В гостях програми «Сімейний лікар» 5 лютого була Євгенія Ткаченко — автор та творець фільму «Рятуючи життя», фільму про діяльність онкологічного диспансеру та про боротьбу з раком. Боротьбу в диспансері та боротьбу в родині: Женя розповіла свою історію як родича пацієнта диспансеру та виклала своє бачення про лікування раку.
В програмі — враження Євгенії, цитати з фільму. Прослухати її можна тут:
«Лихо України в тому, що нею правлять ті, кому вона не потрібна» (М.Грушевський) І з цим твердженням, з огляду на персоналії і вчинки керманичів незалежної України важко не погодитись.
Але чому так? Багато разів задавав собі це питання і досі не можу на нього дати собі відповідь… Якщо відійти від патріотичного популізму і розмовляти мовою цифр, все рівно виходить, що ми живемо в великій країні з гарними стартовими умовами для подальшого розвитку. Я не буду перелічувати чому і в чому саме Україна багата, всі хто бере на себе клопіт і читає пости не розважальної тематики, мислячі люди, які і так прекрасно знають в якій країні вони живуть.
Та і ті, хто приходить до влади, з будь яким політичним забарвленням не є нерозумною людиною – інакше б не пройшов на самий верх! Тоді чому не цікаво зробити з України країну-сад? Чому смокчуть і смокчуть фінанси (кров) і тут же виводять все закордон. А після того, як відбувається болісний процес відрізання «рила від корита» особа, яка накралась грошей тут виїжджає до своїх (вкрадених у нас з вами) грошенят і живе собі, горя не знає.
Чому всі, коли при владі тут, так люблять розмірковувати на тему векторності і шляхів подальшого розвитку держави Україна, але жодного з «колишніх» не бачать на пенсії в Сибіру? Чомусь їдуть у Відень! Навіть не зважаючи на «страшні» загрози Єврозони…
Дуже хочеться, щоб після чергової зміни «у верхах» там з’явились люди, яким би була потрібна Україна, щоб вони саме з цією країною пов’язували своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Адже Україна прекрасна саме в тому територіально-етнічному різноманітті в якому ми її зараз бачимо. Можна ж жити і заробляти тут, так це нелегко, але ж можна і головне треба! Ми варті того, щоб залишитись Україною, без будь яких приставок до назви країни.
Почнемо з того, що по своїй суті, я абсолютно миролюбна людина. Був. На початку Євромайдану, коли я ще з затамованим подихом слухав виступи лідерів нашої «опозиції», то приклад Ганді викликав в мене захоплення. Але з часом приходило розуміння, що то трохи не наш шлях.
Знаєте, дуже легко розмірковувати про мирний протест, сидячи у теплій квартирі перед телевізором.
Але спробуйте лишитися з такими поглядами, проживши хоча б 10 діб на майдані у наметі. На протягах, у постійно вогкому одязі, коли тебе облили з водомета і ти не можеш висушитися та обігрітися. Коли вночі в наметі третю ніч підряд 5 градусів тепла (бо для однієї буржуйки скінчилося пальне) тебе трусить і тіпає, а м’язи зводить корч від постійного переохолодження. Кашель душить до ригачки, горло болить що голос майже пропав. На вулиці -21, і тобі треба йти охороняти барикади. Мився ти вже й сам не пам’ятаєш коли. Може тижня з 2 тому. В пам’яті спливає випадок як пропали 2 хлопця з намету, хтось запросив їх до себе прийняти душ і вже 5 днів їх немає. Їх речі вже склали в кут намету. Та тішиш себе думкою що вони просто вирішили раптово поїхати додому. Не відчуваючи ні смаку, ні запаху механічно жуєш шмат сала з часником, перед цим спробувавши хоч трохи відтерти чорні руки снігом хоча кому ти брешеш, тебе так злякав холод в онімілих пальцях, що ти без сумнівів забиваєш на гігієну і рук не мив вже кілька днів. Холод фізично відчувається як біль, болить усе тіло і уся шкіра.
