Доля письменника Максима Кідрука вже назавжди тісно переплетена з Кіровоградом. До обласного центру він приїхав вже не як політик, а просто як митець, для того, щоб презентувати свою нову книгу «Бот». Про її задум на початку цього року він розповідав в інтерв’ю «УЦ». Обіцяє кожну нову книгу обов’язково презентувати у Кіровограді. Але без політичних питань на зустрічі з читачами у обласній бібліотеці імені Чижевського не обійшлося.
— Максим, ти колись обіцяв, що після виборів якось опишеш весь цей процес у якійсь книжці. Вже почав писати чи хоча б обдумувати? Як мінімум, 12-ти тисячам кіровоградців, що голосували за тебе, було б дуже цікаво це прочитати.
— Потроху задумуюсь над цим, але поки не маю часу. Але колись це таки буде, ще не знаю, у якому вигляді.
-А знову у політику піти готовий?
— Перші дні після виборів я зарікався, що більше ніколи. Але вже два місяці минуло, я вже відійшов, і все можливо у майбутньому.
-А навіщо тобі потрібна політика?
— Відповідь буде довга. Ви знаєте історію Ларрі Уолтерса? Ні? У 1982 році Ларрі Уолтерс з Лос-Анджелесу вирішив здійснити давню мрію — полетіти, але не на літаку. От просто політати. Він винайшов власний спосіб подорожувати повітрям. Уолтерс прив’язав до стільця купу метеорологічних куль, наповнених гелієм. Він сів на цю табуретку і полетів.
Ларрі Уолтерс збирався піднятися всього метрів на тридцять, проте крісло злетіло майже на п’ять кілометрів. І не куди-небудь. Справа відбувалася біля аеропорту Лос-Анджелесу, одного з найбільших у світі! І він потрапляє саме у ешелон, тобто туди, де напружений рух літаків!
За годину диспетчер аеропорту чує доповідь пілота з призахідного лайнера:
— Так, до речі, хлопці, ви в курсі, що у вас тут в посадковому ешелоні якийсь, вибачте, мудак літає на садовому стільці?
— Що-що? — перепитує диспетчер у шоці.
— Літає, кажу. Вчепився в свій стілець. Все-таки аеропорт, я і подумав, мало що …
— Командир, у вас проблеми, ви не хочете передати управління другому пілотові?
— Навіщо? — дивується командир. — Вас не зрозумів.
— Борт, повторіть доповідь диспетчеру!
— Я сказав, що у вас в посадковому ешелоні мудак літає на садовому стільці.
Диспетчер кличе старшого зміни. На початок смуги з виттям мчаться пожежники й «швидка допомога». Смуга очищена, рух припинено: екстрена ситуація. Лайнер сідає в штатному режимі. По трапу вибігають психіатри і забирають пілота.
Аж тут доповідь з наступного борту:
— Та якого ще хріну тут у вас козел на повітряних кульках шлях загороджує! Ви взагалі за повітрям стежите?
У диспетчерській тиха паніка.
Третій літак:
— Мудак на садовому стільці!
— Що його в повітрі-то тримає?
Йому відповідають: balls. Англійською це не тільки повітряні кулі, але й чоловіче знаряддя, скажімо так.
— Його що, Господь в повітрі за це тримає, чи що?!
Піднімають поліцейський вертоліт зі снайпером, і той прострілює кулі. І він неспішно повертається до землі. І коли на набережній його перевантажують у «швидку» і він починає відмерзати, його питають: — Скажіть, навіщо ви все-таки це все зробили?
І він відповів: A man cannot just sit around. «Мужик має щось робити». Або «Ну не можна ж весь час сидіти без діла».
Якщо вас задовольнить така відповідь, то це вона.
— Чому ти обрав такий жанр, як технотрилер?
— Надалі технотрилер — основний жанр, у якому працюватиму. «Батьком» технотрилера є американський письменник, продюсер, режисер, сценарист, автор роману «Парк Юрського періоду» Майкл Крайтон, хоча 90 відсотків дивилися фільм Спілберга, а книжку не читали. Книжка набагато глибша за це попсове кіно, вона не про те, як хтось побачив динозавра і той його з’їв. А про те, до чого доводять необачні експерименти з новими технологіями, це дуже філософська книга.
