Чомусь зачепила, здається, абсолютно нейтральна публікація у 42-му номері «УЦ» від 16 жовтня цього року про туристичні враження наших земляків від поїздок в Іспанію і Чехію. Автор (до речі, Ганнуся Кузнєцова серйозно виросла як журналіст) добросовісно передає захват своїх інтерв’юерів красотами Європи, порядком і чистотою, які панують там. Усе це давно відомо і про це тисячу разів писалося — які ми недолугі на фоні просвіщенної Європи і як багато нам треба у них навчитися. Абсолютно згодна. Але у тій публікації мені вчувся просто телячий захват, грубо кажучи, їхніми туалетами (про це згадується в одному з матеріалів) і не біль за свою країну, а зневага. Я далека від ура-патріотизму, коли кулик хвалить своє, хай і поганеньке, болото, але чому, захоплюючись чужим, ми не замислюємось над глибинними причинами власної нікчемності? Адже без цього навряд чи чогось навчимось і тим більше чогось путнього не досягнемо.
Отож, про туалети — як про узагальнене поняття чистоти, побутової влаштованості, порядку. Почну трохи здалеку: просто на пам’яті факт, який наводить відомий історик і публіцист Юрій Канигін у своїй книзі «Віхи священної історії». Виявляється, перша у світі миловарня ще у шостому тисячолітті до нашої ери була побудована саме на берегах Дніпра, і звичка вмиватися поширювалась по Європі саме звідси. Можна згадати й набагато пізніші трипільські міста з їхніми двоповерховими будівлями та водогонами. Де була тоді просвіщенна Європа? А залишки тих міст на наших городах у буквальному розумінні цього слова: у селі Володимирівка Кіровоградського району маємо еталонну пам’ятку Трипільської культури — найбільше у світі протомісто площею 80 гектарів.
Але — то дуже далека історія. Ближча — і зриміша, і конкретніша. Не перестає дивувати і вражати факт, вичитаний у спогадах ветеранів минулої війни, яким довелося брати участь ще у фінській кампанії. Радянські солдати, завжди, зрозуміло, голодні й холодні, запопавши якийсь населений пункт, де, як правило, жителів уже не було — вони тікали від завойовників, перш за все шукали щось їстівне. У підвалах місцевих господарів вони знаходили банки з консервацією. Але як дістати ті спокусливі огірочки чи помідорчики — не мали уявлення. Тож розбивали банки над мискою або каструлею і вибирали звідти овочі чи фрукти. Відчуваєте цивілізаційну різницю? А Фінляндія ж тільки трохи більше двох десятиліть перед тим вирвалася з лабет Російської імперії, чого Україні не вдалося.
Саме Росія з її азійськими традиціями «подарувала» нам кріпосне право з його жахливими злиднями, а значить, і з вимушеною побутовою невлаштованістю.
Маємо буквально документальні підтвердження побутової «влаштованості» наших селян в тридцятих роках минулого століття. Після возз’єднання з Західною Україною там знаходились люди, не байдужі до комуністичної ідеї, які добровільно переселялись в СРСР. Приїхали такі і в один з тодішніх радгоспів нашого Бобринецького району. Але умови праці і злидні, які вони тут зустріли, змусили їх тікати додому, в рідні краї. Зрозуміло, їх арештували, звинуватили у саботажі і втечі та впаяли по кілька років таборів. Їхні справи як репресованих зберігаються у нашому обласному архіві. Але — що цікаво: місцеві мешканці свідчили, що сім’я Лукасюків (одна з прибулих — С.О.), продавши двох своїх коней, жила добре — мали перини, подушки, ковдри, постільну білизну. Ймовірно, так воно і було. Але наявність цих елементарних речей, які для будь-якого європейця не означали достатку, для наших земляків-степовиків, тодішніх будівників соціалізму, забитих і пригнічених, пограбованих і опущених несамовитою більшовицькою владою на саме дно людського виживання, могли здаватися розкішшю…
І тут можна, прикликавши на поміч світових психологів та психоаналітиків, довго міркувати про роль злиднів у нівелюванні особистості і нації, про розвиток людської гідності чи люмпенської свідомості та передаванні останньої у спадок наступним поколінням, а також її вплив на формування суспільства, його внутрішньої культури, конфліктності, протиріч, майбутніх нерівностей.
