8 .03 Год спустя

8 .03 Год спустя

Год назад я уже публиковал пост о 8 марта. Тогда, я, с удивлением наблюдая за людьми в их праздничных хлопотах и за курьёзным ростом цен на цветочном рынке. Впрочем, тогда собственно и 14 февраля меня не особо вдохновляло.

Но 8 марта 2012 года произошло событие, которое кардинально поменяло мою жизнь, наполнив её новыми красками и новым вкусом. Вскоре моя жизнь изменилась во всех смыслах.

8 марта 2012 года мои друзья Анна Колева и Михаил Лобов пригласили меня на концерт, который они организовывали. Я долго упирался, ведь, этот весенний день был снежным и холодным как зимой, тем более, что на предстоящие выходные уже были намечены планы. Я тогда даже представить не мог, что этот день станет для меня таким важным. Но я таки пошёл на мероприятие. И с большим удовольствием слушал пение кировоградских исполнителей, как обычно сделал несколько кадров.

Моё внимание привлекла одна певица. Очень красивая девушка, которая держалась гордо и выглядела неприступной. Вспомнив слова Булгакова о том, что трусость самый страшный из людских пороков, я подошёл к ней и заговорил первый, после концерта я попросил у неё номер телефона и на удивление услышал позитивный ответ. Тогда мне не верилось, что смогу позвонить и даже пригласить на свидание эту красивую и в тоже время серьёзную девушку с завораживающим голосом.

Я позвонил ей вечером. 12 марта у нас было первое свидание. С тех пор я стараюсь не пропускать её выступлений. С тех пор у меня кардинально поменялись многие убеждения, мировоззрение и отношение к происходящему. Кардинально изменилась моя жизнь. Теперь, я понимаю зачем нам нужны и Международный женский день, и День Святого Валентина. Я знаю и понимаю что такое ЛЮБОВЬ! Я люблю мою Анюточку! С тех пор она стала для меня смыслом всего происходящего, она моя лучшая половинка, она вдохновляет меня творить ради добра.

Транспортная трагедия «Кременчуг-Светловодск»…

Як повідомили в прес-службі МВС України, на залізничному переїзді в Кіровоградській області локомотив протаранив мікроавтобус, водій якого проігнорував сигнал семафору. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинуло двоє осіб, ще четверо госпіталізовані в місцеву лікарню, поки про їх стан нічого невідомо.

Представник правоохоронних органів повідомив, що, за попередньою версією, водій мікроавтобуса з нез’ясованих причин проігнорував заборонний сигнал семафора, виїхав на переїзд, до якого в цей момент наближався потяг.

З’ясовано, що мікроавтобус з пасажирами слідував з Полтавської області ( з Кременчука авт.) в місто Світловодськ Кіровоградської області.

В даний час за фактом події правоохоронні органи почали досудове розслідування, після закінчення якого винесуть рішення про порушення кримінальної справи.

За матеріалами: РИА Новости.

Конкурс по-кировоградски

Помнится мне,  как в августе месяце проводился конкурс эмблем для команды «Елисавет-баскет». Конечно же, я заинтересовалась и решила поучаствовать. Отправила 5 вариантов, все они появились на сайтах, участвовали в голосовании и т.д. (№34-38 на сайте УЦ в списке). Шло время, а о результатах конкурса никто не объявлял. Ну, обидно, досадно, но ладно. Не подошли, так не подошли, тем более, условия и требования изначально были туманные — каждый рисовал, что хотел. И вот, совсем недавно, натыкаюсь я в интернете на свои логотипы —

http://kirovogradbasket.com.ua/uploads/posts/Jz0aZpF1Zrlyi4pKD5CWZ2Ayo.jpg

http://kirovograd24.com/shortly/2013/03/06/klub-elisavet-basket-pochinae-promo-proekt-sprjamovanii-na-populjarizatsiju-basketbolu.htm

Также, логотип присутствует на распечатанном баннере, который висит в зале — вон там сверху он виднеется http://kirovogradbasket.com.ua/news/zvezdnyj-internatsional-elisavet-basketa.html

Теперь вопрос. Так выбрали, или не выбрали, и что это вообще значит? Что за неуважение к труду художников? Я, кажется, потихоньку начинаю догадываться о причинах низкой активности и креативности кировоградцев в такого рода конкурсах — а действительно, даже спасибо не сказали (хотя бы просто поучаствовавшим людям). Обидно! Ну кто так делает?

