З почином, театрали!

У минулі вихідні у відродженому театрі ім.Кропивницького відбулися фактично перші гастрольні спектаклі. Протягом трьох днів кіровоградська публіка мала можливість насолоджуватися грою акторів Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша. Перші приємні враження почалися з того, що директор Кіровоградського музично-драматичного театру ім.Кропивницького, заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв України Володимир Єфімов запросив журналістів місцевих ЗМІ та познайомив їх з гостями нашого міста. Дуже хотілося б, щоб такі зустрічі стали традиційними.

— Сьогодні у нас в гостях Херсонський академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша. І поряд зі мною стоїть директор цього театру – це мій колега, мій друг, креативна людина, дуже суперова людина, у якого мені ще вчитися і вчитися, — Олександр Книга, — представив свого колегу Володимир Єфімов. – Ми з вами ще будемо спілкуватися, а зараз ви маєте змогу поговорити з Олександром Книгою.

— Я художній керівник, який сам не ставить вистав. Тому що я давно зрозумів, що, якщо буду вистави сам ставити, я ж буду самий найкращий, я ж іншим не дам просто життя! (Сміється.) — з таким тонким гумором почав свою розповідь Олександр Андрійович Книга (на фото) — У мене в театрі є п’ять режисерів, також я запрошую найкращих режисерів – і ми кожного року випускаємо одинадцять — дванадцять прем’єр. Я граю в ігри там, за межами театру – з містом граю, з губернатором ( а їх за мої 24 роки роботи було аж 14!). Тож уявляєте собі, як мені – кожного разу прем’єра!

Я був на відкритті вашого театру. Так сталося, що я за наказом міністра був членом оргкомітету підготовки ювілею вашого театру. Я приїхав, побачив це «великолепие» — по-іншому просто не можна назвати, тому що у мене 50 років не було капітального ремонту в театрі, я його поступово веду і ми багато чого зробили, — але я приїхав натхненний, своєму губернатору як розповів, що тут золото сусальне, що крани в туалетах такі, які я у одної багатої людини в Одесі бачив вдома… І він теж так загорівся, що ми у себе теж починаємо робити. Наступного року плануємо зал зробити, потім підемо далі.

Я гордий тим, що ми дуже багато працюємо. Останні десять років театр працює на аншлагах. У нас три сцени – основний зал на 700 місць, сцена кафе-театру на сто сімдесят і експериментальна сцена на сто шістдесят місць. Квитків дістати останні п’ять років просто неможливо – це черга, треба замовляти… Я розумію, що за ті роки, поки відбудовували ваш театр, трохи втратили глядача, але я впевнений, що скоро і у вас так буде. Я добре знаю вашого директора!

На запрошення Володимира Володимировича ми викроїли час і приїхали до вас. На превеликий жаль, ми привезли невеликі вистави, але я маю надію, що наступного року привеземо щось глобальне. Сьогодні глядачі побачать виставу за п’єсою Олександра Образцова «Два серця». Вона написана про останні роки Фаїни Раневської, ми готували її свого часу до фестивалю на батьківщині Раневської, і вона живе у нашому театрі вже п’ять років. Поставив її тоді молодий, а сьогодні вже маститий, добре відомий не тільки в Україні, але й поза її межами режисер Сергій Павлюк. Цього хлопчину я знайшов теж випадково – зустрів молоду людину, режисера, який закінчив університет. До речі він ставив свою дипломну виставу в Черкасах. Він поставив у нас свою першу виставу — ту, що ви завтра побачите, — «Між небом і землею». Це вистава за п’єсою Ігоря Афанас’єва – це наш український драматург, жив 13 років в Америці. Він написав непогану п’єсу, ми її зробили, вийшло дуже вдало, і я запропонував Сергію залишитись в театрі. Тепер у нас такий, я би сказав, глобальний режисер, який ставить по всьому світові.

І третя вистава, яку ми привезли, — «Світ пісень Едіт Піаф». ЇЇ народила теж наш режисер Любов Калюжна, заслужена артистка України. Вона наш завліт, але за освітою вона режисер і інколи ставить вистави. Так сталося, що зійшлися кілька жінок – тому що там художник жінка, режисер жінка, актриса жінка, — і вистава про жінку, про велику жінку. Але там немає біографії, там є пісні Едіт Піаф, які співаються, може, на превеликий жаль, а може, й ні, російською. Ми взяли сміливість і написали тексти російською – і вона співає і французькою, і російською. Ружена вчила все, спеціально наймали репетитора, бо вона і в школі вивчала французьку… Але цікавість в тому, що частина цієї вистави була в Парижі.

Це була мрія Ружени (це наш золотий голос Херсонщини – Ружена Рубльова). Це був фестиваль «Проліски України у Франції», він тоді тільки розпочався, ми були першими «пролісками» і показували виставу в домі Алена Делона, в Українському культурному центрі та в театрі «Вато». Ми показали таку виставу, назвали її «Гуляй, слов’яни!» — наша слов’янська душа, наша пісня. Сімсот глядачів зайшло, дві години спектакль, вийшли, двадцять хвилин перерва, знов сімсот зайшло… І після другої вистави ми ще й майстер-клас показували. І всі ці сімсот (а французи були різні – і за віком, і чорненькі) полізли на сцену. Ми їх вчили танцям, пісням – і це було найголовніше досягнення. Коли приїхали мої актори, вони казали, що ми французів заставили рукоплескати стоячи, ми показали, що Україна – це здорово. І це було дійсно найголовніше досягнення, як на мене. І цю Ружену почув дідусь старенький, вона співала одну пісню Піаф, і запросив її в найстаріше кабаре Парижу, і вона співала в цьому кабаре. Так у нас є відео, як цей дід, коли вона почала співати, відкрив рота і так просидів весь час, що вона співала. Подивіться, вона дійсно заставляє плакати.

У нас є повір’я в театрі: коли директор плаче – вистава удалася. (Сміється.) Знаєте, за роки моєї роботи у мене склалося таке ставлення до вистав: є живий театр і неживий. Живий – це той, де ви будете плакати, сміятися, по щось замислюватися. А є й таке, що ніби-то все правильно, красиво, костюми хороші, і щось вони там грають – а ти вийшов, як собачий ніс, холодний, і ніякого враження…

Олександр Книга на питання журналістів розповів, що найближчим часом їх театр готує три вистави – мюзикл «Снігова королева» для дітей (він відмітив, що приділяє особливу увагу дитячим виставам, тому що, якщо дитина змалку ходить до театру, він стає для неї рідною домівкою) та одноіменний мюзикл для дорослих, а також величезна вистава «Енеїда», яку колектив мріє висунути на Шевченківську премію. ЇЇ також робить Сергій Павлюк, і це має бути щось неймовірне…

А далі була вистава… Майже повна відсутність декорацій, якщо не враховувати чотири стільця та крісло-качалку, і дві актриси на сцені (Фаїна Раневська – Олена Галл-Савальська (на фото), Поліна – Ольга Бойцова) – але глядачі в залі і плакали разом з цими жінками, і сміялися… Неперевершена гра народної артистки України Галл-Савальської показала самотність видатної актриси в останні роки її життя, коли єдиним другом і співрозмовником є телефон, і той дзвонить все рідше і рідше. Це дійсно драма самотності, яку з повною мірою можна перенести з Раневської на десятки та сотні відомих жінок, які віддали себе творчості, глядачу…

Розповідати про вистави – річ марна, їх треба дивитись. До зустрічі у театрі!

Ольга Березіна, фото Олени Карпенко, «УЦ».