Саме знайомство з творчістю Крайтона мало неабиякий вплив на формування ідеї книжки. А наполегливості для удосконалення сторінок технотрилера надавали досвід і життєва позиція Стіва Джобса. Так, саме Джобса. Коли я писав «Бота», я саме читав його біографію. І взяв від неї філософію цього видатного американця — якщо робиш щось нове, то його можна робити тільки перфектним, тільки найкращим. Тільки тоді буде успіх. А ще — на першому місці у розробці нового стоїть тільки естетика. Все інше, начиння — на другому, третьому місцях. Нове має бути красивим у першу чергу.
В Україні жанр технотрилера досі не був відомий. Навіть визначення цього жанру не було, тож довелося писати його самостійно. Після першої презентації «Бота» моє визначення жанру з’явилось в українській Вікіпедії. Технотрилер досліджує взаємодію людини з сучасними технологіями, а насамперед — фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф. Це — не наукова фантастика, адже дія роману відбувається в реальному часі, усе науково обґрунтовується. Нещодавно на книжковому форумі в Києві видавці виготовили величезний плакат для «Боту» з написом «Нова українська фантастика». І я мав сором сидіти під цим годинами і давати автографи…
Усе, що у «Боті» їздить, бігає, плаває, літає, — має реальні прототипи. У цьому відмінність від фантастики. Фантастика працює з тим, чого ще нема, може, колись буде. Під час роботи над технотрилером консультувався з хіміком, лікарем-фізіологом та психіатром. З книжки можна дізнатися про нові досягнення науки і техніки. Але це — не нудна незрозуміла історія. У «Боті» поєднуються сучасні технології та людська психологія. Є і лінія кохання, аякже. Тому аудиторія читачів широка — книга буде цікавою як науковцям, так і домогосподаркам. Попри напружений сюжет, її можуть без остраху читати вагітні й навіть діти до 14 років, щоправда, лише під наглядом батьків. Там немає еротичних сцен, але у дітей може виникнути забагато додаткових запитань.
Сюжет «Бота» заснований на трьох основних стовпах — це нанотехнології, програмування і людський мозок, тобто таємниці свідомого і несвідомого. «Бот» — історія про київського програміста Тимура Коршака, який є розробником ботів (бот — комп’ютерна програма, яка імітує дії людини). Одного дня до Тимура приїжджає давній замовник і пропонує роботу в лабораторії у пустелі Атакама, що на півночі Чилі. Програміст розуміє, що у замовленні безліч знаків питання. Але зарплатня, яку запропонували за два місяці, спокушає. Тимур довго вагається. Проте сварка з нареченою ставить остаточну крапку — він вирушає у пустелю. Там з ним відбуваються неймовірні пригоди.
-Доля книги виявилася успішною?
— Доволі успішною. За два місяці непогані наклади розійшлися. Вже прямо зараз «Бота» перекладають російською. Є інтерес у Німеччині. Далі — буде видно. Є ще одна класна країна, що зацікавилася, але не буду називати, щоб не наврочити.
— Досі вас знали як мандрівника та успішного автора тревелогів — книжок про подорожі та пригоди. Куди далі плануєте поїхати?
— Поки що не знаю… Сподіваюсь, що це буде країна, про яку я тільки що казав, де цікавляться книжкою.
— Що чекати найближчим часом з-під пера Кідрука?
— В лютому-березні 2013-го вийде «На Зеландію!» — книга про нашу з Сергієм Притулою авантюру у Новій Зеландії, де ми відстоювали честь українських жінок. Та це радше для розігріву. До кінця майбутнього року, сподіваюсь, побачить світ «Твердиня» — мій новий технотрилер. Плани в мене великі. Після смерті Майкла Крайтона ніша технотрилера у світі, по суті, не зайнята. Чому б мені не спробувати зайняти її?..
Геннадій Рибченков, «УЦ».