Доступно о бейсболе

Уже долгие годы бейсбол на Кировоградщине является спортом номер один и спортивной визитной карточкой нашей области. Но не многие полностью разбираются во тонкостях и правилах этой интересной игры. Для того, чтобы вы могли восполнить этот пробел, предлагаю периодически посещать этот блог http://www.sports.ru/tribuna/blogs/fromamericawithlove/ и тогда бейсбол станет вам понятней и доступней.

Знамянка, Александрия — давайте сравним!

С 1-02-2013 стоимость проезда Светловодск-Кременчуг возросла с 8 гривень до 9.50 ! Протяженность маршрута примерно 28 км.

Хотелось бы сравнить со стоимостью проезда, например по маршруту Знамянка-Кировоград, Александрия-Знамянка, Кировогралд-Долинская и т.д. с указанием километража.

Особенности маршрута Светловодск-Кременчуг:

1).Межобластной. Поэтому, городские власти Светловодска на цену проезда повлиять не могут. Цены В Минавтотрансе согласовывают Светловодское и Кременчугское АТП. И это плохо. Как периодически эти автопредприятия обосновывают повышение цен на маршруте никто не знает. Боюсь, что привирают.

2). Маршрут Светловодск-Кременчуг довольно оживленный. Интервал 20-30 минут. Это «дорога жизни» для многих жителей полудепрессивного Светловодска, работающих в Кременчуге.

3).Дороги в Светловодске и окрестностях конечно же отвратительные.

Как следствие:

— Светловодское АТП хочет повысить цены на проезд в самом  Светловодске. По его расчетам она составляет 2.97 Грн. Сейчас стоимость проезда 2.25Грн.

— Ходят разговоры, что Кременчугский вагонный завод решил отменить доставку своих рабочих, жителей Светловодска, мотивируя тем же повышением цен на проезд.

Вообщем, давайте сравним цены на проезд в Светловодске, Знамянке, Александрии, Кировограде.

«І виріс я на чужині…»

Сьогодні річниця з дня народженя Т.Шевченко, чомусь захотілось розмістити, вірш який мені подобається більш всьго в його  творчості

» І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тільки добро,
Де нас нема.
В лиху годину,
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
її дитину… Добре, мамо,
Що ти зараннє спать лягла,
А то б ти Бога прокляла
За мій талан.

Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани…
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні.»

Жінки з ВІЛ-позитивним статусом.

А свято це має різні грані. Ми збиралися, щоб 5.03 в ефірі каналу «Кіровоград» з’явилася програма про виставку + ЖІНКА = ЖИТТЯ.

Програма, на якій розповідалося про сильних жінок. Надсильних. Які змогли, як правильно сказали, вирватися з прірви. Програма за участі сильних жінок. Особисто для мене честь в тому, що я познайомився з Ганною Константиновою. І честь в тому, що я взагалі брав участь в цій програмі з такою кількістю достойних людей. Моя шана всім, хто там був!

Дуже сподіваюсь, що кожен до 18 березня знайде час прийти на цю виставку в Кіровоградський художній музей. Це потрібно всім. І ВІЛ-позитивним, і ВІЛ-негативним, і ВІЛ-невідомим (тим, хто не знає про свій статус). Кожному ця виставка дасть своє. Але дасть немало. В будні — до 18.00, в п’ятницю, суботу — до 17.00.

Перед записом програми з подивом дізнався про те, що були та є вороги як цієї виставки, так і виставки, яка була присвячена хворим на туберкульоз. Як на мене, то керівництво Художнього музею варте того, щоб їм пам’ятника при житті встановили за такі виставки!!! Вони більше роблять, ніж чиновники з мінздрава для того, щоб боротися за здоров’я людей та за гідне життя тих, хто хворіє!!! Люди, давайте будемо людьми, а не хижими тваринами… Просто немає слів.

Але, давайте, все ж таки про добре. Запрошую всіх на виставку. І сам максимально постараюсь на ній бути.

А поки що, пропоную подивитися випуск ток-шоу «Ми» тим, хто його ще не бачив.

http://youtu.be/XsuVe_ceNDo