Фома Олександрiйський

Не можна сказати, що гурт «Мандри» — мега-, супер-, надзвичайно популярний. Але широко відомий — це точно, має багато прихильників та цінувальників своєї творчості. Багато у чому завдячуючи своєму харизматичному лідеру Сергію Фоменку, більш відомому як просто Фома. Пісні «Романсеро про ніжну королеву» («Моя мила»), «Не спи, моя рідна земля» та інші беруть за серце та душу. А ще, як виявилося, Фома — майже наш земляк.

Діди і прадіди Фоми по матері поховані у селі Косівка Олександрійського району, а сам Фома виріс у цьому селі, проводив тут кожне літо. Перші у своєму житті гроші Фома також заробив у Косівці. Він, як і кожен хлопець, дуже хотів мати велосипеда. «Хочеш? — запитала мама. — То їдь у Косівку та зароби на нього». І Фома заробляв, пас череду в олександрійських полях, скирдував солому. Двоколісну машину купили одразу ж, як получив зароблене, в Олександрії. Першу свою поїздку по Косівці Фома запам’ятав на все життя. Поїхав головною вулицею і, звісно, «для форсу» прибрав руки від керма, взявся ними за сидіння велосипеда — так тоді усі круті пацани у селі та Києві каталися. А попереду — калюжа. Та мілка, подумав хлопець, переїду. А підступна калюжа виявилася дуже глибокою та ще з якимось камінням. І полетів Фома сторчма через калюжу, впав обличчям на землю, велосипед зверху, а в руках залишилося те злощасне сидіння. Рюмсаючи, дотягнув велосипеда (сідло окремо, бо інструментів полагодити з собою не мав) до хати. І потім два тижні носа не казав з хати, бо той ніс, як і усе обличчя, був геть подертий… На жаль, каже Фома, той велосипед — «Україна» — не зберігся під час численних переїздів з місця на місце.

У Косівці Фома почав писати вірші та перші пісні, саме тут, як він каже, почув вперше живу музику у виконанні ансамблів на танцях і провів найщасливіші роки свого життя. Про Косівку він малює картини — бабусину хату, музикант ще й пробує себе як художник.

У лютому наступного року гурт «Мандри» проведе тур виключно по Кіровоградщині. Будуть концерти у Кіровограді, Олександрії, Світловодську та у клубі села Косівка. Впевнений, що на усіх концертах люди будуть танцювати, навіть у Кіровограді, у філармонії, де тільки на перший погляд танцювати не дуже зручно. Співорганізатором туру виступає Асоціація молоді Кіровоградщини «Златопілля».

Фома каже, що цей тур — його данина краю, який сформував його як особистість, який дорогий йому та рідний. Під час туру буде зніматися документальне кіно про нього, яке вони планують просувати потім, наприклад, на фестивалі «Молодість». А поки вперше в Україні Фома презентував в обласному центрі кліп на нову пісню «Лелеки» та довго спілкувався з прихильниками.

— Яка задача нашого туру? Презентувати себе, потім презентувати Кіровоградщину, і, звісно, класно провести час.

— Як ви визначаєте ваш стиль?

— Не можна сказати, що в нас один якийсь стиль. Головне для «Мандрів» — грати живу музику. Не попсу, бо попса — це продукт штучний, неживий, одноразовий. «Тумц-тумц-тумц, тала-ла. Тумц-тумц-тумц. Тала-ла». А рок-музика, якої у нас все ж більше, — вона справжня, як рідна земля, як перше кохання…

— Чому вас мало на телебаченні?

— Ми робимо чимало кліпів на свої пісні й викладаємо їх в Інтернет, де їх дивляться десятки тисяч людей. Для телебачення ми «не формат». Що таке формат? Багато чого. Наприклад, пісня не може звучати більше ніж 3 хвилини 30 секунд. А пісні пишуться й по 5 хвилин. Ми обходимо формат і йдемо так до своєї аудиторії.

А в Інтернеті у нас велика аудиторія. Що таке Інтернет сьогодні, нещодавно класно показав Вакарчук з «Океаном Ельзи». Вони дали концерт в Мережі, який одночасно дивилося більше 100 тисяч людей. Шикарно просто вийшло — де ви такий стадіон зберете? До того ж в мене вже років сім, мабуть, немає телевізора, я його не дивлюся — навіщо засмічувати собі мозок?

— Як вас сприймає закордонна публіка, адже відомо, що ви багато гастролюєте за межами України?

— Просто чудово. Цього року ми гастролювали дуже багато по Північній Америці — у Штатах і Канаді. Канадське телебачення зняло про нас справжній фільм, демонстрували його у себе, а також і кліпи. Незважаючи на те, що багато людей там не знають української мови, звісно, але вони сприймають енергетику, меседж, душу.

— Ви часто називаєте Кіровоградщину рідною землею. А в чому саме полягає для вас її особливість, неповторність?

