Олександр Чорний: десять тез за Єлисаветград

Опоненти повернення Кіровограду історичної назви Єлисаветград вдаються до емоцій, залишаючи поза увагою цілу низку історичних фактів, використовують відсутність глибоких історичних знань у частини пересічних містян, вважає Олександр Чорний, доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

В інтерв’ю «УЦ» він виклав науково обґрунтовані тези на користь повернення обласному центру саме історичної назви.

— Як показує тривала дискусія, громада Кіровограда небайдужа до проблеми перейменування обласного центру. Не можемо стояти осторонь цього й ми – історики-науковці, які в першу чергу мають подавати професійні коментарі та пояснення, не орієнтовані на політичні обставини або проплачені замовлення. Виступаючи на громадських слуханнях, я намагався аргументувати власну позицію виключно історичними джерелами, оскільки кожен історик є невільником джерела. Мною були оприлюднені десять аргументів за назву Єлисаветград як історичну.

Перше. Незаперечним є факт, що початок нашому місту (його історичній частині) дала Фортеця Святої Єлисавети, збудована на правому березі річки Інгул у 1754 році. Її поява викликає нині гарячу дискусію, в основі якої лежить намагання дати відповідь на питання, на честь кого назване це укріплення та проти кого воно було зведене. Звернімося до джерела. У цьому випадку першоджерелом виступає не указ про будівництво фортеці, як стверджує переважна більшість краєзнавців, а документ під назвою «Жалованная грамота генерал-майору Ивану Хорвату», датована 11 січня 1752 року. У цьому документі зазначено: «…для обороны во всяком случае от нападения неприятельского гусарских и пандурских полков жилищ, позволяется в пристойном месте при оных … сделать в нынешнем году земляную крепость, которую именовать Крепостью Святые Елисаветы». Жодного слова в документі, що фортеця має бути форпостом проти Запоріжжя немає й бути не може, з огляду на прихильність імператриці Єлизавети Петрівни до Січі та гетьмана.

Друге. Найменування новозакладених укріплень у межах ХVІ-ХVІІІ століття в європейській і світовій практиці практично завжди було на честь якогось святого або святої, що мали бути їхнім небесним покровителем. Доволі часто ці святі зображувалися на планах укріплень в окремо оформлених картушах. При цьому варто відзначити й той факт, що паралельно існувала практика найменування укріплень тими назвами, звідки прибули переселенці на нові землі. На Кіровоградщині це Миргородська та Цибулівська фортеці, що дали початок сучасному районному центру Новомиргород та селу Цибулеве у Знам’янському районі.

Третє. Будівництво Фортеці Святої Єлисавети не знищило, не стерло улюблених краєзнавцями козацьких поселень Завадівки та Лелеківки. Як доказ – офіційне існування вище названих топонімів на сучасній карті міста. Ці поселення були включені в орбіту міста, яке постійно зростало у ХІХ-ХХ століттях. Подібні тенденції характерні для всіх великих українських міст. Для прикладу: на території сучасного Києва маємо райони Караваєві дачі, Дарниця, Осокорки, які раніше були окремими поселеннями, а з часом були втягнуті в орбіту міста.

Четверте. З часом Фортеці Святої Єлисавети судилося стати адміністративним центром Єлисаветградської провінції, що була сформована 1764 року у складі Першої Новоросійської губернії (прохання не ототожнювати з Новоросією). Саме 1764 року ми вперше зустрічаємо в документі топонім «Єлисаветградська» в значенні провінція, але без міста Єлисаветград, як її центру. Офіційно центром провінції визначалася Фортеця Святої Єлисавети. Це ж підтверджується подорожніми записками німецького вченого академіка Йогана-Антона Гільденштедта, який з притаманною для німців педантичністю зафіксував усі оригінальні на 1774 рік назви населених пунктів, відвіданих ним у ході подорожі.

