Приглашаем на КВЕСТ!

Во вторник, 11 июня 2013 года  в 18.00 на площади Богдана Хмельницкого в рамках брендинга города Кировограда и проекта Линии в Кировограде состоится старт квеста «Живи на линии двигайся со вкусом»!

Приглашаем всех желающих, команды, коллективы, компании друзей.  Каждой команде необходимо иметь смартфон с программой для считывания Qr кодов.  (i-nigma или любая другая). Команда победитель получит ящик шампанского! Всем участникам сувениры!

Начало игры 11 июня Площадь Богдана Хмельницкого 18.00

По всем вопросам обращаться в оргкомитет:

Михаил 0662297320

Павел 0959269861

Анна 0957780500

Александр 0504876627

Приглашаем блогеров и журналистов поучаствовать в движении со вкусом.


МЫ за реформу?

В понедельник — прямой эфир по теме реформы пассажироперевозок в Кировограде. Приглашаем блогерское сообщество сказать свое мнение. Сказать можно будет лично власти и перевозчикам. Телефон редакции: 22-57-42

C ПРАЗДНИКОМ!

Поздравляю всех, кто пишет, говорит , показывает нам, что происходит в мире, стране,  регионе и в нашей с вами жизни!

Поздравляю всех блоггеров, которые стали тоже частью журналистского сообщества!

Всех  внештатных корреспондентов. Знаю, как это не просто и в то же время интересно.

Желаю всем Нам  только хороших новостей!

Р.S. Если о событии не было сюжета на ТВ и не написано в газетах, значит события не было!!! 🙂

День журналіста!!!

Вітаю!!!

Ми живемо в часи, коли інформація почала бути коштовнішою за гроші. Тож, надзвичайно важливою є професія людей, які цю інформацію збирають, обробляють, готують і вже готовим для «споживання» продуктом подають нам, а звуться ці люди – журналісти!

Від щирого серця вітаю всіх представників цієї, надзвичайно важливої, професії. Бажаю вам: цікавих новин, доброзичливих співрозмовників і головне, належної оцінки, вашої, не легкої і іноді небезпечної, праці! Будьте здоровими, веселими і невтомними у своєму прагненні донести щось важливе і цікаве до нас – слухачів, читачів і глядачів, всіх поціновувачів ваших талантів!!!

Автономное отопление

В этой статье наша мэрия хвалится своими «достижениями» в улучшении теплоснабжения и экономии газа в нашем городе.

http://www.kr-rada.gov.ua/news/vikoristannya-na-kirovogradskiy-.html

А здесь, власти Ужгорода действительно подошли к решению проблемы кардинальным образом изменив систему отопления горожан на более лучшую и экономную.

http://news.liga.net/news/society/545930-uzhgorod-polnostyu-pereshel-na-avtonomnoe-otoplenie.htm

Особенно интересно обратить внимание на суммы денег вложенных в «модернизацию» в Кировограде и в Ужгороде.

ТВоя блондинка

Друзья, блогеры, кировоградцы!!! Медиапортал «Телекритика» объявил конкурс на лучшую телеблондинку.

http://dusia.telekritika.ua/oprosy/21464/kto_luchshaia_blondinka_ukrainskogo_tv___opros_

Среди претенденток две близкие мне девушки. Это Оля Грицык ( с ней у меня связан великолепный период совместной работы на К1, теперь Оля на «Интере») и Света Катренко (ее считаю своей ученицей по КОГТРК, теперь ТРК «Украина»). Я  теряюсь в выборе, но призываю голосовать за кировоградскую ведущую- Свету Катренко!!!!!!!!!!!

Чергова «сильна» партія, чи ідея, час якої настав?

Мабуть, з моменту проголошення незалежності України та ліквідації компартії, у суспільстві почав відчуватися гострий запит на нову політичну силу. Партії з’являлись і зникали, обіцяли і не виконували, зачаровували і розчаровували, і запит з кожним розчаруванням лише посилювався, а довіра – зменшувалась.