Знову ж — можу навести ще конкретніші приклади. З історії власної родини. Мій дід Степан, тяжко працюючи, до початку колективізації надбав чималі статки. У хаті (жили вони тоді в селі Оситній Новомиргородського району) були і твори мистецтва, і вироби із золота, і власна бібліотека. Не важко здогадатися, що все це розтрощили, пограбували, відібрали. Діда Степана та його дружину Тетяну арештували, а трьох дітей, найменшій з яких — моїй мамі — не було ще й двох років, кинули напризволяще. Вижили вони тільки завдяки тому, що дідові вдалося втекти і, переховуючись, перебратися у село Констянтинівку, де жили його брати й сестри, які й прихистили дітей. Де їм тільки не доводилось ховатись — куркульські ж діти! — і на горищах, і в повітках, і в погребах. Під час Голодомору були на краю загибелі. Та допоміг щасливий випадок. І коли через кілька років дід спромігся стягнутися на якусь маленьку халупку, де, зрозуміло, не було ні людських меблів, ні якихось побутово-санітарних умов, моя мама, пригадує, лягла на підлогу, встелену сіном, розкинула руки:
— Ой, тату! Яке ж це щастя — своя хата!
А ви кажете — європейські туалети…
Іншого брата діда Степана більшовики вислали до Сибіру, у сестри чоловік був священиком — розстріляли. І це не якась виняткова ситуація. Такі чи подібні приклади — у кожній сім’ї. Отака наша дорога до цивілізованості.
Та й у радянські часи не було особливих розкошів, постійні нестатки, дефіцити, якщо й гроші заробив — ніде нічого не дістанеш. Та й уявлення ми не мали, як то можна жити по-людському, адже навколо була всуціль сіра радянська дійсність з її убогими стандартами життя. Що там говорити про наших батьків — уже наше покоління тільки-тільки, хто раніше, хто пізніше, спромагається на людські ремонти власного житла. Коли в бетонних коробках наших, ще радянських, квартир вирівняють стіни та підлоги, рівно поставлять дверні коробки, причеплені абияк будпролетаріатом, замінять сантехніку, що, обслуговувана алконавтами, текла без перестанку, поставлять вікна без щілин у палець… А багато хто і досі не може стягнутися навіть на такий ремонт. І живе у хрущовці, де, за висловом майстра, який ремонтував нашу квартиру, до чого не торкнись — усе сиплеться.
І навіть за таких умов — українці ніколи не були неохайними і бруднулями. У абсолютній більшості наших помешкань, навіть небагатих пенсіонерів — порядок, чистота, затишок. Інша річ — місця загального користування. У ставленні до них перемагає поки що совкова ідеологія. І тут нам, справді, треба вчитится у Європи, яка просто давно звикла до людських умов, вони для неї — щось традиційне, невід’ємне, як, зрештою, людська та національна гідність.
Врешті, побудувати туалети європейського рівня не так вже й складно, але як подолати оту деморалізацію суспільства, яка й не дозволяє нам просто насолоджуватись благами цивілізації, а весь час кидає в стихію то руйнації, то злиднів, то вічних протистоянь? Деморалізація — неминучий наслідок денаціоналізації.
Та ж Чехія, де свого часу чи не десяток родин на всю країну володіли рідною мовою — таким сильним був вплив Німеччини, швидко оговталась, відродила мову, духовно об’єдналася і запрацювала на своє майбутнє. А тепер у нас щелепа відвисає, коли ми дивимось на її туалети! Та у нас матеріальних ресурсів у сотні разів більше, ніж у тієї Чехії, тільки ми й досі не можемо заговорити рідною мовою, не можемо визначити — хто для нас окупант, а хто герой. І не дивно, що Європа сміється над нами. І не над нашою бідністю, а над нашою сліпотою і духовною недолугістю. Ми не маємо того національного і духовного стержня, який має кожен народ, зокрема й у Європі, того світовідчуття, яке дає людині зв’язок з її близькими і далекими предками, дозволяє відчувати виклики, що випадають на долю її нації і адекватно реагувати на них.
