Что в программе, кандидат?

Вот уже больше двух десятков лет — с момента проведения в Украине первой президентской кампании — украинцы выбирают себе то вождя, то царя, то «меньшее зло». Во всех случаях — увы, упаковку, а не содержание. Второе появляется на свет Божий потом и каждый раз оказывается «несъедобным». Несколько лет страну тошнит с нарастающей силой, вплоть до исторжения — вот как недавно, и все сначала. Программ кандидатов никто не читает — традиционно сетуют высоколобые эксперты и всевозможные общественники, оттого так и живем. Коль скоро у нас судьбоносная кампания на носу, «УЦ» решила помочь тем, кому читать все 23 текста некогда, и приготовить концентрированную выжимку из предвыборных программ всех наших претендентов для беглого ознакомления с основополагающими пунктами.

Сразу отметим две тенденциозные детали. Во-первых, мы не стали трогать социальные блоки документов, где традиционные «печеньки» для бюджетников, пенсионеров, будущих родителей и т.д. Потому что в большинстве своем то, что там написано, — заведомая и откровенная брехня. В лучшем случае — розовые мечты или прожекты. Никто ведь всерьез не воспринимал «пенсии в 1000 евро»? Впрочем, декларативностью болеют отнюдь не только социальные блоки программ. «Об’єднати громадян усіх регіонів України навколо спільних і справжніх цінностей: подолання і унеможливлення корупції, захисту й розбудови справедливої, успішної, соціально відповідальної держави», «зробити Україну економічно сильною державою та створити передумови економічного зростання на десятиліття вперед», «іще одним важливим напрямком поліпшення ситуації в соціальній сфері я вважаю створення системи соціальних ліфтів» — подобных ни о чем конкретном не говорящих оборотов полно практически у всех. Эксцентричней остальных, как всегда, бывший министр обороны Анатолий Гриценко. В первых строках своей программы с поэтическим заголовком «Ми маємо розправити крила!» он заявляет: «Людям зараз не програми потрібні. Хтось ті розлогі тексти після виборів згадував? Звітував?» И дальше рассказывает о себе, в духе «Я — офіцер і завжди тримаю слово», «маю гідну освіту, отриману в Україні й за кордоном», «лекції в Гарварді читав», пара слов про люстрацию, коррупцию и команду профессионалов, точка. Краткость — сестра таланта…

Во-вторых, что не менее прискорбно, большинство кандидатов снова представили общественности программы, как минимум, царские. А ведь в рамках норм свежевозвращенной редакции Основного Закона президент урезан в полномочиях весьма серьезно. И не совсем понятно, каким образом при сегодняшнем их минимуме (не говоря уже о критическом минимуме средств в казне) некоторые кандидаты собираются выполнять свои пограммы, в которых все — от миллиардов на современную армию до проведения экологического аудита всех предприятий, создания по всей стране «Универсамов админуслуг», повышения стипендий студентам и прочая, и прочая…

Честно предлагает вернуть обратно всю полноту власти себе, президенту (в случае избрания), только лидер «Свободы» Олег Тягнибок. Правда, через всеукраинское обсуждение, цитируем: «Винести на всенародне обговорення проект Конституції, згідно з яким українська держава є президентською республікою, президент України є главою держави, головнокомандувачем ЗСУ і безпосередньо очолює уряд України». Круче только бессменный рулевой КПУ Петр Симоненко, который в программе кандидата в президенты, в числе прочего, предлагает вообще упразднить… пост президента. И эту планку он держит, заметьте, уже не первую кампанию.

Исходя из вышесказанного, а потому не вдаваясь в подробности личных фантазий авторов, мы остановились на стратегических позициях, по которым у кандидатов есть принципиальные расхождения.

1. Евроинтеграция

Лидеры рейтингов к вопросам евроинтеграции подходят по-разному. Петр Порошенко, например, обещает «можливість вільно подорожувати до Європи», которую даст «якнайшвидше запровадження безвізового режиму з ЄС протягом уже першого року мого президентства». До конца срока своих полномочий кандидат, дословно, рассчитывает «добитися необхідних політичних рішень з боку ЄС та розпочати переговори про повноцінне членство України в Європейському Союзі». Юлия Тимошенко обещает быстрее: ассоциацию с безвизовым режимом — в 2014-м, а полноправное членство — «у найкоротші терміни». Удивил Тигипко: о вожделенной отмене виз и, тем более, о далеком и малореальном, но еще более вожделенном членстве — ни слова. Зато есть прагматичное «впровадити державні програми з переорієнтації українських підприємств на європейські ринки збуту та перехід на європейські технічні стандарти» — собственно, то, без чего Зона свободной торговли с ЕС станет для украинской промышленности бермудским треугольником.