Після Помаранчевої революції суспільство почало політично структуризуватись. І от, з підняттям прохідного бар’єру на останніх виборах, у нас виділилось 5 політичних партій. Однак партії і далі з’являються. Бо виборці і далі перебувають у стані перманентного розчарування. І, в той же час, в очікуванні…

В очікуванні на появу не чергового політичного тоталітарного проекту, а демократичної партії.

Напевне, саме цей запит і намагаються задовольнити засновники спільноти «Сила людей». Її презентація відбулась 23 квітня 2013р. Нині активність «Сили» виявляється у проведенні регіональних презентацій і дискусій у Фейсбуці. На початку це не погано. Головне, щоб на цьому активність не завершувалась і не обмежувалась.

Автор був свідком багатьох спроб молодих активістів створити власну партію, які, на разі, завершились нічим. Це і Демократичний Альянс, і «ПОРА», і Мерітократична партія і багато інших. Чи не повторить долю своїх попередників «Сила»? Чи зможе, зрештою, виправдати очікування суспільства, прийшовши до влади? Це залежить від того, чим вона відрізнятиметься від 199 інших українських партій…

Спробую розібратись у цих питаннях.

Почнемо з назви. «Сила людей», за задумом авторів, не несе у собі негативу, викликає емоції, не применшує й не перебільшує значення нашої діяльності та відображає нашу візію майбутнього України. Але варто згадати, що слово «сила» дуже часто використовувалось в українській політиці.

Переглянувши реєстр політичних партій, ми знайдемо там такі назви, як «Третя сила», «Сильна Україна», «Нова сила», «Сила і Честь», «Громадська сила», «Народна сила», «Партія сильної влади», «Власна сила»… інколи цим словом називали передвиборчі блоки («Сила народу» — коаліція на підтримку кандидата в президенти Ющенка у 2004 р.), або робили його частиною свого офіційного бренду («Сила порядних людей» — гасло УДАРу). Чи вдасться авторам уникнути зайвих асоціацій?

Щоб відповісти на вищезгадане питання, ініціатори одразу ж виписали відмінності від тимчасових проектів, що називають себе партіями. Прочитавши текст, одразу ж хочеться приєднатись. Єдине, що мені не зовсім зрозуміло – як вони збираються побудувати структуру «З низу до гори». Так може бути утворений громадський рух із дуже простою, лаконічною і зрозумілою метою (наприклад – незалежна Україна), однак не політична партія зі складною ідеологією і детально виписаною програмою.

Єдиним мені відомим прикладом створення політ сили за згаданим принципом, було створення Народного Руху України. Але фінал цієї історії був сумним.

Механізм створення партії, на мою думку, наступний. Ідеолог (або їх група) розробляє основні ідеологічні засади. Якщо вони сприймаються і підтримуються у суспільстві – довкола такої концепції гуртуються люди. Вони транслюють виписані тези і шукають однодумців, які разом їх втілюватимуть. Саме такий підхід я бачу у роботі Сили, а це вже не відповідає принципу «З низу до гори». А от решти відмінностей (партійної демократії, прозорого фінансування, постійної роботи, відповідальності тощо) дійсно бракує вітчизняному політикуму.

Дивимось далі. Візія та засади. Ось тут вже бачу принципову суперечність зі своїми поглядами. Засновники «Сили» називають Конституцію України «великим документом, що змінив хід історії, як Основний Закон і суспільна угода України». Оскільки я тривалий час досліджував цю тему, не можу погодитись із таким визначенням.

Нинішня Конституція України ухвалена без участі народу, і її положення створюють підґрунтя для існування влади-паразита. Нова ж політична сила повинна запропонувати нову суспільну угоду, яку необхідно буде ухвалити за допомогою скликання Установчих зборів.