І тут на екрані чи сцені з’являються випещені пики, які розповідають про чергові «перемовини». Пики, які чомусь вирішили жити у тепленьких хатках, а не у наметі на майдані. Які мали можливість побритися і прийняти душ. Які штучно створили між типовим мешканцем майдану і собою прірву. Прірву у сприйняті та відчутті ситуації.
Для мене основним пунктом стало те що в Україні не тропічний клімат як у Індії. І кожна доба морозу спустошує наші ряди. Гей, лідери опозиції, ви знаєте скільки за минулий тиждень на майдані людей захворіло бронхітом, пневмонією… чи отримали банальне переохолодження???
Я пишу щоб стало зрозуміло, якщо ви, великі опозиціонери, вже вирішили домовлятися – то домовляйтеся швидше і розпустіть людей. Кожну добу очікування паляться автомобілі громадян України. Кожну добу хтось безслідно зникає. Кожну добу когось заарештовують. З кожною добою ми стаємо слабшими. До нас звикають перехожі та перестають помічати. Ми зникаємо.
Наталі, ти мене покритикувала, а в мене є якраз випуск ток-шоу «Ми», на який би я хотів звернути увагу. Редакція ток-шоу звернула увагу на профогляди. І, як на мене, це дуже корисно. І може декому й життя врятувати. Саме тому, хочу поділитися і з блогерами посиланням на цей випуск. І вважаю, що кожному його варто подивитися.
Уважаемые блоггеры, читатели.
12 февраля на сайте http://novosti.kr.ua/index.php состоится онлайн-конференция с известной бизнес-леди, предпринимателем и меценатом Людмилой Шубиной.
Вопросы можно оставлять в комментариях к этому посту, а также перейдя по этой ссылке. О времени начала чата сообщу позже. Будьте активны, господа:)
П.С. А пока можно почитать интервью с Людмилой Шубиной, опубликованное в УЦ 25.06.2013.
Українці, як один, ще не можуть сказати чого вони прагнуть. Хтось обирає легкий і зрозумілий крок назад, в обійми «російського брата», дії якого вже давно довели, що не дуже то він і брат… Але молоде покоління вже давно усвідомило, що подальший шлях України, як вільної і незалежної держави можливий лише серед таких самих вільних і незалежних країн: «Рівна – серед рівних», тобто в Європейській родині. Адже саме Європа довела, що її стандарти і закони діють однаково до всіх членів Єврозони: велика Німеччина і сучасна Литва живуть і працюють в однакових умовах. Мені здається, що цього прагнемо і ми! Нам не треба якихось подарунків і особливого ставлення. Ми прагнемо жити і працювати за єдиними і зрозумілими для всіх стандартами. Ми бажаємо бути українськими європейцями!
Притаманно, в молодій країні є багато проблем. І однією з головних проблем є не бажання владних еліт змінювати політичну ситуацію в країні. Я не маю на увазі просту зміну партій при владі. Я кажу про саме баченні політичного життя і культури нашими політиками. «Рибку зручно ловити у каламутній воді», — саме за цим принципом і працюють представники найбільших політичних сил. На словах декларуючи прозорість і відкритість, натомість не допускаючи громадське суспільство та громадські організації до механізмів прийняття рішень.
Саме тому, з кожним роком, роль громадських організацій стає більшою. Люди, які розчарувались в однакових політиках шукають нові методи і шляхи самоорганізації. І саме в різноманітних громадських організаціях вони знаходять прийнятний для себе варіант самореалізації. Адже саме громадського контролю бояться ті, хто звик на питання громадян «А чому так?», давати відповідь «Бо!». Нічого не пояснюючи і прикриваючись нормами законів, які були прийняті ще за часів СРСР.