Остальные из лагеря проевропейских ничем особо оригинальным не отличились, разве что Дмитрий Ярош — опять же, прагматизмом: «забезпечення безвізового в’їзду громадян України на територію ЄС та офіційного працевлаштування в країнах ЄС». Дальше — по схеме. Олег Ляшко: «Я негайно подам заявку на вступ до Європейського Союзу та НАТО». Тягнибок: «Визначити європейський україноцентризм стратегічним курсом держави: Україна прагне стати не лише географічним, але й геополітичним центром Європи». Василий Куйбида (Народный рух Украины): «Неухильне проведення політики Євроінтеграції, з кінцевою метою набуття членства у Європейському Союзі». Хотя нет, вот еще беспартийный гендиректор ООО «Интерагроэкспорт» Владимир Саранов (да, тоже баллотируется) выделился: «Значне підвищення рівня утримання засуджених громадян до європейського рівня в тому числі за рахунок будівництва нових та реконструкції старих місць позбавлення волі».

Вообще слово «европейский» часто встречается во многих программах. Модно.

2. Отношения с Россией и Таможенным союзом

Самая горячая тема. Порошенко по вопросу выступает с позиций защитника одной из базовых человеческих потребностей, опытного дипломата и убежденного евроинтегратора одновременно: «Громадяни України не зможуть почуватися у безпеці, поки ми не врегулюємо наші стосунки з Росією. Використаю повною мірою весь свій дипломатичний хист та політичний досвід, щоб забезпечити деескалацію конфлікту, уникнути війни та зберегти мир, знайти прийнятні способи співпраці з Росією, насамперед економічної — але з урахуванням незворотності нашого європейського вибору та територіальної цілісності України». Тигипко с практичностью почти технократической ставит задачу «відновити переговорний процес з усіх сфер діяльності з Росією на прагматичній основі та в інтересах України». А Тимошенко предлагает дружить с вымышленной страной: «Побудувати дружні відносини з непутінською, демократичною Росією».

За стратегическое партнерство с Таможенным союзом выступает, вполне логично, Михаил Добкин. Симоненко рядом, «жжет напалмом» в своем стиле, цитируем: «В переділі влади й власності олігархи об’єднались з агресивними націонал-радикалами, відвертими неонацистами. Україна опинилась під зовнішнім управлінням Заходу, яке привело нашу країну на межу військового протистояння з братнім російським народом. Необхідно зробити все для відновлення добросусідських відносин з державами СНД, насамперед з Росією, Білоруссю і Казахстаном». Бывший министр ТЭК Юрий Бойко, с одной стороны, настаивает на «тісній економічній інтеграції з Європейським Союзом», но в то же время и на «розвитку торговельно-виробничих зв’язків із Росією та країнами Митного союзу, а також постійному розширенні географії наших економічних відносин по всій планеті». Не только возобновить дружественные и взаимовыгодные отношения с Российской Федерацией и странами СНГ, но и обеспечить стратегическое партнерство с США, ЕС и странами «Большой двадцатки» обещает еще один бывший регионал — Валерий Коновалюк, программа которого до смешного похожа на «Украину для людей» Виктора Януковича образца 2010 года. Вплоть до цифр и подзаголовков. Даже, внимание, Олег Царев, сбитый над Николаевом боевой летчик «антимайдана», стелет практически бархатом: «Ми повинні зробити все для того, щоб економічне й гуманітарне співробітництво з нашими сусідами — ЄС і Росією — не розривало країну на частини».

В стане правых риторика абсолютно иная, здесь все предельно жестко. Олег Ляшко, без комментариев: «Блакитна мрія кремлівського шизофреника — це російські танки в нашому золотоверхому Києві. Я не дам Путіну поневолити Україну! Наші армія і спецслужби під моїм керівництвом найрішучіше припинятимуть сепаратистські шабаші й спроби розколу України. Ті нечисленні громадяни України, які кличуть на нашу рідну землю іноземних окупантів, війну і кров, — будуть позбавлені громадянства України. Росія також дорого заплатить Україні за «незалежність» Криму! Я встановлю європейські ціни на поставку з України до Криму прісної води, газу, електроенергії. Вартість транзиту російського газу до Європи становитиме 500 доларів за тисячу кубів, а не 10 доларів, як зараз. Якщо Росія відмовиться платити — перекрию трубу… Жителі Криму з російськими паспортами, які голосували за від’єднання Криму від України, будуть позбавлені можливості отримувати візи до країн ЄС, пенсії і допомоги з державного бюджету України». Тягнибок намерен в первую очередь «усунути від влади аґентуру КҐБ-ФСБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в органах окупаційної совєтської влади та антинародного режиму Януковича та віддавали злочинні накази», а затем «Вимагати виключити Російську Федерацію з усіх міжнародних організацій, принципи яких вона порушила», и так далее. «Зупинення російської агресії, знищення російської агентурної мережі на території України, ліквідація усіх проявів сепаратизму, подолання наслідків російського колоніалізму та комуністичного тоталітарного режиму» — приоритеты Дмитрия Яроша. Ляшко и Тягнибок еще обещают визовый режим с Россией и безвизовый — с ЕС.

