Окончание. Начало в «УЦ» № 1–2 за 1 января 2015 года.
Вернемся к «Историческому календарю на 2015 год», который представил кировоградцам Владимир Босько. В прошлом номере мы писали о памятных датах и юбилярах января-июня 2015 года, сегодня – о юбилеях, которые будем отмечать во втором полугодии.
Год Винниченко
5 июля исполняется 160 лет Владимиру Ястребову (1855–1899) – человеку, который родился в Самарской губернии, но полюбил наш край и посвятил жизнь изучению его истории.
А 28 июля – 135 лет со дня рождения (г. Елисаветград) Владимира Винниченко (1880–1951), писателя, драматурга, философа и художника, главы правительства УНР. Владимир Босько пишет, что именно рассказ Винниченко «Пиня» вдохновил Хрущева на разоблачение культа личности Сталина на ХХ съезде КПСС в 1956 году: «Вот так и на XX съезде, – объяснял генсек позже. – Уж поскольку меня избрали Первым, я должен был, как тот сапожник Пиня, сказать правду о прошлом, чего бы это мне ни стоило и как бы я ни рисковал». Как ни обидно, мы, кировоградцы, знаем о Винниченко очень мало. Юбилей – прекрасный повод исправить это упущение, тем более что в обновленной экспозиции краеведческого музея есть отдельный зал Винниченко, где можно увидеть его кабинет, привезенный из Франции, и оригиналы его картин.
18 августа – 125 лет со дня рождения (г. Елисаветград) Мориса Подолова (1890–1986), выдающегося спортивного реформатора. В 1946 году он основал Баскетбольную Ассоциацию Америки, в 1949-м объединил ее с Национальной Баскетбольной Лигой, в результате чего возникла НБА, президентом которой наш земляк был 17 лет. В его честь НБА ежегодно проводит соревнования МVР, на которых разыгрывается Кубок Подолова.
26 августа исполнилось бы девяносто лет бобринчанину Петру Тодоровскому (1925–2013) – писателю, режиссеру, композитору. Всем известны его фильмы «Весна на Заречной улице», «Два Федора», «Городской романс», «Любимая женщина механика Гаврилова», «Военно-полевой роман», «По главной улице с оркестром», «Интердевочка» и др. Несколько лет назад бобринчане Алексей Цоколов и Виктор Чмиленко ездили в Москву к своему прославленному земляку и записали интервью с ним, которое передали для публикации в «УЦ».
15 октября – 155 лет со дня рождения Софии Витальевны Тобилевич (1860–1953), второй жены Ивана Карпенко-Карого, актрисы, автора книг «Життя ІванаТобілевича», «Корифеї українського театру», «Мої стежки і зустрічі».
2 декабря – 175 лет со дня рождения еще одного корифея украинского театра, директора труппы Кропивницкого – Михаила Петровича Старицкого (1840–1904). Оказывается, будущий писатель был сиротой и воспитывался в семье Виталия Лысенко – отца композитора Николая Лысенко.
А 13 декабря исполняется 110 лет со дня рождения Андрея Тобилевича (1905–1979), внучатого племянника Карпенко-Карого и основателя музея-заповедника «Хутор “Надія”».
О, сколько нам открытий чудных!
И еще один земляк, которого «вернул» нам Владимир Босько, – гениальный изобретатель Николай Бенардос (1842–1905), придумавший не только электросварку, но и закаточный ключ (спасибо Бенардосу от всех хозяек!). А в качестве бонуса к биографии изобретателя – история появления электрического освещения в Елисаветграде.
«Народився він у с. Бенардосівка Єлисаветградського повіту (нині – це с. Мостове Братського району Миколаївської області), – пишет Владимир Босько. – Його дитинство пройшло у маєтку батька в Новоукраїнці.
(…) Винахідницька діяльність нашого земляка вражає неймовірною різнобічністю: від гігантських проектів (пароплав, який долає мілини; літальна машина, міст через Неву, гідроелектростанція) до побутових приладів (консервна коробка, ключ для консервування, машинка для приготування морозива, гвинтовий корок, замки для сейфів, сталеве перо і т. п.). Ним володіла маніакальна пристрасть до винахідництва: час і кошти на те, щоб отримувати патенти, публікувати статті про свої винаходи, Бенардос витрачав на нові… винаходи.
З 1869 по 1879 рік Микола Бенардос жив і працював у містечку Лух Костромської губернії, у родовому маєтку своєї матері. Тут він побудував садибу “Привільне” з добре обладнаними майстернями й кузнею, сконструював низку оригінальних сільськогосподарських знарядь. Дослідники життя та діяльності Бенардоса відзначають, що практично всі свої кошти він пускав або на технічне забезпечення своїх досліджень, або на благоустрій життя селян. Зокрема організував для них безкоштовну аптеку, влаштував у садибі особисто винайдену механічну пральню, предтечу пральної машини; побудував бібліотеку та школу.