Решта тез даного розділу сайту викликають стовідсоткове схвалення і підтримку. Хто ж може бути проти таких речей, як честь, свобода, відповідальність, відкритість, дієвість?…

«Країні потрібна сила, що формує чесний і відповідальний середній клас та прагне забезпечити: волю, добробут та впевненість в завтрашньому дні кожному громадянину!» — говориться у тезах та програмних засадах. Що нового пропонує Сила?

Програмні тези написані гарно, як і у решти партій. Але, як і у решти, відсутня конкретика про шляхи її втілення. Як і у решти, відсутні тези, які би не «тюнінгували» існуючу систему, а принципово би її змінювали.

Наприклад, навіщо нам «нова якість депутатів» (п.10), якщо ми хочемо запровадити «пряму демократію» (п.9)? При прямій демократії не потрібно жодних депутатів. Натомість, потрібен компетентний виборець, а про це у тезах, на жаль, не йдеться…

Важливий фактор – фінансування організації. Сила декларує повну незалежність від олігархів. Цього очікує суспільство. Але чи готове воно саме фінансувати партію? У нас практично відсутні громадські організації, які діють за рахунок членських внесків. А тут – загальнонаціональна партія… Мета смілива і амбітна. Хотілося б побачити, скільки часу піде на її втілення.

Щиро бажаю успіху, але, як скептик, не думаю, що це станеться швидко. Чому? Тому, що проблема не лише в олігархах, але і у самому суспільстві, що або через байдужість, або через некомпетентність, або через корисливість та егоїзм дозволяє олігархам і їхнім прислужникам собою керувати.

Для того, щоб Сила змогла отримати перемогу на виборах і хоча б частково реалізувати свою програму, їй необхідно отримати більшість (або увійти до провладної коаліції) у парламенті. Щоб принципово змінити стан справ – необхідна конституційна більшість. А тепер – звичайна арифметика. Кожні вибори в Україні відвідують в середньому 50-60% виборців. Скільки з них читають програми, читають списки, визначаються за кого голосувати вже безпосередньо на дільниці?…

Хто проголосує за Силу людей? Її виборець – громадсько активний, національно свідомий, матеріально незалежний і інтелектуально розвинений громадянин. Скільки таких набереться в Україні? 5-10%? Для перемоги цього замало…

Як не крути, але щоб перемогти на виборах і втілити прогресивні програмні засади, партії необхідно на початку піти звичайною схемою. Знайти заможного спонсора, переконати його в доцільності фінансування своєї партії, здобути перемогу на виборах і… втілити свою програму в життя. Саме останнім необхідно «здивувати» нашу країну.

І лише у разі приходу до влади і впровадження «прямої демократії», лише у разі надання права голосу компетентному виборцю, лише у разі зміни принципів політичної боротьби і загалом Системи влади можна говорити про звільнення від впливу олігархічного капіталу. На справді, це вигідно і самим олігархам. Однак їх у цьому ще варто переконати.

Аналізуючи перспективи нової політичної сили, я намагався бути максимально об’єктивним. Сподіваюсь, це в мене вийшло. Загалом же хочу сказати, що ідеї цієї «відкритої ідеологічної платформи», рано чи пізно, призведуть до кардинальних змін у нашій державі.

Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав…

Вредные советы, или Пособие, как стать НАСТОЯЩИМ кировоградским журналистом

Журналистика — древнейшая, сложнейшая, творческая и многая другая профессия. Никто не знает четкого ответа — как стать журналистом? Учиться этому можно, да, но учиться не означает стать журналистом. Не секрет, что большинство самых известных журналистов обучались в вузах другим профессиям. А уж как быть и стать журналистом кировоградским — вообще загадка. У кировоградского журналиста, в отличие от киевского или, скажем, николаевского, много своих, уникальных черт и признаков. И этому не научишь… Но все же мы попытаемся дать несколько практических рекомендаций, как стать настоящим кировоградским из этих, про кого написано: «Эти акробаты пера, эти виртуозы фарса, эти шакалы ротационных машин…»

Никогда и ни за что перед началом пресс-конференции, сессии совета или любого заседания, на котором вам предстоит работать, не выключайте свой мобильный телефон. Ни в коем случае не переводите его в виброрежим! Веселенькая мелодия вашего «Самсунга» очень поднимет настроение дающему пресс-конференцию или настроит на деловой лад участвующих в заседании. Особо приветствуется ответить звонящему вам в то время, когда дающий пресс-конференцию несет свою какую-то чушь о миллионных инвестициях в область или ремонте дорог в Кировограде. Своим разговором с позвонившим вам абонентом вы поднимете значимость того, о чем говорится тем, кого вы и пришли послушать.