Наші керівники сваряться за владу, а ми не чуємо один одного. Хіба що можемо позаздрити цивілізованій Європі…
"Радянські солдати, завжди, зрозуміло, голодні й холодні, запопавши якийсь населений пункт, де, як правило, жителів уже не було — вони тікали від завойовників, перш за все шукали щось їстівне. У підвалах місцевих господарів вони знаходили банки з консервацією. Але як дістати ті спокусливі огірочки чи помідорчики — не мали уявлення. Тож розбивали банки над мискою або каструлею і вибирали звідти овочі чи фрукти. Відчуваєте цивілізаційну різницю? А Фінляндія ж тільки трохи більше двох десятиліть перед тим вирвалася з лабет Російської імперії, чого Україні не вдалося." Вот вам и рецепт независимости. Держите тайну открывачек в стражейшем секрете — и ни один враг не сможет вас победить… С нетерпением жду дальнейших статей на полосах УЦ о врождённом варварстве, убогости, злобности, и неумении пользоваться туалетной бумагой проклятых москалей (пардон — "радянських солдатів").
"Трипільські міста з водогонами" — это шото новое. Хотя после историй о создании украинской нации в результате десанта викингов на трипольскую культуру… Девушка, вы подземных пирамид с лозой под Кировоградом не искали? Говорят их там много…
Дружище! Между прочим, кроме "Краткого курса ВКП(б)" есть и другие книги, которые стоит прочитать и запомнить!
Amicus Plato,sed magis amica est veritas.Европеизация Украины имеет цель ее демократизацию,а также нейтрализацию русского культурного влияния.Считается ,последнее затрудняет самоидентификацию украинского народа.Но украинский народ многонационален,мультикультурен.А поверхностное,потребительское восприятие западной культуры делает людей скорее космополитами,чем национал-патриотами.В этом проблема украинских националистов,не видящих последствий русофобии.Не могу не заметить,трипольская культура средиземноморского происхождения,привязывание к ней-удел Пасечников.
Дорогой Алекс! При чем здесь "англоязычное окружение"? Вы сейчас о туалетах? Или об "агитках времени незалежности от культуры"?
Екатерина свободно переписывалась по-французки… ну и? владение французким, в то время, было востребованной необходимостью…это был язык этикета и бизнеса (теперь эту функцию перенял английский)! Тот же И.Мазепа, на которого вы так ополчились, кроме латыни, польского, испанского также владел французким…
Кроме всего прочего прошу Вас не особенно переживать о тонкости моей "кишки"… я пишу на языке собеседника, хотя, можете мне поверить, делаю это исключительно из своих либеральных взглядов и любви к людям… Я бы выглядел глупо, если бы знал только один язык и упрекал всех, что именно на нем нужно говорить… М.Горький говорил: "сколько языков ты знаешь — столько раз ты человек".. я, например, по классификации Горького — 4,5 раза человек.. А сколько раз Вы, дорогой Алекс, ЧЕЛОВЕК?
Извините, но в рамках данной статьи, я прекращаю дальнейшее общение с вами — я бессилен против вашего упрямства… кроме того, Светлана Васильевна Орел — известный журналист, соб.кор "Зеркала Недели", человек с огромным талантом и большим, чем вы думаете, кругозором — не заслуживает того, чтобы ее личные качества каким-либо образом оспаривались из-за того, что кто-то не согласен со статьей…
Орел прочитала тему культуры на основе агиток времени незалежности от культуры,потому я посоветовал ей расширить свой кругозор.История Украины сегодня мифологизированна с позиций национализма,причем начиная с 1991.
