. Щодо майна, то нам вдалося його зберегти, тому що воно належить національній спілці. Якби воно було власністю територіальних спілок, його б вже не було. А так воно має форму приватної власності – і майстерні, і Будинок художника, і комбінати належать усім членам НСХУ.
Незважаючи на такий складний стан у країні, просто вибухають виставки. Країна в біді, але виставка за виставкою, і не тільки в Києві, по усіх регіонах, і у вас в тому числі. Чи людям така енергія далася? Чи вибухнула творча наснага? І молодих художників, і маститих майстрів.
– Обласні спілки відрізняються одна від одної. Десь активніша, десь пасивніша. Від чого це залежить: від керівника, від членів спілки, від традицій?
– Від повітря. Це жарт. По-перше, є традиційні школи образотворчого мистецтва: київська, одеська, закарпатська, харківська, львівська. Я не ображаю інші області, але певні школи віками розвиваються. Ну й від керівника також залежить. Який у колгоспі був керівник, таке й господарство. Який в армії командир взводу, такі й солдати. Так і у спілці.
От, прикладом, знайомий вам одеський Горбенко. Людина на своєму місці, прекрасний організатор, прекрасний художник, прекрасна людина. Він твердий у своїх поглядах, тримає зв’язки з владою – керівництвом області та міста. Це так має бути. Така ситуація в Харкові, там дисципліна, все як по нотах. Про мистецтво не будемо говорити – кожен творить, як може.
– У чому переваги спілчан перед неспілчанами?
– Було таке, коли казали: «Навіщо мені та спілка?» Коли міністром культури був Вовкун, він скептично висловився щодо спілок: мовляв, хто туди вступає? І в цей час був набір у спілку, прийняли 350 чоловік. Ми його запросили, щоб він прийшов і побачив. Він і прийшов, і побачив неймовірну виставку робіт нових спілчан.
У нас навіть є своєрідний «шлагбаум», ми не можемо прийняти абсолютно всіх, а запрошуємо до наших лав кращих із кращих. Є відбір в обласних спілках. На жаль, у Кіровограді трошки не так, тут треба наводити порядок.
Що дає спілка? Крім того, що це все-таки високе звання, це користування майстернями, пленери, виставки, відпочинок на наших базах. Організацією виставок займається спілка, художнику не треба влазити у цю кухню – що скільки коштує. Твори собі, і все. Правда, якби ще купували роботи. Зараз страшенно виросли ціни на матеріали. Ми підтримуємо, як можемо, майстрів похилого віку, є стипендії – міністерські, президентські. Як художник, який навіть має звання, може утримувати майстерню, якщо в нього пенсії 1200 гривень?
– Я переконана, що ви були за кордоном. Чи є там спілки художників?
– Деякі діячи кажуть, що коли ми вступимо до ЄС, спілки не буде, бо там їх немає. Це дурниця. Є спілки. Два роки тому в нас були взаємні візити з Хорватією. У них прекрасна спілка, також національна, в Загребі, у приміщенні, що зовні нагадує Український дім у Києві. Я поцікавився, хто утримує приміщення. Сказали, що держава. І заробітну плату голова й заступник отримують від держави. А на місцях приміщення спілок утримують мерії, і зарплату платять.
І у Польщі є спілка, і у Франції. Вони по-іншому називаються, але об’єднання художників існують.
– Микола Цуканов тепер спілчанин…
– На одному з засідань ради обласних спілок була озвучена пропозиція Анатолія Горбенка, голови одеської НСХУ, прийняти Миколу Миколайовича у спілку, зробивши почесним членом, у зв’язку з тим, що він багато робить для розвитку культури, підтримує художників. На жаль, керівництво кіровоградської спілки (вже попереднє. – Авт.) цього не пропонувало і навіть було проти пропозиції одеситів. Але рада підтримала, і ми його вітаємо. Переконані, що в перспективі Микола Цуканов стане не почесним, а повноправним членом спілки. У нас є багато галеристів – членів НСХУ. Ці люди багато для нас роблять, і ми таким чином їм віддячуємо.
P. S. Як стало відомо, кіровоградські члени спілки художників обрали нового керівника. Ним став Андрій Хворост, який замінив Михайла Надєждіна.
Записала Олена Нікітіна, «УЦ».