Ми познайомилися в одній з кіровоградських кав’ярень. Випадково сіли поруч за одним столиком, розговорилися. Сказав, що приїхав з Криму, але несподівано для мене заговорив українською. Виявилося, що це його принципова позиція після всього, що прийшлось пережити.
Випадковий знайомий виявився не просто переселенцем із Криму. Про нього є сторінка у Вікіпедії, адже він є державним діячем, вченим. Денис Пудрик не одразу погодився дати інтерв’ю для газети. «Просто поговорити – так, але не для газети», – сказав він. Але вдалося його переконати – дуже цікавими є факти його життя.
– Денисе Валерійовичу, коли ви приїхали у Кіровоград?
— В травні минулого року. Сам я родом з Донецька, а працював у Криму – очолював митницю. До цього я працював начальником різних митниць – бердянської, чернігівської, львівської, луганської. Моя дружина – корінна кримчанка, і доля мене привела на півострів. Там ми жили протягом трьох років. Коли у Криму відбулися відомі події, нам пропонували там залишитися із збереженням усіх моїх звань, регалій та посади. Але ми прийняли рішення виїхати.
До речі, такий важливий факт: кримська митниця останнью підняла російський прапор. Ми трималися до останнього. До квітня перераховували гроші до бюджету України. А триколор був піднятий вже після того, як я поїхав.
– Ви довго вагалися: їхати чи ні?
— Рішення було прийнято одномоментно. Маленька валіза з речами, троє дітей і вагітна дружина. Чому Кіровоград? Бо мені запропонували тут роботу. Я працював заступником начальника кіровоградської митниці міндоходів, а зараз – в організації, що займається логістикою. Називається «М-термінал», де я заступник директора з розвитку бізнеса.
Так доля пов’язала з Кіровоградом. Спочатку ми мали наміри повернутися у Донецьк, але там події виявилися ще гіршими. Тепер ми тут, поки що знімаємо квартиру. По факту ми втратили дім, але не батьківщину, вона у моєму серці. Найголовніше те, що ми залишилися в Україні.
– Розкажіть про вашу родину.
— Моя дружина Наталя – заслужена артистка Криму. Вона дуже гарно й професійно співає. У нас четверо дітей: два сини і дві доньки. Наймолодша Тетянка народилася вже у Кіровограді, тут ми її і охрестили, так що вона корінна кіровоградка.
Наталя отримала професію нотаріуса та навіть влаштувалася працювати за спеціальністю. Працювала у міністерстві юстиції у Севастополі. Вела на телебаченні власну програму. Пожертвувала співом заради сім’ї. Зараз у вільний час займається вокалом із дітьми – переселенцями з Криму й Донбасу.
– Як швидко ви адаптувалися у нашому місті, знайшли друзів?
— Ви знаєте, доволі швидко. Наче весь час тут жили. По-перше, в кіровоградській митниці дуже гарний колектив. Я працював в багатьох митницях, можу порівнювати. Місцеві митники мені дуже сподобалися. Зрозуміло, вони не розбалувані, тут немає кордону, відповідно, немає спокуси. Тому про корупцію в кіровоградській митниці можна взагалі не говорити. Такого явища немає. Тут люди працюють на батьківщину, і це реально.
– Хто вам допомагав, коли ви приїхали? Ви ж нікого не знали.
— Колектив митниці дуже допоміг. Друзі, які одразу з’явилися. В основному це корінні кіровоградці. Хоча ми підтримуємо дружні стосунки з людьми, що приїхали з Криму та з Донбасу. Багато кому ми допомогли виїхати звідти, розселити. Моя мама каже, що кожен громадянин України повинен допомогти хоча б одному біженцю. І ми це робимо. Нас об’єднує схожа доля. Нам є про що поговорити. І ми не жаліємося, ми будуємо плани на майбутнє, яке пов’язуємо з Кіровоградщиною.
– І які у вас плани?
— Ми хочемо тут жити. Нам дуже подобається місто – невеличке, але затишне та гарне. Тут є все необхідне для життя, роботи, навчання та розвитку дітей. Та навіть для появи дітей на світ тут є гарні умови: дружина народжувала доньку в обласній лікарні, і ми залишилися дуже задоволені персоналом, їхньою професійністю.
Будемо працювати. Мені запропонували балотуватися до обласної ради. Спробую, маю намір брати активну участь у політичному та економічному житті міста й області. І навіть більше в економічному. Я ніколи не був членом жодної політичної партії. Зате є кандидатом економічних наук. Тема моєї кандидатської дисертації лягла в основу інвестиційного проекту, який був реалізований на донецькому металургійному заводі. Зараз я працюю над докторською, і, можливо, вона буде базуватися на кіровоградських реаліях, на потребах регіону.
Кіровоградська земля дуже щедра. Тут є багато можливостей для розвитку бізнеса. І якщо їх грамотно реалізувати, добробут жителів помітно підвищиться. Це обґрунтовано науковцями, і я це точно знаю.
Спілкувалася Євгенія Борисова, «УЦ».