Особым шиком среди кировоградских журналистов считается опаздывать на мероприятия. Оставьте этот дурной тон — приходить за 5-10 минут до начала мероприятия — для провинциалов из Петрово и Добровеличковки. Настоящая акула пера из центра центральноукраинской области не снисходит до такого.

Если у вас есть фотоаппарат и планшетный компьютер, никогда на мероприятиях не снимайте на фотоаппарат, только планшетом. Пусть качество снимков будет хуже, чем на фотоаппарате, зато все вокруг будут знать, что у вас есть планшет, а это важнее!

На мероприятие, где предусмотрена регистрация журналистов, никогда не берите редакционное удостоверение или паспорт. Вас, звезду, вся страна, а не то что город, должны знать в лицо!

Если в Кировоград приехал высокий гость — министр, глава фракции Верховной Рады, кандидат в президенты — ни за что и никогда не задавайте ему ни единого вопроса с местным колоритом! На фига вам знать, что он (она) думает о проблемах шахтеров «Александрияуголь» или кого кандидат в президенты назначит губернатором Кировоградщины в случае своей победы? Чепуха это все! Спросите о том, как политик видит решение кризиса в Сирии, как он относится к тому, что Федеральная резервная система США подняла учетную ставку для банков на 0,1 процента, на худой конец, разузнайте, а правда ли, что Олег Ляшко — из «этих». Только такие темы на самом деле интересует кировоградских читателей/зрителей.

Не спите по ночам. В сей поздний час надо творить свои шедевры или посещать ночные клубы. Для того, чтобы потом отоспаться, придуманы аппаратные совещания в облгосадминистрации, сессии городского совета или поездки с чиновниками в глубинку.

У настоящего кировоградского журналиста в бумажнике лежат визитки десятка народных депутатов, одного вице-премьера и пары влиятельных людей Кировограда, и как бы невзначай надо периодически давать собеседнику возможность видеть эти визитки и оценить вашу значимость.

Настоящий кировоградский журналист на все публичные мероприятия «носит» одно и то же выражение лица. Это смесь иронии с налетом легкого презрения (ну что этот доктор наук может мне нового рассказать?!) и выжидательного выражения (когда же наконец эта фигня закончится?).

Если вы беседуете с творческим человеком и под конец интервью не спросите его о планах на будущее, вам нечего делать в этой профессии. Идите в управдомы.

Если на утро, часов на 8, вам назначено интервью, обязательно крепко выпейте накануне. Приятный аромат из вашего рта раскрепостит интервьюируемого, настроит его на правильный позитивный лад, поможет ему раскрыться, а вам — раскрыть его личность.

Не вздумайте и задуматься о специализации! Настоящий кировоградский журналист должен с одинаковой легкостью писать статьи что о большом адронном коллайдере, что о чемпионате по «Брейн-рингу» среди механизаторов Онуфриевского района. А уж о политике и футболе — то вообще…

Как минимум, дважды в год вы должны печатать статьи под заголовками «Время собирать камни», «Большое видится на расстоянии», «Ближе к народу», «Медицина — для людей» и т.д.

Это пусть географы разбираются, где Ульяновка, а где Устиновка, и какая разница между Александрией и Александровкой! Настоящий кировоградский журналист не снисходит до таких мелочей и имеет полное законное право менять их местами.