— Сьогодні до вас ми виїхали з Києва вночі. І там було так непривітно, просто моторошно — сумна, незрозуміла погода, ні те, ні се. А приїхали сюди — сонечко сяє, сніжок лежить. А яке чисте повітря! В Києві такого нема, там смог, сморід кругом. А ще потішив, коли під’їжджали до міста, напис — «Танцювальна столиця України». Це ж здорово, задає настрій такий. Для мене вже всім оцим Кіровоградщина особлива, тут своя енергія.

— Є у «Мандрів» своя філософія?

— Так, звичайно. По-перше, ми — вільні. По-друге — ми скрізь. По-третє — ми нестандартні. Ми не хочемо якихось кліше. Хоча деякі люди знають «Мандри» тільки по пісні «Романсеро», деякі — по «Дриці-дриці», треті — «Кличе дорога». Ми нещодавно виступали з симфонічним оркестром на великому благодійному концерті. Всі, хто це бачив і чув, були у захваті і кажуть — чого ви так частіше не робите, чому це не піарите? Бо нам подобається не піар, а сам процес — грати музику. Бо, коли починаєш думати не про те, як воно буде звучати, а про те, як це краще рекламувати, — пісні не буде. Ми хочемо бути різноманітними, на те ми й «Мандри», щоб бути усюди.

Наша філософія — робити те, що нам подобається, і відчувати живу енергію живої музики. І найбільший кайф від цього, коли в Інтернеті зустрічаєш — народна пісня «Не спи, моя рідна земля». Мені приємно, що її вже сприймають як народну. Чи з піснею «Дриці-дриці». Я її колись на якомусь застіллі написав як жарт, а людям сподобалося. Потім я її дописав трошки. А тепер пів-України на весіллях грає і співає цю пісню. І вона вже також стала народною, хоча це стилізація під народну.

— А що ви робили на проекті «Голос країни»?

— Розкрию маленьку таємницю. Мені довго телефонував Костянтин Меладзе, продюсер проекту, та запрошував. Я погодився не зразу, бо часу не вистачало. Я, по суті, не проходив кастингу, по-іншому це було. Розумієте, у телебаченні на таких шоу має бути не просто кілька виступів з піснями кількох людей, що мають голос, такого вистачає. А мають бути своя драматургія, своя інтрига — когось несправедливо виганяли чи не взяли, якісь несподівані випадки, маленькі трагедії. Насправді це планується заздалегідь — це закони телебачення, щоб було цікаво. Моя участь — це також був такий продюсерський хід, як і, наприклад, непопадання з першого разу доньки Ніни Матвієнко.

А далі — попав я чи не попав у фіналісти… Видам ще одну маленьку таємницю — мій гастрольний графік набагато щільніший, ніж у декого з зіркових тренерів цього шоу.

— Ви співаєте тільки українською?

— Насправді років до 22-23-х я пробував писати пісні російською. Коли я в школі навчався, то мав п’ятірки тільки по чотирьох предметах — українська мова та українська література і російська мова і література. В дитинстві у Києві я розмовляв російською мовою, а тут, у Косівці, — українською. У мене не було проблем з обома мовами. Так от, намагався писати російською, як і багато хто тоді. Але прослуховування пісень «Братів Гадюкіних» і «ВВ» надихнуло мене почати робити щось українською. І я зрозумів, що це моє, справжнє. Це був свідомий вибір.

Саме ці два гурти — «Брати» та «ВВ» — і по сьогодні для мене два найвеличніших у всій українській музиці. Якщо чесно, в українській сучасній музиці в мене є люди, яких я люблю, і є люди, до яких я байдужий. Наприклад, я дуже поважаю Олега Скрипку і навіть товаришую з ним. Останні 2-3 роки мене дуже радує Кузьма зі «Скрябіна», тобто дорослий дядько, який робить правильні речі, свідомий того, що він робить. Насправді багато дуже класних артистів в Україні, слава Богу. Є й такі, до яких я абсолютно байдужий. Я не маю ніяких негативних емоцій до людей, які подобаються мені менше, ніж інші. Рівнятись? Важко сказати. В мене є якісь артисти, яких я дуже люблю, які для мене є взірцем в музиці, — це знаменитий французький шансоньє Серж Гінзбург, з російських артистів — це Володимир Висоцький, з сучасних рок-артистів це можуть бути Петро Мамонов або Гарік Сукачов. Серед сучасних українських артистів їх дуже багато — це Скрипка, Саша Кольцова, Лама — дуже цікавий музичний проект. Багато класних гуртів, важко перерахувати.

Потім пішла така хвиля, мода на цигансько-балканську музику, яка мала теж великий вплив на мене, — вже як музика, без мовного чинника. Дуже люблю Адріано Челентано, артист для мене дуже цікавий. Потім відкрив для себе ще ширший пласт музики світу. Але ще раніше, визначаючись з напрямком, у якому буду йти, я обрав більше фольк-напрямок, українською.

Але, окрім цього, я пишу і електронну музику, є в мене проект «Фома — шансон», але це не той бандюганський шансон, а міський романс більше.

