Месяц: Август 2013

Судно SE PACIFICA с грузом украинских БТР уже три месяца остается в Персидском заливе из-за нежелания Ирака принимать эту партию машин.
42 БТРа, которые SE PACIFICA (флаг Сингапура, владелец — White Whale Shipping) доставил в Умм-Каср этой весной, оказались бракованными, с трещинами в корпусе. Иракцы наотрез отказались выгружать их на берег, и теперь судно стоит на якоре в нейтральных водах — на примерно равном расстоянии от Кувейта, Ирана и Ирака, — дожидаясь, пока политики решат этот вопрос.

Уважаемые любители спорта, прошу прощения за то, что не смог раньше сообщить(поверьте, на это были объективные причины) вам об отличном выступлении кировоградских спортсменов с проблемами слуха на своем главном старте четырехлетия, где наши девчонки подарили нам просто медальный дождь. К сожалению, среди этих медалей нет пока золота, но и то, что сотворили в Софии, где проходят очередные Дефлимпийские игры, Анна Товстая и Ирина Терещенко заслуживает самых восхитительных комплиментов.

Судите сами:  наш Фелпс в юбке — Анна Товстая  в плавательном бассейне Софии уже завоевала 4 серебра и 1 бронзу, а Ира Терещенко записала в свой актив 2 серебряные и 2 бронзовые награды. Поздравляем, кировоградских королев водных дорожек и их наставника ЗТУ Владимира Манько с великолепным успехов и ждем продолжения… Жаль, что не удалось подхватить эстафету у девчонок кировоградским стрелкам Александру Фомину и Сергею Костику, которые дважды занимали самое обидное 4-е место. Впрочем, у Сергея есть еще один старт, где мы желаем ему совершить решительный шаг на пьедестал. Впрочем, даже, если кировоградский медальный улов останется таким же, как сейчас, такое выступление можно считать просто великолепным.

Продовжується зникнення препаратів з аптечної мережі. Вони зникають тимчасово, когось не видно вже багато місяців… Кажуть, що вони проходять перереєстрацію. Що робити людям, які потребують тих ліків, поки через місяці та роки здійсниться та перереєстрація? Чому слово перереєстрація означає позбавлення права отримувати лікування багатьом людям? Хворим людям. Серйозно хворим людям, у яких найчастіше немає часу…

Отже, зник місяців 4 тому циклофосфан… Але залишився у нас ендоксан — той самий циклофосфан, але німецького виробництва. Можливо, якісніший за український і в декілька разів дорожчий (разів у 4 мабуть). Ендоксан був з перебоями, але був, український циклофосфан більше не з’являвся. А тепер зник і ендоксан.

Навіщо потрібен цей препарат?

Цей препарат входить у схеми першої лінії при лікуванні наступних хвороб:

1. Рак молочної залози

2. Рак яєчників

3. Неходжкінські лімфоми

4. Дрібноклітинний рак легенів

5. Хронічна лімфоїдна лейкемія

6. Множинна мієлома (враховуючи давню вже відсутність в українських аптеках алкерану, то хоч циклофосфан можна було призначити хворому, у якого немає десятків тисяч гривень для лікування талідомідом або вілкейдом)

7. Гострий лімфобласний лейкоз має схему, де з 29 дня лікування необхідний циклофосфан

8. Пухлина Юінга

9. Саркоми м’яких тканин.

10. Важливий препарат для лікування лімфоми Ходжкіна (лімфогранулематозу).

А також цей препарат може знадобитися при лікуванні автоімунних хвороб, в ревматології та нефрології (при хворобах нирок).

Всі перелічені хворі мають зачекати не знаю скільки місяців або років, поки «перереєструють» препарат.

