Не хворійте!

Тетяна Ткаченко написала це в Facebook. Не стану кидати посилання, не кожен там зареєстрований. Процитую, бо це, як на мене дуже важливо.

Це необхідно міняти. Маю сказати, що в нашій сфері, якщо не в державі вцілому, хамство є нормою. І не так часто начальство у нас хоч якось реагує на те, що хворих принижують, зневажають. А відпихувати від себе хворого інколи є ледь не вимогою начальства. А ті, хто цього не робить, нерідко має просто додаткові проблеми.

На мій погляд, має бути створена якась робоча група, яка б заохочувала пацієнтів направляти до неї відгуки; та лікарів і сестер також направляти відгуки та пропозиції з гарантіями безпеки та того, що уважно проаналізують не тільки слова головного лікаря, начмеда та зав. відділенням в крайньому випадку, але й рядових лікаря, сестрички, санітарочки… Не регалії стануть визчальним а кількість раціонального в запропонованому…

Мені здається, тоді буде шанс щось змінити. Ну й розраховую на тісну співпрацю народного депутата Костянтина Яриніча з такою комісією, якщо така з’явиться.

Отже, слова Тетяни. Перепрошую, «многабукаф», але це варто прочитати…

=================================================

Не хворійте! Ніхто! Ніколи!!!

Бо для того, щоб відвідати поліклініку — треба мати неабияке здоров’я.

Я застудилася… по дорозі з відрядження, ще 15 листопада (страшенно був холодний та ще й без світла вагон поїзда «Львів – Маріуполь»)… трохи, як мені здалося, підлікувалася і на роботу… цілий тиждень, не зважаючи на високу температуру, працювала, багато чого треба було зробити, щось «підігнати», перевірити… та вже в цей понеділок мені стало геть поганенько, а вранці у вівторок (25-го) – зовсім зле… Температура була вже не високою, трохи менше 38, але стан… значно погіршився, «всю ломило», боліли м’язи шиї і спини і — нечувана слабкість, що для мене зовсім нехарактерно. Щоб нікого не турбувати – викликаю дільничного терапевта. Приїхала лікар, уважна, приємна жінка (вказала, що з іншої дільниці, що багато викликів). Я повідала їй свою «історію», лікар мене ретельно оглянула, послухала, поміряла тиск, подивилася горло, яке теж виявилося червоним, хоча боліло так, що ще можна було терпіти, у порівнянні з м’язами, призначила ліки, прогрівання, мазі… і сказала прийти до поліклініки у п’ятницю.

Цей день настав, сьогодні о 9-й ранку у віконця беру талончик, піднімаюся, чекаю свою чергу, відвідаю лікаря в 202 кабінеті. Вона мене впізнала, знову ретельно оглянула, послухала, спитала про мій стан, зробила запис у картці про виклик і… повідомила, що я з іншої дільниці і мені, за правилами (а я законослухняна!) треба тепер йти до мого терапевта, але він приймає після 12-ї, а поки, у зв’язку з тим, що спина ще болить, потрібно відвідати невролога. Необхідно піти завести ще одну карточку (бо це інша поліклініка!!! Медична реформа!!! Знову все для людей і чергове покращення!!!). А також, так як в мене часу достатньо можу сходити на фізпроцедури (цьому я зраділа, бо дуже хочу скоріше одужати).