П’яте. Назва Єлисаветград вперше фіксується близько 1775 року. На наше переконання, поява цього топоніму значною мірою обумовлена європейською картографічною традицією 50-х – початку 70-х років ХVІІІ століття. Для прикладу: на картах академіка Анвіля 1760 року та Йогана-Готліба Фаціуса 1769 року Фортеця Святої Єлисавети позначена як «Елісабетгород» (Elisabethgorod. – Авт.) за Анвілем («Детальна карта частини Європи, що включає південь Російської імперії, Польщу, Угорщину, а також частину Туреччини» 1760 р., Париж. – Авт.), та «Елісабетбург» (Elisabethbourg. – Авт.) за Фаціусом («Детальна карта частини Російської імперії та Південної Польщі, що включає Україну, Поділля, Волинь, Русь, Малу Польщу, Мазовію та частину Литви з [сусідніми] Малою Татарією, Молдавією, Валахією і Трансільванією», 1769 р., Франкфурт-на-Майні. – Авт.). У цей же час на всіх російських картах укріплення позначається виключно як Фортеця Святої Єлисавети. За умов відсутності указу про найменування нашого міста Єлисаветградом напрошується висновок, що назва, яка закріпилася за містом з 1785 року, сформувалася сама собою на відміну від присвоєних імператорськими указами назв Катеринославу, Миколаєву, Херсону, Одесі, Сімферополю та Севастополю.

Шосте. Єлисаветград, як і Кіровоград, був, є і буде українським містом. Про його саме українську суть у ХІХ – на початку ХХ століття свідчить діяльність єлисаветградської громади у рамках громадівського руху, поява першого професійного українського театру, численна кількість громадських і політичних діячів періоду українського відродження, серед яких Євген Чикаленко, брати Шульгіни, Панас Михалевич, Євген Маланюк, Юрій Дараган, перший голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко.

Сьоме. Єлисаветград відомий у всьому світі через творчу інтелігенцію та науковців, які народилися в Єлисаветграді, працювали в місті або отримали освіту в єлисаветградських навчальних закладах. Можемо назвати всесвітньо відомі імена Єфрема Мухіна, братів Тобілевічів, Марка Кропивницького, Генріха Нейгауза, Івана Похітонова, Арсенія Тарковського, Ігоря Тамма, Еріха Лангемака. Це знакові для нашого міста постаті, за творчістю й винаходами яких знали та знають Єлисаветград і Єлисаветградщину.

Восьме. Наведені приклади вказують на багату, самобутню й глибоку історію нашого міста. Нова, неісторична назва, переведе його у розряд невідомих населених пунктів, що ми вже проходили у 20-30-х роках минулого століття. На мою думку, повернення назви Єлисаветград продемонструє, що таке історична справедливість і що таке цивілізоване ставлення до власної історії. Жодне велике місто, засноване британцями на території США, не було перейменоване на новий лад під час війни за незалежність. Саме в такий спосіб борці за американську незалежність демонстрували своє поважне ставлення до власної історії. Повернення першоназви – це насамперед повернення до нашої історії. Обнулення ж історії міста – маю на увазі нову назву – нагадує «сусловський підхід» до відтворення історії, в основі якого лежала теза про те, що історії до 1917 року не було.

Дев’яте. Не варто порушувати й вітчизняне законодавство, маємо на увазі Закон України «Про географічні назви» 2005 року та пакет декомунізаційних законів, які не передбачають вигадування нових та новітніх назв для населених пунктів у випадку порушення питання про перейменування.

І, десяте, насамкінець: ні європейські, ні тим паче російські карти середини другої половини ХVІІІ століття не фіксують фортеці з назвою Інгулгород на місці або в околицях сучасного Кіровограда, тобто на Інгулі. При цьому варто наголосити, що існує кілька карт, на яких позначені Фортеця Святої Єлисавети та укріплення Інгулгород, але з однією суттєвою різницею – Фортеця Святої Єлисавети – на Інгулі, а укріплення Інгулгород – на Інгульці, що цілком виключає тезу про Інгулгород і похідний від нього топонім Інгульськ як історичну назву нашого міста.