Ни в коем случае не идите работать в частные независимые средства массовой информации, как бы вас ни манили! Только работая в государственных СМИ, вы будете абсолютно точно знать, кто в Кировограде плохой человек, а кто самый лучший руководитель области за все годы независимости. Только в государственных СМИ вы в хрустальном сиянии незамутненного сознания будете видеть, какого на самом деле цвета черное и сколько оттенков имеет белое. Уход из этих СМИ разрушителен для разума и сразу извращает правильное понимание жизни.

Любой нормальный кировоградский журналист должен мечтать стать пресс-секретарем. Неважно, кого или чего, — хоть Общества трезвости, хоть Союза ветеранов Пунических войн. Став пресс-секретарем, вы наконец-то избавитесь от этой пошлой необходимости каждый день что-то писать или что-то снимать на камеру. Плюс получите право издеваться над теми, кто еще не стал пресс-секретарем. Только став пресс-секретарем, можно достигнуть высот литературного совершенства, а также точности и полноты в передаче информации. Разве не песня, писать такое: «В одном из районов области одним из должностных лиц совершено деяние, подпадающее под одну из статей…» Простому журналисту, пишущему в обычной газете, никогда не постичь таких стиля и слога.

Чтобы стать журналистом, обязательно пойдите учиться на профильный факультет. А если повезет, по его окончании вы сможете там остаться преподавателем. И, как и почти все остальные преподаватели, в жизни не написавшие ни одной статьи и не снявшие ни одного телерепортажа, будете учить очередное юное поколение, как писать статьи и снимать телерепортажи.

Настоящий кировоградский журналист не читает кировоградских газет, даже ту, в которой сам работает. Зачем — он ведь и так все знает лучше других! А узнать новости и содержание публикаций своих коллег можно из форумов в Интернете.

Если вы фотокорреспондент, то совершенно не обязаны успеть запечатлеть главный момент события. Следует уже после всего остановить уважаемых людей и заставить их по новой перерезать ленточку или вручать грамоту. Это будет правильно, это будет по-кировоградски.

Если вы оператор на телевидении, то запомните несколько важных правил. Чем важнее визит из Киева важных государственных мужей, который вы идете снимать, тем хуже надо одеваться. На совещание, которое проводит заместитель главы облгосадминистрации, приходите в брюках и туфлях. На приезд вице-премьер-министра наденьте мятые шорты и разношенные шлепанцы.

Правило следующее — на каждом, каждом (!) мероприятии свою камеру надо поставить так, чтобы как можно большее количество ваших пишущих коллег из газет и сайтов не могли видеть того, кого вам надо снимать, а им — слушать. Это очень важно, за это коллеги как один поблагодарят вас, телеоператоров — ведь теперь выступающий не увидит их ироничных глаз, не заметит, как они вполшепота подшучивают над с трудом произносимым спичем.

Настоящий фотограф и оператор знают, что эти журналистишки, которые пишут и начитывают закадровый текст, — всего лишь малое дополнение к ним, творящим историю своими бессмертными кадрами.

Ну ладно, хватит быть злым. Поговорим и о хорошем, которого в кировоградских журналистах немало.

Столичный журналист снисходит до того, чтобы прийти в свою редакцию часам к одиннадцати. Кировоградский журналист за впятеро меньшую зарплату в девять утра на работе. Многие кировоградские журналисты знают украинскую политику и истеблишмент лучше киевских. Средний уровень кировоградских газет и телевидения выше среднего уровня газет и телевидения во многих других областях (поверьте специалисту, изучавшему и изучающему вопрос). Львовские журналисты плохо знают русский язык, донецкие журналисты подчас вовсе не знают украинского. А вот подавляющее большинство кировоградских журналистов хорошо владеют и украинским, и русским языками.

Кировоградский журналист легок на подъем. Киевского журналиста начальству часто надо уговаривать поехать в какое-то село расследовать проблему, а наш поднялся и поехал.

И еще, конечно же — кировоградские журналистки самые красивые!

С ДНЕМ ЖУРНАЛИСТА, ДРУЗЬЯ!

Геннадий Рыбченков, «УЦ».