І знову я на 1-му поверсі біля віконця, переоформлюю картку, прошу талончика вже до мого терапевта та до невролога. До терапевта отримую, а для отримання талончика до невролога мене відправляють до іншого віконця, чекаю своєї черги… Починають оформлення картки, дають лист-направлення на профогляд… з листком іду до 104 кабінету, чекаю своєї черги, мені міряють тиск, питають чи буду міряти «внутриглазное давление» кажу «ні, в мене температура», «пишите здесь отказ!»… пишу та ставлю підпис… далі в кабінет 103-а до гінеколога, чекаю своєї черги, заходжу, пояснюю, що перевірятися не буду, бо була і у гінеколога і мамолога влітку та можу показати картку. Дякую Костянтину Володимировичу Яринічу та Андрію Леонідовичу Гардашнікову, що наполягли влітку на обстеженні!!! Картка з усіма обстеженнями, аналізами, оглядами була з собою, що мене дуже врятувало. Лікар-гінеколог, почитала, подивилася УЗД, Мамографію, аналізи, зробила відповідні записи і відпустила мене… я, з полегшенням, знову до віконця, мені кажуть – на флюрограму, кажу – не піду, в мене з червня 4-ри рентгени легень… шукає, знаходить в картці червневий запис, щось фіксує, ще кажу в мене є більш свіжі записи з КООД… але це вже не цікавить… і нарешті я отримую на руки ще одну картку і талончик в 402 кабінет до невролога. Піднімаюсь, черги біля кабінету не має, радію, заходжу. Лікар-невролог!!! Достатньо неввічливо спитала мене чому я прийшла, кажу, що направила терапевт, що лікую застуду і болить спина, вона! лікар-невролог! забирає мій талончик, з дуже вираженим незадоволенням каже щоб я залишила кабінет і до неї «только после выздоровления!!!». Я намагаюсь пояснити, що я до неї чи іншого невролога (можливо є там і виховані або не такі знервовані неврологи!) не просилася і повторюю їй (може не почула з першого разу), що мене направила лікар-терапевт. Вона ж досить агресивно сказала знову, що приймати хвору не буде і це зараз скаже усім терапевтам! Я кажу «добре, зробіть у картці запис, що прийти до Вас після одужання», на що отримала достатньо у грубій формі відповідь, що нічого писати не буде і не збирається, і майже швирнула в мене моєю новою карткою. Це для цього я майже годину отримувала картку щоб відвідати лікаря-невролога!!! От їй, вже виходячи з кабінету, я сказала, що такого хамства я не очікувала і ні чим її не образила, і про її поведінку я змушена буду повідомити Макарук. Шкода, що Оксани Олександрівни не має у Фейсбуці, бо вона стверджує, що лише подяки отримує управління охорони здоров’я міськради від пацієнтів поліклінік (це коли під час проведення в музеї круглого столу про необхідність хоспісної і паліативної допомоги в Кіровограді, я та ще один чоловік розповідали про митарства рідних по поліклініках задля отримання «червоного» рецепту…).

Я розуміла, що можу зробити дзвінок чи декілька і знову, як завжди, був би забезпечений кращий прийом…, але я цього не зробила, поклала під язик «корвалмент» і пішла на 6-й поверх на фізпроцедури.

Мене зареєстрували, вказали на скриньку «на благодійну допомогу відділенню», поклала гроші і відвели на УВЧ. Потім на тубус-кварц, де мене ввічливо спитали чи маю я свій спирт і вату, я перепитала, що якщо благодійних внесків замало то принесу ще й спирт і вату… після паузи мені сказали «не треба», а іншим медсестричкам чи санітарочкам сказали, що «все на тубус-кварц не направляти більше, бо не має чим обробляти». Дивуюсь, поки сиділа на УВЧ чула як медсестричка говорила за ширмочкою біля мене пацієнтці, що «ця процедура у вас п’ята-остання, а вже працює тубус-кварц, то сходіть, хоча б один раз пройдете»… а вже за декілька хвилин я чую, що вже після мене не зможуть проводити цю процедуру… йду сходами вниз, а вверх піднімається бабуся старенька, каже на процедури… а тепер думаю, а якщо їй на тубус-кварц… завтра віднесу і спирт і вату…

Йду на 2-й, вже в 205 кабінет до свого дільничного лікаря. Вже 12-та, лікаря не має… розумію багато викликів… я в черзі друга. В 12.35 починається прийом. Десь о 13-й заходжу… мене оглядає, зауважу дуже уважна і ввічлива лікар-терапевт – вже мій дільничний, я їй кажу про невролога, вона пояснює, що вони бояться заразитися… і каже, що так як температура тримається вже довго треба здати аналізи. Направляє мене на 3-й поверх в лабораторію, з позначкою cito!

Достатньо швидко здаю аналізи, оплачую і чекаю відповідь… все в нормі!!! десь близько 14-ї години знову йду до терапевта (дякую хлопцю, що пустив без черги). Поки я була в лабораторії медсестричка по проханню терапевта перенесла до моєї основної картки всі обстеження і відомості з картки КООД (дякую!). Лікар призначає ліки, ретельно переглядаючи, що я вже приймали з вівторка і вносить деякі корективи і додає антибіотики.

Повертаюсь додому після 15-ї… Їхала в поліклініку вранці температура була 37,6, приїхала додому – 38,4…

Віта Атаманчук! Костянтин Яриніч! Олег Рибальченко! Давайте щось міняти в цій країні!!! На рівні ВР, ОДА, департаменту… необхідна дієва реформа, бо щось не те відбувається з медичною системою… Це я, практично здорова, трохи застуджена, так провела сьогоднішній день…, думаю цей час могла б використати з більшою користю (хоча намагалася працювати у «хвилинки» черг дистанційно, та й коли дома, весь час на зв’язку і он-лайн). А які митарства проходять кожного дня «безмолвні» пацієнти. Вже чула від деяких медпрацівників, «що ви хочете за таку зарплату»? Я хочу поваги і людяності до всіх! І щоб приймали всіх на рівних, а не лише «за протеже»! І мені прикро, але розумію, що знову, при необхідності, буду звертатися лише до «своїх» лікарів, яких щиро поважаю і довіряю, і радію з того, що такі є.