Записав Андрій Трубачев, «УЦ».

Опубликовано Рубрики 38

Олександр Чорний: десять тез за Єлисаветград: 12 комментариев

  1. Хорошая статья.
    Но вот вопрос, а слабо осветить экономическую сторону сего процесса? Во что сие выльется?

    Для справки . Когда переименовали улицу Володарского в Тарковского одному моему знакомому это обошлось в 1500 грн. , а изменение названия города это фактически изменение регистрации предприятия и однозначное внесение изменений в уставные документы юр. лиц и в некоторых случаях физ. лиц. Также придется менять доменные имена. Сайт украины центр станет типа uc.el.ua. А сколько денег потребуется на изменения карт, я имею ввиду международные организации которые за это берут деньги и немалые.

    Страна фактически в дефолте а мы деньги на фигню тратить собираемся. Три года мак не родил и голода не было так и с переименованием.

    Хотя вопрос в пустоту.

  2. Наши правители великолепно овладели методом цирковых фокусников, которые распилили женщину, а потом её собрали и она ушла. Мы в цирке этому не верим, так как не в цирке не видели этого. Как же фокусникам удаётся такое чудо? Ответ – отвлечением внимания. Так и сейчас: отвлекают наше внимание переименованием, а ведущие капиталисты = акционеры в 2014 заработали на дивидендах и % в год около 350 млн. грн. , т. е. по млн. в день. За какие такие труды? Или отвлечение внимания от войны на нашем Востоке – вместо отвода ВСУ с Донбасса – повалим памятник Кирову и все дела

  3. Одинадцяте. Єлисаветград — це русскій мір. А русскій мір — це війна.

  4. Что же тогда англо-саксонский мир?
    …, Югославия, Ирак, Афганистан, Сирия, Ливия, Украина, … управляемый хаос.

  5. Вы что, действительно тупой? Вам показали примеры того, как англо-сакс. мир защищает демократию в этих странах, и каких «успехов» достигли. Везде война.

  6. to inoxodec

    Товарищ, ваш список явно не полный. Уже чётко вырисовался ещё один гаагский фигурант англо-саксонского мира. Вместе с милошивечами, хусейнами, садатами и януковичами, в аккурат после Украина, нужно продолжить — Россия Путина.
    Собственно подробнее здесь: http://obozrevatel.com/blogs/14763-kak-budut-dobivat-rossiyu.htm

  7. Поговори о Хусейне.
    По оценке британского медицинского журнала The Lancet, к осени 2004 года жертвами войны стали 98 тыс. иракцев, а к лету 2006 года — 655 тысяч. Обе цифры включают непрямые потери

    По данным американо-британской неправительственной правозащитной организации «Iraq Body Count», c начала оккупации Ирака до декабря 2007 года, в стране погибли около 80 тыс. мирных жителей, более 160 тыс. получили ранения и увечья.

    Согласно официальным данным Пентагона, с весны 2003 по сентябрь 2007 года в боях с силами международной коалиции в Ираке погибли 19 429 бойцов

    Согласно данным министерств обороны США и Великобритании, а также независимого интернет-сайта iCasualties.org, боевые и небоевые потери коалиции составили 4804 военнослужащих погибшими.

    И что там стало лучше чем было при Хусейне? Там воцарился мир, покой и благоденствие? Какое там.

    Вы помните что было основанием начала войны?
    Стеклянная пробирочка с белым порошком якобы хим. оружие которое днем с собаками отыскать не удалось.

    Як невдобно вийшло.

    Так поком Гаага плачет?

    Все чаще встречаются высказывания еврочиповников «да, с Ливией и Сирией мы дали маху»

    По остальным также можно продолжить но есть ли в этом смысл?

Добавить комментарий