Основа русского влияния-русский язык.Мы живем в русскоязычном и украиноязычном окружении,а не англоязычным.Потому главным средством овладения высокой культурой остается русский язык-официальный и рабочий язык ООН.Для Восточной и Южной Украины это родной язык.Это язык города-то есть места,где создается современная культура. 70 процентов населения Украины проживает именно в городе.30-в селе,украиноязычном.Екатерина присоединила Новороссию,Крым.Свободно переписывалась с французскими философами.Попробуйте сравниться с ней и написать что-нибудь интересное Деррида,Делезу,Рикеру.Кишка слаба.А Мазепа укрепил двухдневную барщину,т.е.крепостничество.В России она равнялась 3дням.И поскольку речь идет о феодальном обществе,то объективно,чем сильнее крепостничество,тем оно динамичнее.Это речь идет о Восточно Европейском варианте.Ликбез окончен.
Проповедь на Украине европейских стандартов националистическим правительством имеет цель нейтрализовать русское культурное влияние..Таким образом,даже нормальное желание европеизировать себя и свою страну носит порой извращенный характер.Украина страна догоняющего развития и потому есть шанс для критического восприятия европейского опыта.А этот опыт ,прежде всего,опыт общества потребления.Если основу культуры Запада составляет католическая церковь,то интересна будетэнциклика канонизированного Иоанна Павла11 Mea culpa-покаяние церкви за грехи содеянные ею.Запад сегодня сытый,но не счастливый.Количество самоубийств в Дании ,Швеции самое высокое в Европе.И еще.Свинья везде найдет грязь.Можно возмущаться тем,что солдаты нечистоплотны,а можно помнить,что именно они,а не солдат Райан,спасли мир от коричневой чумы.И какую силу воли,человечности,им пришлось проявить.В районе Соколовки некоторое время жили насильно переселенные родственники бандеровцев.Так их спасли от мести односельчан,которые пострадали от вояк УПА.Вот и подумайте,каким противоречивым на самом деле,было советское государство.Почитайте А.Зиновьва,Кара-Мурзу,Роя Медведева,Панарина.,П.Толочко.А крепостничество введено было поляками .Универсалами 1702 Мазепа закрепил двухдневную барщину.Учите историю Украины,только не по книгам Сергийчука,Шеповала.Успехов Вам.
2 Ирина: пож. читайте внимательнее! Автор говорил о Трипольской культуре, расцвет которой приходится на 7 тысячелетий ранее возникновения наиболее древних религий: буддизма и христианства… ислам — как религия, является наиболее молодой, так Пророк Мухамед говорит, что до него был предтеча — пророк Иса (Иисус Христос)… так что простите, но Ваша теория, что "Именно мусульмане научили ваших …мужланов мыть руки и лицо перед едой" выглядит мягко говоря фантастической или такой,которая не соответствует действительности…
Не стоит обижаться на С.Орел и по-поводу "России с ее азиатскими традициями"… как филолог могу уверенно сказать, что русский язык менее всего похож на древнеславянский и санскрит (праязык индоевропейцев)… Как человек, который немало поездил по азиатским странам, скажу — еду мусульмане принимают в чистом виде, но, например, почесать причинное место на виду у всех или вытереть после баранины руки об свой халат — норма… Россия, как страна, находящаяся в окружении азиатских соседей, не могла не впитать традиций азиатских кочевников: "выносить сор из избы"… но выбрасывать его в непосредственной близости от своего дома… Потому, давайте обходиться без истерик… и оценочных суждений, т.к. это не делает вам чести!
Видимо, таки, "важко"…И туалет построить, и признать реальную историю становления "національно свідомої гігієнічної культури". Не по учебнику Субтельного — пособию для начинающего патриота, а поискать более пристойные "первоисточники". Или не гоже вам читать о том, как длинночубые козаки, историческим родством с которыми вы так сейчас любите кичиться, просто обалдели от того, что азиаты, дабы справить нужду, не только встают из-за стола, а и уходят в сторону. Именно мусульмане научили ваших чумазых, вечно пьяных, не привыкших в своей сугубо мужской компании к тонкостям этикета и элементарной культуре мужланов мыть руки и лицо перед едой. (Мусульманская вера не позволяла принимать пищу, дарованную Аллахом, в грязном виде). Так что "Россия с ее азиатскими традициями", как вы выразились, то ли комплимент России, то ли следствие вашей националистической истерики.
А вы бы во время, свободное от оценок профессионального роста журналистов, почитали бы историю. Или попутешествовали.