Звісно, можна всім підряд призначити замість циклофосфану, наприклад, при раку молочної залози доцетаксел. Але його вартість за курсову дозу, навіть, якщо взяти найдешевший доцетаксел (Таксолік) харківського виробництва 2724 х 2 флакона = 5448 гривень (ціна з сайту, реальна ціна може бути дещо іншою). Орієнтовно вартість ендоксану на курс лікування може становити біля 400 гривень, циклофосфану — біля 100 гривень.

Кожен пенсіонер може, отримуючи пенсію 1500 гривень знайти 5448 гривень на курс хіміотерапії що три тижні? І до того ще потрібно придбати препаратів, не один же таксолік використовується, а ще треба препарати «захисту» призначати. Аналогічне питання про людину, яка отримує 2 000 гривень зарплати…

Є ще варіант — призначати те, що є, а не те, що треба згідно із протоколами, стандартами, рекомендаціями. Однак тоді наскільки шанси на отримання ефекту стануть меншими?

Чому таке відбувається з ліками в Україні? Яка мета вітчизняних служб ліків? Скільки людей має втратити банально шанс вижити?

А хворі поки що лаються з нами, з лікарями. Нібито від мене може залежати наявність чи відсутність медикаменту… :unsure:

Здається,  давно вже повинен був звикнути до того, як може дивувати Микола Цуканов. Ще з першоі нашоі зустрічі-знайомства, коли я був здивований щирою повагою і підкреслено шанобливим ставленням до, тоді ще безвусого, юного ватажка меблекомбінатівськоі молоді з боку солідних керівників підприємства і сивочолих робітників-ветеранів. Багато років минуло з того часу і багато було ще тих «див», але я так і не звик до проявів цього, одного з багатьох його талантів(можливо найяскравішого) — приємно дивувати. Ось і цього разу… Та все по черзі.

Декілька днів тому Микола Миколайович, даруючи мені свою нову книжку(теж маленьке диво) «Повернення художника» з історичними розвідками біографії вже покійного американського художника українського походження О.І.Бистрякова, принагідно запросив на відкриття виставки іншого американського художника, теж вихідця з України,  Христини Катракіс. Скажу чесно, ніколи не чув це ім»я раніше. Ну от, ще одного всіма забутого емігрантського «артифакта» з-за океану надибав наш єлісаветградський галерист, подумалося тоді. Правда живого і власною персоною «в гости к нам«. Цікаво тільки, з якої хвилі еміграції вона буде, і чи зовсім вже немічна, чи  може ще щось розповість. Наприклад, як її геть вже замучила ностальгія.

— Ти приходь, не пожалкуєш — з загадковою посмішкою сказав Микола, побачивши  на моєму обличчі вияв неприхованого  скептицизму.

На виставку,  аби «понюхати  нафталіну»  і чемно виказати  удаване захоплення досі неоціненими шедеврами американки , я таки завітав.  І відразу, тільки-но окинувши оком експозицію(ще до її відкриття),  ще більше ствердився в думці щодо досить поважного  віку гості з Америки.  Судіть самі:

Сюжети картин і їх герої — архаїка  років десь так 80-тих  минулого сторіччя. Звідтіля ж і достатньо популярний на той час постмодернізм. Портрети, сценки з життя… — все в цьому стилі.  Зображені чоловіки —  суцільно  «а-ля Тінто Брас»(прям таки копії!). Промайнуло — мабуть це тодішній смак художниці, коли вона була ще в бальзаківському віці. Ну вже дуже з любов»ю виписані. Жінки геть всі в тому ж образі — грудасті, пишнотілі, старомодні і немолоді. Аж ось мабуть і сама Христина — зобразила себе (ха-ха)  гарцюючою  верхи на коні, трясучи неосяжними оголеними тілесами (картина «Амазонки»).

Та потім, вже уважніше придивляючись до  полотен, спіймав себе на думці  — блін, як же все це, пронизане тонким гумором і іронією,  гарно, цікаво і так привабливо виглядає!  Відчув, що стрімко втрачаю упередженність до уяваноі бабусі. Грець з ними,  тим іі віком і  американським паспортом. А тут ще і художники, які були присутні, майже в один голос відзначають неабияку творчу зрілість і високий професіоналізм майстрині. Мені вже цікаво — АВТОРА!!!