Наведу живий приклад. В Кіровограді було затіяно і проведено так звану Транспортну реформу, яка мала на меті прибрати маршрутки малої місткості замінивши їх автобусами великої місткості. Начебто блага і світла мета. Але завжди, в Українських реаліях, є але… Не зважаючи на громадське збурення, було проведено два етапи (з трьох), після цього місті зникли маршрутні таксі, які користувались найбільшим попитом у населення №50, №9а і №1, через оптимальність маршруту і кількість транспортних засобів на лінії. Варто додати, що маршрути належали різним власникам. Натомість автобуси, які мали б їх замінити №100, №101 та №150 належать одному власнику?! При цьому кількісний склад рухомого парку не було збільшено, що кожного дня викликає масове громадське збурення. Транспортне сполучення між Кіровським і Ленінським районами міста виявилось фактично розірваним, коли зникли маршрутні таксі, а автобуси просто не в змозі їздити з потрібними інтервалами в 5 хвилин. Все це призвело до проведення громадянами не політичної акції Панихида за маршрутками.
Але чиновники не зупиняються на досягнутому і хочуть просто добити кіровоградців проведенням третього етапу антинародної реформи.
І з цього наочно стає видно ще одну з проблем сучасної України – корупцію. Це та хвороба, яка просякла всі галузі економіки, на неї хворіє майже кожен з чиновників – представників держави в очах суспільства. І попри майже нездоланність корупційної хвороби, надія у нас є. І це видно з діяльності європейських політиків, з того як вони живуть, як відпочивають, а головне з рівня відкритості перед громадянами своєї країни і ЗМІ. Погодьтесь, що різниця між депутатами Бундестагу і Верховної ради України величезна і полягає вона не в інтелектуальній площині, дякувати Богу розумом українці не обділені, а у напрямках використання свого розуму. Коли переважну більшість європейських політиків можна сміливо називати – державними діячами, то переважна більшість сучасного парламенту України не витримує жодного суду моралі…
Я вірю, що впровадження в Україні європейських стандартів у всіх сферах нашого життя зможе докорінно змінити нашу країну. Так, мільйонерами водночас ми не станемо. Але це дасть нам надію побудувати європейську Україну – вільну і заможну!
У попередньому своєму записі в блозі я пообіцяв оприлюднити список депутатів Кіровоградської обласної ради, котрі з порушеннями регламенту «проголосували» за звернення до Президента Януковича, в якому схвалили і підтримали дії нинішньої влади, по суті спрямовані проти народу, жодним словом не засудивши вбивства, каліцтва, викрадення та катування мирних людей, зокрема, студентів, лікарів, журналістів, не зажадвши від влади негайного притягнення до відповідальності винних у злочинах проти народу.
Ось ця заява і список депутатів обласної ради, котрі підняли руки за звернення під час сесії обласної ради 24 січня нинішнього року.
ЗВЕРНЕННЯ
депутатів Кіровоградської обласної ради до Президента України, центральних органів влади, політичних сил та громадськості
Ми, депутати Кіровоградської обласної ради, глибоко стурбовані провокаційним закликом опозиційних лідерів до створення в Україні антиконституційної ситуації — двовладдя через скликання так званої «народної ради» і збирання незаконних воєнізованих формувань «самооборони».
Заяви, що пролунали з Майдану, та дії лідерів опозиції, які вже не можуть контролювати розбурханих ними протестувальників і зупинити радикально налаштовані бойові групи, ми розцінюємо як спробу здійснення державного перевороту і загрозу цілісності держави та життю й здоров’ю громадян України.
Кожен громадянин нашої держави має право на мирний протест і ніхто не повинен обмежувати це право людей, однак жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема особа не можуть привласнювати собі право реалізувати державну владу і діяти від імені всього народу, підриваючи основи соціально-економічного та політичного устрою держави.
Усі заходи і дії протестувальників мають відбуватись у рамках чинного законодавства України, не переходячи межу між мирним протестом і злочинними діями.
Ми засуджуємо дії екстремістів і безвідповідальних політиків, що штовхають людей на громадянське протистояння. Закликаємо не допустити розколу українського суспільства, зародження в ньому ворожнечі і нетерпимості, зневаги конституційним основам державності та демократії.