Доволі заплутаною виглядає історія появи в Єлисаветграді електричного освітлення, до якого Бенардос має безпосередній стосунок. Якщо вірити кіровоградському краєзнавцю Юрію Матівосу, який оприлюднив інформацію про це з посиланням на газету “Елисаветградский вестник” (березень-квітень 1880 року), то почалося все з того, що 14 березня 1880 року до міста прибув представник фірми “Яблочков-изобретатель и К” з пропозицією випробувати в Єлисаветграді технічну новинку – так звану свічку Яблочкова (електричну дугову лампу, запатентовану російським ученим у 1876 році).
Хтозна, чи скористалось би наше місто унікальною нагодою одним з перших у Російській імперії отримати електричне освітлення, якби не зацікавленість ідеєю та ентузіазм місцевого землевласника Бенардоса (ініціали не вказані): “Він виявив неабияку активність у пропаганді нового виду освітлення, причому витрати для виконання робіт узяв на себе”. Випробування вирішили провести на приміщенні цирку, який був розташований на Петрівській вулиці (нині Шевченка). Уже 2 квітня 1880 року відбулася перша циркова вистава при електричному освітленні. Успіх був приголомшливий. Корреспондент “Елисаветградского вестника” із захопленням писав: “Освітлення вдалося повністю, незважаючи на те, що обладнувалося нашвидку. Сама вистава була нікудишня, збір забезпечило електроосвітлення. Воно було таке величне і так не підходило до вистави, як біла, зшита за останньою модою красива сукня брудній базарній бабі. Величезний натовп на Петрівській вулиці напроти цирку спостерігав за блиском і ефектом електричного світла. Два ліхтарі, один на даху цирку, а другий біля входу, так добре освітлювали Петрівську вулицю на відстані більше кварталу, що за 50 кроків від них можна було читати”. “11 і 12 квітня було здійснено освітлення міського бульвару: запалено два ліхтарі на павільйонах. Освітлення вдалося і було дуже ефектним”, – зазначають журналісти. 13 квітня газета з гордістю повідомляла: “10-го увечері зал клубу Громадських зібрань був яскраво освітлений, і спектакль аматорського гуртка (Кропивницького і Тобілевича) пройшов з великим успіхом”.
Насмілюсь припустити, що місцевий землевласник і благодійник, завдяки якому Єлисаветград отримав електричне освітлення, – це або сам Микола Миколайович, або його батько Микола Пантелеймонович Бенардос (що більш імовірно). Сам винахідник у цей час (з лютого 1880 року) працював на заводі електротехнічного відділу при товаристві “Яблочков-изобретатель и К” у Санкт-Петербурзі. З Павлом Яблочковим Микола Бенардос познайомився ще в 1876 році під час першої поїздки за кордон. Творчі зв’язки двох геніальних винахідників переросли у велику дружбу.
“Бенардос, – відзначають його біографи, – брав безпосередню участь у поширенні в Росії електричного способу освітлення. За час роботи на заводі він винайшов спеціальний свічник для “свічки Яблочкова” з автоматичним перемиканням струму, машину для ізолювання кабелю, пристрій для обплетення проводів” і т. д. Навесні 1881 року Микола Бенардос як співробітник фірми Яблочкова прибув на Міжнародну електротехнічну виставку в Париж. Тут в експериментальній лабораторії при журналі “Електрисите” він працював над удосконаленням акумуляторів для електричного освітлення, внаслідок чого й зробив свій головний винахід світового значення – дугове електрозварювання металів. “Електрогефест” – так Бенардос назвав свій винахід – отримав золоту медаль і став головним експонатом та сенсацією Паризької виставки. Уже до середини 1890-х років новий технологічний процес був впроваджений більш ніж на 100 заводах Європи та США. Через відсутність коштів свій геніальний винахід Микола Миколайович запатентував лише 17 травня 1887 року на залишки грошей, виручених після продажу садиби “Привільне” та сплати боргів. Цих коштів вистачило лише для патентування “Гефесту” в Росії. А у 1889 році патентним правом на винахід Бенардоса в галузі електрозварювання заволоділа група ділків-аферистів. Отож замість того, щоб стати одним з найбагатших людей світу, Микола Миколайович став одним з найбідніших. Геніальний винахідник був зовсім позбавлений підприємницького хисту.
Останні роки життя Бенардоса були особливо трагічними. Не минули безслідно для здоров’я тривалі досліди з губчастим свинцем, що використовувався при виготовленні акумуляторів. Микола Миколайович знав, що отруєння свинцем – це смертельний вирок. У 1899 року за наполяганням лікарів Бенардос переїхав у м. Фастів поблизу Києва, де збожеволів і помер у місцевій богадільні 8 вересня 1905 року.