В мене немає жодних спонсорів, ніякого продюсера, я сам собі продюсер. Це, до речі, єдиний вихід для людини, яка хоче творити сьогодні українську культуру. Бо продюсеру потрібна не ваша творчість, а заробити на вас. Я знаю цю систему, коли музикант має 10%, а продюсер — 90%, бо у нього є зв’язки на телебаченні, у пресі, він може всунути виконавця у якусь «фабрику». Українську музику важче продавати так, щоб продюсер заробляв великі кошти. Тому ми працюємо самі, і все в нас виходить.

Був в мене такий випадок. На одну ранкову програму на телебаченні запросили мене і ще одного молодого персонажа, не буду називати ім’я, він широко відомий, розкручений, дівчатка плачуть. Ми сиділи у маленький гримерці, чекаючи свого часу. Сиділи поруч, він розкрив свого гаманця, і я випадково побачив його вміст, бо зовсім поруч були. У тому гаманці була одна гривня, і він довго рахував дрібні гроші — щоб потім йому вистачило на маршрутку! А через хвилину його кличуть — «Зустрічайте улюбленця мільйонів, зірку таку-то!» Вибачайте, справжній показник популярності — це те, скільки ти заробляєш.

Повертаючись до теми телебачення, чому нас там мало. Коли «Мандри» починали у 1997-му році, прокрутити кліп на телебаченні коштувало 1 долар. Так! А сьогодні — 200 євро! Чому я маю годувати тих, хто нічого сам не творить, а тільки сидить на кнопці? Я краще запишу нову пісню, куплю нову гітару, більш сучасну відеокамеру.

Шоу-бізнес — це не музика, це просто механізм її поширення. Як педаль у машині. Натискаючи її, можна швидше їхати. Але якщо у машини не буде двигуна, творчості як основи, то можна довго давити на педаль, але машина не рушить, як яскраво вона не розмальована.

Гурт "Мандри"

— Як ви пишете пісні?

— Ідея може виникнути будь-де, зазвичай це перші дві строчки. А потім я дома закриваюся від усіх, іноді на два дні. Вимикаю усі телефони, родина мене не турбує. І я сиджу собі з гітарою і багато-багато разів граю-наспівую ці дві перших строчки, шукаючи продовження. Коли текст є, ще багато працюємо з хлопцями, бо я насправді не такий сильний музикант, я співак та автор пісень.

— Ви і музикант, і картини пишете, і фільми знімаєте. Як на все вистачає часу?

— На дуже багато речей не вистачає. В мене ж ще й родина, двоє синів. Але, коли запрошують, рідко відмовляємо. Навіть на екзотичні насправді речі… Так нещодавно в нас був тур по… частинах Внутрішніх військ МВС. Так цікаво було! Але, на жаль, наші міліціонери дуже вже гостинні, і після деяких концертів довго мав відходити.

От я вам розкажу про свої будні. На оцей конкретний час (опівдні. — Авт.) я не спав вже півтори доби. Вчора у мене був великий концерт у Києві, а після такого концерту довго заснути не можеш від емоцій, тієї енергетики. Ще вночі виїхали з Києва до вас. О восьмій ранку я брав участь у «Ранковій каві» на каналі «Кіровоград». Потім погуляв трохи вашим гарним містом. Зараз спілкуюся з вами. Потім додому у Київ, бо завтра в нас знов виступ. Післязавтра два інтерв’ю, а післяпіслязавтра їду за запрошенням на Західну Україну, також виступити. Тому кожну вільну хвилину я тільки зі своєю родиною.

Геннадій Рибченков, «УЦ».

Цiкавий факт про Фому №1

Він пише пісні на замовлення. Остання така пісня — корпоративний гімн… Московської дирекції Ощадбанку Росії. Російською мовою, звісно. Як так вийшло? У Фоми є багато друзів у Росії, у тому числі серед продюсерів, рекламістів. Ощадбанку було запропоновано кілька десятків варіантів, але вони зупинилися саме на Фомі. І він написав, та ще й на корпоративному святі дав повноцінний концерт, окрім того гімну.

Цiкавий факт про Фому №2

У Києві першим місцем роботи Фоми у 16 років стала… Києво-Печерська лавра. Він там працював двірником, підмітав територію. Потім, також двірником, він працював у Софії Київській. Як сам пояснює — гроші були потрібні, але хотілося працювати не просто так, а там, де красиво, там, де у місця є дух.

Цiкавий факт про Фому №3

Наступного року на Манхеттені у Нью-Йорку пройде фестиваль української культури, продюсером якого виступає Фома. Він буде проходити у одному зі знаних клубів, буде багато музики (ді-джеєм буде Олег Скрипка), фотовиставка робіт про Україну, багато інших заходів.

Цiкавий факт про Фому №4

Він є членом Української асоціації благодійників. Багато віддає благодійній діяльності. Не тільки у вигляді концертів — хоча таких багато, наприклад, для діточок з вадами зору, з вадами рухового апарату. У фонди грошей Фома не дає. А сам по собі часто у конкретному випадку купляє комп’ютер, чи холодильник, чи телевізор, чи меблі для сиріт.

Добавить комментарий