Ми звертаємося до Президента України та Уряду України взяти ситуацію під контроль, відновити в державі порядок і законність. Вимагаємо захистити майно територіальних громад, державної і приватної власності. Знайти і притягнути до відповідальності організаторів і виконавців вуличних заворушень у столиці, що підривають міжнародний авторитет України, ведуть до дестабілізації економічної ситуації, становлять загрозу суверенітету держави та її національній цілісності.
Ми звертаємося до народних депутатів України, депутатів місцевих рад, до політичних партій і об’єднань, громадських організацій, до населення України із закликом не піддаватися впливу провокаторів, не допустити ескалації конфлікту, утримати людей від насильства, перешкоджання роботі органів державної влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб, зберігати мир і спокій.
Кіровоградщина закликає до загальноукраїнського діалогу щодо відновлення стабільності та злагодження в державі.
Схвалено на двадцять сьомій позачерговій сесії Кіровоградської обласної ради шостого скликання 24 січня 2014 року.
Список
депутатів Кіровоградської обласної ради,
які голосували за звернення до президента на сесії 24 січня 2014 року
В наш час важко знайти людину, яка б ні разу не скористалася послугою таксі. Навіть власники автомобіля в деяких випадках не гребують звернутися по допомогу до таксистів. На перший погляд в цій сфері обслуговування – все просто й зрозуміло – замовив транспорт, дочекався автомобіля, з комфортом дістався до пункту призначення, розрахувався… Але, виявляється, як і в будь якому бізнесі, криється безліч своїх «підводних каменів», про які не завадило б знати як пасажирам, так і водіям, які так чи інакше планують заробляти таксуванням. Отже: чи завжди подвійна оплата гарантує швидку доставку? І що означає фраза «Гроші на бочку» — в тусовці таксистів? Що робити, якщо потяг відправився без вас через те, що замовлене заздалегідь таксі спізнилося, чи взагалі забуло про ваше існування? І чи є шанс повернути забутий в таксі мобільник – про все це сьогодні у програмі…..мало бути.
Єдиний представник таксомоторного підприємства відмовився від участи безпосередньо в студії. От тепер сидимо МИ і міркуємо: про що і чому воліють мовчати кіровоградські «таксисти». Якщо хто знає — пишіть тут. Не полишаємо надію таки знайти людей, які готові прийти у студію. Скажімо, таксист-ветеран, будемо вдячні. Загалом запрошуємо всіх бажаючих( звісно, якщо є що сказати по темі).
ОБФ «Повернення до життя» пропонує вакансію соціального педагога (освіта соціальний педагог або психолог).
Вимоги: активна життєва позиці, організаторські здібності, комунікабельність, цілеспрямованість, робота в команді, ініціативність, не обов’язково але бажано мати досвід роботи волонтера. Вік 22-26 років.
Напрямок роботи: Профілактика ВІЛ серед уразливих груп населення, розвиток волонтерського руху в молодіжному середовищі.
Тривалість проекту 2 роки, час роботи 10.00 — 17.00.
Наші контакти: Соціальне Бюро «Лілія». тел.:050-163-70-37, 0522-27-54-30.
E-mail: lyly32@ukr.net
Будь ласка, знайдіть час та подивіться цей фільм. Якщо зможете — дайте можливість подивитися його іншим.
Це не просто «реклама» лікарні, де я працюю. Це спроба зруйнувати стереотипи, позбутися зайвих безпідставних та шкідливих страхів. Страхів, що самі по собі не рятують, а навпаки вбивають людину. Вбити цей страх, щоб вижити самому. Це — мета фільму. Мені здається, що Євгенії Ткаченко (авторові фільму) вдалося впоратися з цією метою. Та зробити справжній фільм, щирий. Про те, як вона бачить боротьбу з раком.
Презентація фільму відбулася напередодні всесвітнього дня боротьби з раком. Майже випадково. Але чи є в нашому житті щось дійсно випадковим?