Красивее всех выступает в своей программе — конечно, только с миротворческой риторикой — медиа-магнат Вадим Рабинович: «Мудреці багатьох поколінь завжди закликали: навіть якщо останній аргумент на користь миру відкинутий — спробуй в суперечці або у сварці знайти ще один!»

3. Языковой вопрос

Тигипко среди лидеров опросов оказался единственным, кто поддерживает идею закрепления в Конституции русского как второго государственного языка. Порошенко, дословно, считает целесообразным «з метою забезпечення єдності української політичної нації зберегти існуючий статус-кво в мовному питанні». Тимошенко заняла гибкую позицию: «Зберегти статус української мови як єдиної державної. Гарантувати російській мові, іншим мовам національних меншин офіційний статус в регіонах, де за це виступає переважна більшість громадян».

Регионал Царев ничего конкретного не обещает, но просит не забывать о том, что он «завжди відстоював нашу співпрацю з Росією, російську мову і нашу велику спільну історію — історію великих перемог і звершень, досягнення батьків і дідів. Ми — народ-переможець, народ, який розгромив фашизм, народ, який побудував Дніпрогес і Магнітку, першим підкорив космос…» Экс-заместитель Пшонки Ринат Кузьмин неожиданно примыкает к Тимошенко: «Ухвалити справедливий закон про мови, який при єдиній державній українській мові забезпечить вільний розвиток для мов усіх народів і народностей України». У коммуниста Симоненко на почве языкового вопроса, похоже, случилось своего рода «замыкание». В одном абзаце он настаивает на передаче «всіх місцевих питань (у тому числі питання про мову) на рішення органів місцевого та регіонального самоврядування», а в другом безапелляционно утверждает: «Буде збережений і зміцнений державний статус української мови, а російській мові надано статус другої державної». По первому пункту (о передаче в регионы) с ним солидарен бывший социалист и бывший министр внутренних дел Василий Цушко.

Правые последовательны, без вариантов. Особенно суров Тягнибок: «Зупинити русифікацію. Запровадити обов’язковий іспит з української мови для держслужбовців та кандидатів на виборні посади… Позбавляти ліцензій ЗМІ, які порушують мовне законодавство, принижують національну гідність українців, поширюють дезінформацію або здійснюють антиукраїнську пропаганду…» И чуть ниже: «Визнати вояків ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за державну незалежність України. Надати їм належні пільги і компенсувати недодані за роки незалежності. Оголосити 14 жовтня — День створення УПА — державним святом».

4. Федерализация Украины

Прямо этой скользкой темы касаются лишь Добкин да Симоненко, и еще зачем-то Саранов — предлагает решать, если что, на всеукраинском референдуме. «Вважаю, що федералізація країни — єдиний вірний шлях збереження цілісності України, відродження економіки, захисту ідентичності всіх груп населення», — уверен бывший губернатор Харьковщины, защитник «Беркута» и официальный выдвиженец сыплющейся по швам бывшей партии власти. Главный «левый» страны подслащивает горькую северодонецкую пилюлю популярными лозунгами на темы дня, а именно, поэтапный переход к федеративному устройству через двухпалатный парламент, выборность судей базового уровня, реформу налоговой системы (взимание налогов по месту производства) и т.п. Экономическая самостоятельность регионов — настоящий «хит сезона», причем далеко не первого. В том или ином виде снова обещана всеми.

5. Административно-территориальная реформа

Напрямую касается Кировоградщины, существования в ней собственных органов власти (а там ведь люди работают, и еще больше — хотят), а также бюджетов и всего прочего. Лидеры рейтингов с перекраиванием областей не спешат. А вот второй эшелон предлагает все-таки оптимизировать. Лидер «Правого сектора» Ярош — путем укрупнения общин и их объединений. Экс-министр соцполитики Наталья Королевская — через «створення самоврядних громад як базової одиниці адміністративно-територіального устрою країни». Радикал Ляшко обещает: «Тоталітарну адміністративну модель України, яка дісталася нам у спадок від Радянського Союзу, я максимально децентралізую і скорочу. Натомість створю нові адміністративно-територіальні одиниці на основі не умовних кордонів, а реально існуючих економічних регіонів». Отказаться от «радянського атавізму — поділу на області за кількістю комуністів в окрузі (а саме так і відбувався за радянської влади поділ на області і райони)» предлагает и Рабинович. «Землі мають згуртуватися у більші одиниці, їх може бути 6-7 максимум, так історично склалося в Україні», — уверен президент Всеукраинского еврейского конгресса.

Продолжение — в следующем номере.

Андрей Трубачев, «УЦ».