Пам’яті Ігоря Хмельницького. Євгенія Ткаченко дуже старалася. І мені здається, в неї вийшло це зробити нервово, щиро та зворушливо. Вічна пам’ять Вам, Ігоре Костянтиновичу! І дуже Вам дякую!
Пам’яті Ігоря Хмельницького: 4 комментария
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.
Андрію, дякую тобі!!!
Ігор був моїм товаришем………….
А вчора померла від раку найблища подруга матері Таміла Степанівна. Остання. Сусідка по площадці.
Помирала дуже важко. Вдома.
🙁
Блін, треба, щоб це знав, бачив, чув кожен мешканець нашої області.
Вони помирають в муках, але непомітно для всіх нас. І нам класно, бо ми того не бачимо, не чуємо.
Скажу, що хоспіс не існує в нашій області через байдужість та страх.
Байдужість всіх: пересічних громадян, чиновників від медицини. Навіть більше скажу, що серед онкологів нерідко потуги обурюватися відсутністю хоспісів викликають нерозуміння часто в кращому випадку, а інколи — усмішки, якщо не сміх… 🙁
По-барабану переважній більшості. І страх зіпсувати стосунки: як у певних лікарів, так і у хворих та їхніх родичів. Що межує з байдужістю. Бо, якби всі ми розуміли важливість цього — плювати нам би було на ті стосунки… Але важливіше нікого не потревожити. А в муках же вмирає хтось інший… А нас це (поки що!!!) особисто не стосується. І так не хочеться думати про те, що це може колись бути важливим І ДЛЯ НАС ОСОБИСТО!
А К. Яриніча, Л. Шубіної, Т. та Є. Ткаченко, А. Ярославської, В. Лінцової, Івана Галушка, волонтерів з медичного коледжу та лікарів з відділень Кіровоградської ЦМЛ якось малувато, щоб пробити бронь байдужості влади, медиків та громади…
Просто слів нема, як це прикро констатувати…