Йому судилася посмертна слава. В 1981 році за рішенням ЮНЕСКО світ відзначив 100-річчя винаходу Бенардосом дугового електрозварювання. Були випущені ювілейна медаль і поштова марка. За участі фахівців Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона в селищі Лух у Росії та м. Переяславі-Хмельницькому були створені музеї, присвячені життю та винахідницькій діяльності М. М. Бенардоса, споруджені пам’ятники».
Не забыть поздравить
14 июля 60 лет исполняется Владимиру Савченко – каратисту и художнику, который, работая ортопедом госпиталя Южной группы войск СССР, познакомился с учителем карате Тошихиро и увлекся культурой и искусством Японии. В 1993-м выступил инициатором создания Федерации традиционного карате-до Украины и стал ее президентом. Главный тренер национальной сборной Украины по традиционному карате, инструктор Международной федерации карате (ІТКF).
5 августа – 80 лет Виктору Алексеевичу Погрибному, поэту и журналисту, бессменному руководителю литературного объединения «Степ», инициатору создания музейного заповедника «Родина Карпенко-Карого» в Арсеньевке.
23 августа 65-летие отпразднует писатель, лауреат Шевченковской премии, который, живя в Кривом Роге, пишет о нашей области и наших выдающихся земляках, – Григорий Гусейнов (родился в г. Помошная). С 1994 г. – главный редактор журнала «Курьер Кривбасса», который под его руководством стал одним из лучших литературных изданий Украины. На проценты с банковского вклада Шевченковской премии основал собственную премию «Глодоський скарб».
26 августа – 70 лет Антонине Николаевне Червинской, певице. С 1969-го по 1983 год – хормейстер и солистка ансамбля «Ятрань», с 1984-го – солистка Академического театра песни и танца «Зоряне», художественный руководитель коллектива.
31 августа 70 лет исполнится летчику-космонавту Леониду Ивановичу Попову (родился в Александрии), который трижды летал в космос. Первый космический полет продолжительностью 185 суток совершил 9 апреля 1980 года командиром корабля «Союз-35». Дважды Герой Советского Союза.
1 сентября – 80 лет со дня рождения кировоградского хирурга, заведующего операционным отделением областной больницы, просто очень хорошего человека Николая Ивановича Эсаулова.
18 ноября – 70 лет со дня рождения художника-керамиста Николая Ивановича Фирсова, основателя династии кировоградских керамистов. Керамикой занимаются и его жена Неля Федоровна, и сыновья-близнецы Александр и Сергей Фирсовы.
1 декабря 90 лет исполнится человеку-легенде, хореографу Анатолию Николаевичу Кривохиже (род. в с. Копанки Маловисковского района), который с 1957-го до 1986 года руководил ансамблем танца «Ятрань», возглавлял театр музыки, песни и танца «Зоряне». Автор книг «Гармонія танцю» (2006), «Роздуми про мистецтво танцю» (2012), «Легенди хутора Надії. Довідник з історії українського хореографічного мистецтва» (2014).
13 декабря – 65 лет кировоградскому коллекционеру Юрию Владимировичу Тютюшкину. Открытки и фотографии из его коллекции вошли в книги: «Маленький Париж: Елисаветград в старой открытке», «Кіровоградщина: історія, традиції, сучасність», «На память о родном крае», «Спасо-Преображенский собор», «Велика війна 1941–1945. Кіровоградський вимір» и др. Не раз их использовали и мы на страницах газеты. Вообще многие публикации по истории города проиллюстрированы именно его материалом. Хотя авторы статей часто даже не знают об этом – просто находят картинки в Интернете. Как и автор «Исторического календаря» Владимир Босько, Юрий Тютюшкин щедро делится всем, что имеет, с кировоградцами, за что ему огромное спасибо!
19 декабря 65 лет исполнится директору Кировоградской областной научной библиотеки им. Чижевского Елене Николаевне Гаращенко. В этой библиотеке Елена Николаевна проработала всю жизнь – с 1974 года. И именно ее мы должны благодарить за то, что сегодня библиотека Чижевского – это не просто книгохранилище, а современный научный и культурный центр.
Конечно, в книге Владимира Босько гораздо больше имен и более подробная информация о каждом юбиляре. Читать ее очень интересно, жаль, купить нельзя – по традиции «Календарь» издается мизерным тиражом за средства облгосадминистрации и распространяется исключительно по библиотекам и учебным учреждениям. Поэтому мы постарались не просто рассказать об издании, а процитировать как можно больше.
Подготовила Ольга Степанова, «УЦ».
