З п’ятниці по неділю я, Олена Белінська, була в Києві, і один день (хоч і не весь, на жаль) присвятила волонтерству в Канцелярській сотні. Про цей проект з відновлення документів дізналася з мережі Фейсбук, там же одержала інформацію про те, де й коли збираються волонтери, щоб відновлювати порвані папери, що ілюструють діяльність і фінансові взаємини Курченка та Януковичів.
Як потрапити до Канцелярської сотні?
Пошуки приміщення за адресою вул. Борисоглібська,7 для мене, як для не киянки, затягнулися б надовго, якби не пильні місцеві жителі, які побачили розгублену провінціалку й запропонували допомогу. Докладно пояснивши, куди йти, вони поцікавились, що саме я на Борисоглібській шукаю — ЗАГС чи військкомат? Натхненна від того враження, яке справляю на оточуючих, я радісно покрокувала у вказаному напрямку.
Приміщення, яке я шукала, було досить великим, з кількома входами. І доки я думала, як потрапити всередину (а пропускна система включала й домофон, і живу охорону — як кажуть, хлопців із Правого сектору), мене помітили, запитали, що треба, й провели до підвального приміщення, де й трудиться Канцелярська сотня. Злісний Правий сектор, до речі, справив на мене враження досить ввічливих спортивних хлопців, які десь в тому ж приміщенні тренуються, причому так, що стіни ходором ходять.
У підвальчику з пристойним освітленням — кілька столів і стільців, у ящиках — кольоровий папір та клейові олівці, у шафі — чай, кава, печиво, одноразовий посуд. Як з’ясувалося, у заначці були також торт та шампанське, оскільки одна з волонтерок того дня вирішила святкувати в колі малознайомих між собою людей свій день народження. Співати Happy birthday було досить весело аж до того моменту, коли стало зрозуміло, що майже ніхто з присутніх не знає, як звати іменинницю.
Але ж ми прийшли працювати! Нас було далеко не сто чоловік, кажуть, що плин людей у цій сотні — шалений, адже робота дуже одноманітна й нудна. За час існування Канцелярської сотні тут побували тисячі людей, кажуть, на вихідних немає де прийняти наплив людей, а в будні — нема кому працювати.
Частина документів була просто порвана руками — їх уже давно відновили. Значно складніше працювати з тими паперами, які пропустили через спеціальну машину для знищення документів. У результаті частина чеків, актів тощо перетворилася на смужки шириною в кілька міліметрів, причому чимало смужок були порубані на клаптики 2-3 сантиметри. І таких клаптиків є не один мішок!
Звичайно, скласти такі пазлики без підтримки новітніх технологій було б дуже важко, але з’ясувалося, що є спеціальна комп’ютерна програма, що відновлює документи за фрагментами, проте для того, щоб відновлення було можливим, треба кожен клаптик наклеїти на яскравий папір — помаранчевий, рожевий або жовтий, у крайньому випадку — блакитний. Всі клаптики треба сортувати. Хтось клеїть довгі смужки, хтось — клаптики, схожі на прямокутники, хтось — так званий неформат. Наклеїти треба кожну порошинку, на якій є хоча б крапка чи риска. Окремо в файли відкладаються клаптики, на яких є позначки з двох боків — вони будуть клеїтися на прозору плівку. Папірці без позначок відкладаються.
Все, що підлягає скануванню, наклеюється в суворому порядку, наприклад, смужки, приблизно однакові за розміром, мають бути розташовані паралельно, не доторкатися навіть краєчками, і ніяких наліпок збоку перпендикулярно загальному напрямку. Це значно полегшує роботу тим, хто сидить у куточку підвалу за комп’ютерами і сканує ці матеріали.
Періодично «пазлики складаються» прямо при наклеюванні. Але це буває дуже рідко.
Під час роботи протипоказано сміятися, активно дихати, а особливо — чхати, від цього папірці розлітаються по столі й підлозі. А як тут не засмієшся, якщо серед чеків з купою нулів знаходиш лотерейні квитки й під коментарі інших волонтерів складаєш їх у окремий файлик? І раз по раз доводиться визбирувати клаптики з різних закутків.
Словом, хто готовий до кар’єри Попелюшки — вам у Канцелярську сотню! Роботи тут, за найкращими підрахунками, — до травня.
Чому варто тут побувати?
Не лише для роботи над загальним проектом. Ви побачите тут купу особливих людей — тих, які мають свою позицію, які хочуть змінити країну на краще. На момент, коли в Канцелярській сотні працювала я, там були юристи, дизайнери, спеціалісти-хіміки та інші цікаві люди. Зі мною за столом працювала волонтерка Ірина, яка 18 лютого була на Майдані — у якості медика. Вона розказувала про те, як допомагала пораненим та оплакувала тих, кому не могла допомогти, про тих, хто втікав, забувши про клятву Гіппократа. Про простих киян, які несли медикаменти на Майдан, — і лікарів, які прилаштувалися біля складів медичних припасів і машинами ці медикаменти вивозили. Про те, що зараз дуже багато іноземців бажають матеріально підтримати сім’ї загиблих, і вона обходить ці родини, збирає інформацію про тих, кого не змогла врятувати, бере координати, щоб наші далекі друзі могли переказати кошти…
Волонтерка Оксана розказує, як її чоловік ходив записуватися добровольцем у військкомат і там зустрівся зі священиком Московського патріархату, який готовий у випадку бойових дій проміняти рясу на автомат.
Багато хто ділиться інформацією про київські бомбосховища — де, як дістатися, що там є, а що варто взяти з собою.
Раптом у приміщення й у розмову вривається якийсь бізнесмен, який питає, чого нам бракує — клею, їжі, чаю? Він привіз поволонтерити своїх дружину й доньку — хай спробують себе у новому, негламурному амплуа «рабинь».
Години, проведені у Канцелярській сотні, відкрили мені очі на величезний невикористаний у нашій країні ресурс — волонтерство. Тих, хто хоче щось у цій країні змінити й готовий для цього попрацювати безплатно чи надати якісь знання, — дуже багато. І той, хто зможе використати цей ресурс, — збудує разом з нами нову державу.
Олена Белінська, «Новомиргородські вісті».