Нарешті. Господар галереі заходить з художницею до зали…  Я був ошелешений. З огляду на те, що іншими глядачами були  люди переважно середнього і старшого віку, котрі здається теж очікували побачити ту, яку і я, всі вони відчули  те саме. Перед нами стояла струнка, вродлива, з голівудською посмішкою молода дівчина. Перше, що прийшло на ум — фотомодель. Ха! А таки виявилося — так. Але те відкриття було вже пізніше, як і багато інших. А до того пані Христина розповідала про свою художню творчість. Виявилося(приємно), що і я щось тямлю у мистецтві. Зокрема, «моі» італійські мотиви минулого  з Тінто Брасом були майже близькими до істини. Ось що казала художниця про картини представлені на виставці :» Ці моі останні твори є своєрідною екскурсією до світу спогадів, досвіду та власних почуттів(ага, хто ж міг подумати, що це спогади не про прожиті літа, а лише про підліткові чи навіть дитячі роки!). Цей творчий космос неначебто створений з образів та сцен в стилі Фелліні… З одного боку, вони є нагальними ілюстративними та навіть комічними; з другого боку вони являються глибоко психологічними та сублімованими творами(он виявляється у чому  іх привабливість, яку я відчув разом з іншими присутніми дідусями і бабусями — у сублімованості! Да-а, знову осоромився)).

Ну, а якщо без жартів, повторю, виставка сподобалося. Та все ж таки родзинкою і справжнім дивом на яке натякав М.Цуканов, був не сам живопис, а перш за все особа його автора — професора Мемфіського університету, магістра(доктора) вишуканих мистецтв, президента Міждународної Академїї мистецтв, власника і директора компаній «K&K Ceramics» и Boutique-Villas(приватні галереї по всьому світу), засновника World Tracker, художника-постановника , со-режисера і со-продюсера цілого ряду фільмів(Голлівуд, США), співачки(муз.альбом «Atlantis»), і… американської фотомоделі(знімається в фотосесіях), наймоднішої в світі художниці сучасного поп-арту(прихильниками її таланту і водночас друзями є десятки голлівудських, італійських, французських кінозірок, а придбаними іі роботами пишається не один штатівський президент), українки за походженням — Христини Катракіс-Кущ.

Я мав задоволення поспілкуватися з Христиною. Вразили її простота, щирість і відкритість — а ні найменшого натяку на зверхність. Але і почуття власної гідності не полишає її. Все це мабуть і повинне бути присутнє в крові у прапраонучки останнього царя Грузії і АрменіЇ. До речі, розмовляла вона виключно на вишуканій українській, а вільно володіє  шістьма мовами і читає ще на чотирьох.

І на останок найцікавіше, як на мене.

Батько художниці знаний в світі київський скульптор Анатолій Кущ. Мабуть найвідомішою його роботою є 42-ох метровий монумент Незалежності в центрі столиці, увінчаний золотою скульптурою дівчини, що символізує Україну. За художній прообраз України скульптор використав… фото своєї єдиної доньки. Шкода, що помилуватися тим образом  в Кіровограді наживо змогли лише одиниці. Та ще більш шкода, що  багато з чеснот «прообраза» — порядність, освіченість, розум, високий авторитет в світі, заможність в решті решт —  на жаль поки що , зовсім не символізують сьогодні в світі  Україну.

P.S.

Микола Миколайовичу, дякую тобі за виставку і Христину! Продовжуй і надалі ТАК дивувати горожан — кіровоградців.

Наша газета публикует анонсы и интересные факты о грядущих премьерах. В данных же записях — субъективное мнение о просмотренных новинках. В этот раз —  «Человек из стали».