Цієї п’ятниці я був у столиці. Мав, в принципі дещо часу, щоб побувати там, де захотів би. І побував. Не був тільки в одному місці- на Майдані…
Досі не маю чіткої відповіді -чому. Тим більше, навіть уявити такий поворот речей ще 2-3 тижні тому мені було б важко.Дивно все це. Ненавидіти бандитьський режим та його головних носіїв менше я не став. Тоді що це — зневіра? Відчуття безперспективності того, що відбувається? Не знаю і ще раз не знаю! Знаю одне — коли вчора побачив юродівого Луценка у масці Шрека, мені чомусь захотілося йому додати ще. Я не хочу, щоб цей гороховий шут виступав від мого імені і представляв мої інтереси!
Мені все більше подобаються іронічні дописи журналіста у вигнанні Анатолія Шарія. А якихось півмісяця тому вони мене переважно дратували і здавалися пасквілями на Революцію.
Мені все частіше згадуються слова молодого Володі Ульянова, начебто, сказані на смерть брата Олександра: «Мы пойдем другим путем!» Хто такі «ми» і яким є цей «інший шлях»? Я поняття не маю! Але от є такі вкрай дивні думки і відчуття.
От і все, можете кидатися в мене тапками))
Чи може я не один такий пєрєрождєнєц? :mail: