Як живе хор імені Верьовки по уході легендарного керівника
Вперше в Кропивницькому виступив найвідоміший вокальний колектив країни – Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки. Вперше тому, що попередній виступ був ще в Кіровограді. Також вперше в нас хор давав концерт без легендарного нашого земляка, керівника хору протягом 50 років Анатолія Авдієвського. Він пішов від нас півроку тому. Однак, як завжди, сотні шанувальників не були розчаровані блискучим виступом колективу.
Зовсім нещодавно хор очолив багаторічний перший помічник Анатолія Тимофійовича – заслужений діяч культури України, народний артист України, професор Зеновій Корінець. Нашій газеті він дав ексклюзивне інтерв’ю.
– Зеновію Михайловичу, представляючи вас колективу, міністр культури Євген Ніщук сказав: «Дуже важливо підтримати старі традиції з новою енергією, з новою силою, з новими ідеями, але для цього потрібно мати усвідомлення балансу, золотої середини. Коли ти знаєш, скільки зроблено колективом для того, що він зараз має, як він досягав цього, – тоді можна привносити щось своє». Так і є?
— Звичайно, міністр поставив такі умови, бо наш хор є державним, підпорядкованим міністерству. Раніше на мені було також багато обов’язків, включаючи управління майном, а зараз я керую й творчим колективом, поєднуючи посади генерального директора та творчого керівника. Звісно, є свої застереження, обмеження – щоб колектив не робив якихось революційних кроків. Я також прихильник еволюційного руху. Я вважаю, що річка нашого життя тече, щось змінюється, наші батьки колись були іншими, наші діти також будуть іншими, однак людські цінності залишаються ті самі, і є речі, які в нас закладені назавжди, передаються з кров’ю. Цього не зміниш.
Змінюються покоління, змінюються люди, новий глядач бажає чогось нового, свіжого. Такого не буває, щоб все стояло болотом. Тому еволюційний поступ є в усьому, що хоче жити. В нас також. Однак саме еволюційний.
– Як колектив пережив березень цього року? (24 березня помер Анатолій Авдієвський.)
— Звичайно, для нас був шок. Тимофійович завжди був таким… на нього дивишся і ніколи не подумаєш, що з ним може щось статися. Енергії йому ніколи не бракувало, добре виглядав, був у русі постійно. По ньому його вік, 83 роки, не був помітний. Він був до останнього життєрадісний, міг і пожартувати, і чарку випити, і нагримати на когось, а потім разом посміятися. Ми не чекали, він сам не чекав. Хвороба прийшла дуже швидко, і за лічені дні це сталося…
– Як сказалося це на колективі? Чи механізм роботи був так добре налаштований, що й без Авдієвського працює добре?
— Так, порівняння із добре налаштованою машиною можливе. Від першої особи багато залежить, та коли все добре працює, то буде й далі працювати. Звичайно, були плани, які довелося коригувати. Два місяці майже ми концертною діяльністю не займалися. До сорока днів. Ми зробили все, згідно християнських правил, – 9 днів, потім 40. Вже після сорока днів ми почали жити, бо ми все ж державний колектив, маємо виконувати певні зобов’язання, гастролювати, якусь копійку заробляти. Це було не так просто… Щеми в серці залишаються, відчуття, що щось не так, було. Однак час іде.
– У творчому доробку хору більше тисячі творів! Ви репертуар підбираєте для кожного міста, кожного концерту?
— Так. Ми освіжили програму, танцювальну особливо, велику частину хорової. Для Кропивницького ми завжди підбираємо нову програму, бо ми тут даємо концерти раз на рік, іноді двічі. Кожен рік має бути щось нове. У нас такий багатий репертуар – і вокальний, і музичний, і хореографічний, – що нашого життя не вистачить, щоб усе показати!
Сьогодні ми показуємо широку програму, ми назвали її «Великий вінок до 25-річчя незалежності України» (розмова відбувалася до концерту. – Авт.). Присутні усі регіони України, у тому числі національні меншини. Включили в репертуар татарську тематику, з огляду на те, що сталося в політичному житті, – Україна єдина від Карпат до Крима. Наші жартують про різноманіття «від Карпат до Сахаліна». Хто зна, може, колись і там будемо…
Ви побачите у програмі угорців, молдаван, євреїв. Але це не чисто угорські танці та співи, а танці угорців, які живуть в Україні. Так само це творчість молдаван не Молдавії, а тих, що живуть у Бессарабії та на Буковині.
– У колективі, окрім головного диригента Геннадія Єрьоменка, багато вихідців із Кіровоградщини?
— Так! Багато. У танцювальній трупі взагалі важко порахувати. В оркестрі це контрабасист Олег, другий скрипаль Володя з Олександрії, цимбаліст Віталій з Олександрійщини, друга скрипка Олександр. У хорі дівчина з Кіровоградщини. Так що область серйозно представлена.
– Не соромно за них?
— Ні, що ви!
– Бажаємо успіхів колективу!
— Дякую! І обіцяю, що ми будемо часто до вас приїжджати, бо дуже багато пов’язано з областю історичного, біографічного, тут пуповина зарита Анатолія Тимофійовича. Нам дуже подобається цей зал – завжди так тепло нас зустрічають!
Геннадій Рибченков, фото Олега Шрамка, «УЦ».